Рішення № 75207825, 04.07.2018, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/70/17

Провадження № 2/545/437/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2018 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Стрюк Л.І.

за участю секретаря: Артеменко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава у дистанційному режимі відеоконференції між Полтавським районним судом Полтавської області та Шевченківським районним судом м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» про визнання частково недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до умов кредитного договору №П-7Р від 27.07.2010 року Публічне акціонерне товариство «Український ОСОБА_2» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 80 000,00 грн. строком з 27.07.2010 року по 24.07.2015 року, який позичальник зобов’язується повернути його та сплатити: 15% за користування кредитними коштами, а також 0,7% від суми кредиту комісію за супроводження кредитного договору щомісячно. Позивач вважає умову кредитного договору №П-7Р від 27.07.2010 року, а саме п.4.3 договору за якою повинен сплатити відповідачу комісію в розмірі 0,7% від суми кредиту щомісячно несправедливою умовою договору та такою, що не відповідає нормам цивільного законодавства, оскільки вона не містить відомостей про те, які саме послуги за вказану комісію надаються.

Просив визнати умову кредитного договору №П-7Р від 27.07.2010 року щодо сплати комісії за супроводження кредитного договору недійсною.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, пояснивши, що встановивши в договорі комісію за супроводження кредитного договору банк взяв на себе визначене зобов’язання, яке не окреслене умовами договору.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з тих підстав, що при укладенні кредитного договору позичальник знав про договірні умови і свідомо погоджувався з ними. Договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов. Зазначив, що встановлені п.4.3 кредитного договору комісійні виплати не суперечать чинному законодавству і є характерними умовами для відносин банківського кредиту при укладенні сторонами кредитного договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Судом встановлено, що 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український ОСОБА_2» укладено кредитний договір №П-7Р. Виходячи з умов договору, відповідач надає позичальнику кредит на споживчі цілі в сумі 80 000,00 грн. строком з 27.07.2010 року по 24.07.2015 року, а позичальник зобов’язується повернути його та сплатити: 15% річних за користування кредитними коштами, а також 0,7% від суми кредиту комісію за супроводження кредитного договору щомісячно (а.с.108-110).

Згідно із ч.1,3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту від 27.07.2010 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно з частинами першою, другою, п’ятою, сьомою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зважаючи на те, що кредитним договором №П-7Р від 27.07.2010 року не передбачено переліку послуг, що надаються взамін за сплату комісії за управління кредиту, така умова договору є несправедливою.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року по справі №6-1746цс16.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин суд вважає, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом, ще й комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є недійсними.

Тому суд вважає обґрунтованим вимогу позивача про визнання умови кредитного договору №П-7Р від 27.07.2010 року щодо сплати комісії за супроводження кредитного договору недійсною.

Питання про судові витрати суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 258-ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» про визнання частково недійсним кредитного договору задовольнити.

Визнати умову кредитного договору №П-7Р від 27.07.2010 року щодо сплати комісії за супроводження кредитного договору - недійсною.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» на користь держави 704,80 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд протягом 30 днів з моменту проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: ОСОБА_3