Постанова № 75205973, 04.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 387/885/17

провадження № 22-ц/781/905/18

Головуючий у суді І-ї інстанції Цоток В.В.

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Письменного О.А., Чельник О.І.,

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3,на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 лютого 2018 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків та моральної (немайнової) шкоди, завданих унаслідок дорожньо-транспортної події,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків в сумі 1526,20 грн. та моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_3 22.11.2016 року о 17 годині 00 хвилин, в селі Перчунове Добровеличківського району Кіровоградської області по вулиці Молодіжна, керуючи автомобілем Вольксваген Пассат д/н НОМЕР_1, під час здійснення роз'їзду з невстановленим автомобілем, не впоравшись з керуванням, допустила наїзд на ОСОБА_4, чим порушила п.12.1 ПДР України.

Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, які відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я на термін більше 6 діб, проходила обстеження та лікування.

Постановою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17.05.2017 року вина ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП доведена повністю. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст.124 КУпАП - закрито у зв'язку з закінченням строку накладання адміністративного стягнення, звільнено притягнену від адміністративної відповідальності.

Через ушкодження здоров'я після ДТП позивач знаходилася на лікуванні та понесла матеріальні витрати на придбання ліків і проходження діагностичних процедур на загальну суму 1526 гривень 20 копійок. Крім того, в порядку ст. 23 ЦК України позивач просила у відшкодування моральної шкоди стягнути 2000 грн. з винної особи.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 лютого 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди кошти в сумі 1526,20 грн. та моральної шкоди кошти в сумі 2000 грн., а всього, на загальну суму 3526,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки неправомірними діями ОСОБА_4 позивачу завдано (спричинено) тілесні ушкодження та встановлено факт понесення витрат на діагностику і лікування, з ОСОБА_3 підлягають стягненню кошти на лікування у визначеному позивачем розмірі. Крім того, відшкодуванню підлягає моральна шкода, розмір якої відповідно до вимог розумності, справедливості та характеру обставин, за яких виникли підстави для її відшкодування, 2000 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 ставить питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про відмову у відшкодуванні матеріальних збитків та часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди і стягнення 1000 грн. на користь позивача.

Зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Не погоджується з висновком суду про необгрунтованість заперечень відповідача щодо наявності вини самої потерпілої у одержанні тілесних ушкоджень.

На його думку судом не визначено, на якій саме стороні дороги перебувала (рухалася) позивач, та невірно витлумачено положення пункту 4.1 ПДР України. Не звернуто уваги, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 27.02.2017 року в момент ДТП (наїзду) потерпіла ОСОБА_4 переходила проїзну частину дороги, а не рухалася по краю проїзної частини.

Вказує, що позивач допустила порушення Правил дорожнього руху, які власне і призвели до ДТП і травмування останньої, її фізичні стражданння носили незначний та нетривалий характер, що є підставою для зменшення визначеного нею розміру моральної шкоди.

На думку відповідача майнова шкода не підлягає відшкодуванню, оскільки надані до суду фіскальні чеки не дають можливості достовірно та об'єктивно встановити факт придбання ліків, які вказані в медичних епікризах, серед вказаного переліку препаратів, лише один, а саме кетанов - є знеболювальним засобом, такі як гліцисед, армадин, пірацетам, нейрон-норм, вітаксон, цитромон є засобами, які розширюють кровоносні судини, покращують мозковий кровообіг (пам'ять, увагу), що зазначено міститься в інструкціях до цих засобів.

Вважає, що докази про придбання знеболюючого кетанову в матеріалах справи відсутні, а призначення та прийом позивачем препаратів, що покращуюють кровообіг та функціонування судин, тощо, не пов'язане з наслідками ДТП.

Проте, вказаних доводів та міркувань сторони відповідача судом першої інстанції не враховано, їх не оцінено, що на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, може свідчити про порушення норм процесуального права та необґрунтованість судового рішення.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін та інших осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача - адвоката ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, що ОСОБА_3 є винною в ДТП, яку скоїла, керуючи транспортним засобом у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, не обрала таку швидкість руху, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, здійснила наїзд на пішохода, внаслідок чого позивач отримала тілесні ушкодження, зазнала моральних та фізичних страждань, понесла витрати на лікування.

Суд правомірно вважав безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача про наявність вини самої потерпілої у заподіянні їй тілесних ушкоджень, оскільки, ОСОБА_4 рухалася по краю проїзної частини вулиці, де відсутній тротуар, пішохідна доріжка, велосипедна доріжка, що не суперечить п. 4.1 ПДР України.

