Постанова № 75205425, 21.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/2660/17 Головуючий у І інстанції Клочко В. М.Провадження № 22-ц/780/2361/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 38 21.06.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Лівінського С.В., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про встановлення юридичних фактів та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним:

30 травня 1948 року його дід ОСОБА_7 та його баба ОСОБА_9 вступили в шлюб. У подальшому в актовий запис про шлюб внесено зміни по-батькові щодо ОСОБА_9, а саме ОСОБА_9 змінено на ОСОБА_9. Про укладення шлюбу вони отримали свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 від 22.01.1954 року.

Від шлюбу у ОСОБА_9 (ОСОБА_9) та ОСОБА_7 народилися спільні діти: ОСОБА_10, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_11, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а також ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є третіми особами по даній справі. За час шлюбу ними було набуте у спільну сумісну власність житловий будинок за № АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за дідом позивача - ОСОБА_7, про що виконавчим комітетом Кривошиїнської сільської ради (реєстрова книга №1, реєстровий №120) видано свідоцтво від 10.03.1988 року про право власності.

Позивач вважав, що у відповідності до вимог ст. 22, 28 кодексу про шлюб та сім'ю УРСР в редакції 1969 року, його бабі ОСОБА_9 (ОСОБА_9) належала 1/2 частина спірного житлового будинку, оскільки майно було набуте в період шлюбу.

11 грудня 1991 року баба позивача померла, після її смерті відкрилася спадщина на майно, яке належало їй на праві спільної сумісної власності.

Позивач вважав, що його батько ОСОБА_10 як спадкоємець першої черги за законом та в силу вимог ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки на день смерті його матері був зареєстрований та постійно проживав в спірному будинку, а також продовжував вести за вказаною адресою господарство, користуватися, володіти та управляти спадковим майном і після смерті матері. В той час як інші можливі спадкоємці ніяких дій, передбачених ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, упродовж 6 місяців після смерті ОСОБА_9 (ОСОБА_9) щодо прийняття спадщини не вчинили. Зокрема дій позивача - ОСОБА_7 (чоловік ОСОБА_9.) ніяких дій, передбачених ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, упродовж 6 місяців після її смерті щодо прийняття спадщини не вчинив через свою неспроможність фактично вступити в управління або володіння спадковим майном в силу похилого віку (69 років) та наявності інвалідності. За таких умов ОСОБА_10 фактично успадкував після матері 1/2 спірного будинку, однак своє право за життя належним чином не оформив.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 помер. До складу спадщини після його смерті увійшли усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті, зокрема вищезгадане право на 1/2 частину спірного будинку.

Позивач після смерті свого батька (ОСОБА_10) є спадкоємцем за законом першої черги, він прийняв спадщину шляхом подачі заяви до державного нотаріуса Сквирської державної нотаріальної контори. Мати позивача ОСОБА_6 подала до державного нотаріуса Сквирської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини на його користь.

Позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті ОСОБА_10, однак йому було відмовлено в цьому з тих підстав, що в нього відсутні необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину документи, та роз'яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У зв'язку з вищевикладеним позивач просив суд:

1. встановити факт, що особа, зазначена у актовому записі виконавчого комітету Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про шлюб № 12 від 30.05.1948 року, а саме ОСОБА_9, та особа, що зазначена в актовому записі