Постановою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року встановлено, що 22.11.2016 року о 17 годині 00 хвилин в селі Перчунове Добровеличківського району Кіровоградської області по вул. Молодіжна керуючи автомобілем Вольксваген Пассат д/н НОМЕР_1 ОСОБА_3, під час здійснення роз'їзду з невстановленим автомобілем, не впоравшись з керуванням допустила наїзд на ОСОБА_4, чим порушила п.12.1 ПДР України. Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, які відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я на термін більше 6 діб (а.с.6).

Згідно ксерокопії епікризу з історії хвороби № 1717/771 КЗ "Помічнянська лікарня" Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_4 знаходилася на лікуванні в хірургічному відділенні Помічнянська лікарня з 22.11.2016 року по 30.11.2016 року з діагнозом: забій правої сідниці; забій в/3 лівого плеча; забій лівого ліктьового суглоба. Зі слів отримала травму в ДТП (а.с.7).

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою, другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Положеннями частини першої, пунктами 1, 3 частини другої, частини четвертої статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відповідно до загальних принципів відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди, є неправомірність дій (вина) особи та причинний зв'язок між неправомірними діями та завданою шкодою.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сторонами не оспорювався той факт, що на момент ДТП саме відповідач керувала автомобілем Вольксваген Пассат д/н НОМЕР_1.

Позивачем доведено факт наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та шкодою, яка була спричинена позивачеві, оскільки ОСОБА_3 порушила п.12.1, 12.2, 12.3 ПДР України (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги; у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди).

ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого позивачу було заподіяно фізичну, майнову та моральну шкоду, а провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно неї закрито з нереабілітуючих підстав.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо наявності правових підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди у зазначеному розмірі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з урахуванням фактичних обставин справи, встановлених на підставі доказів, що досліджені в судовому засіданні і оцінені належним чином.

Під час розгляду цього спору ОСОБА_3 не заперечувалось, що перебування ОСОБА_4 на лікуванні може бути пов'язане з погіршенням її здоров'я унаслідок ДТП, що трапилась 22 листопада 2016 року. Водночас ОСОБА_3, від імені якої діяв представник ОСОБА_2, визнано частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, але не більше ніж 500-1000 грн. Розмір завданих позивачу збитків, пов'язаних з лікуванням наслідків від ДТП, відповідач вважав документально не підтвердженим, зокрема не погодився із вартістю придбаних медикаментів, послуг та діагностичних процедур.

Суд першої інстанції, дослідивши обставини, на які сторони посилались в обгрунтування своїх доводів і заперечень, аналізуючи понесені ОСОБА_4 витрати на лікування, які підлягають відшкодуванню на її користь з ОСОБА_3, обґрунтованого визначив їх розмір у сумі 1526 грн. 20 коп., що узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами (а.с.7, 10, 40-69), які були досліджені за участі представників сторін.

Доводи відповідача щодо недоцільності проведення МРТ головного мозку, проведення його в останні дні лікування, невідповідності ушкодженням здоров'я призначених лікарських засобів, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки доцільність проведення того чи іншого обстеження, призначення медикаментів, аналізів та процедур, визначається лікуючим лікарем з метою встановлення того чи іншого діагнозу діагнозів, та його лікування.

Необхідність проведення позивачу МРТ головного мозку було визначено лікарем під час лікування ОСОБА_4 після ДТП, на підставі поставленого при госпіталізації попереднього діагнозу «закрита черепно-мозкова травма», та вживання позивачем медикаментів призначених лікарем в період лікування підтверджується ксерокопією медичної карти стаціонарного хворого № 1717/771 (а.с.40, 56-62).

Наданими позивачем фіскальними чеками підтверджено, що ОСОБА_4 в період лікування понесла витрати на придбання медикаментів та діагностичні процедури в сумі 1526,20 грн. (а.с.10).

Крім того, з довідки від 05.12.2016 року, виданої КЗ "Помічнянська лікарня" Добровеличківського району Кіровоградської області, встановлено, що позивач знаходилася на амбулаторному лікуванні у лікаря психіатра з діагнозом посттравматичний стресовий розлад (а.с.8).

Відповідачем не спростовано висновки суду щодо обгрунтованості розміру понесених позивачем витрат на лікування після ДТП.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд правильно виходив з того, що відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сума 1526,20 грн. матеріальних збитків, понесених позивачем на лікування після ДТП, винуватцем якої є відповідач, підтверджена належними та допустимими доказами, і що внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_4 зазнала фізичних та душевних страждань, тому стягнення у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. відповідає вимогам ст. 23 ЦК України, оскільки протилежного відповідачем доведено не було.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог і заперечень, дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення даного спору, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, і не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржене рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову з наведених позивачем підстав є правильними та узгоджуються з матеріалами справи.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3,залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 10 липня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.А. Письменний

О.І. Чельник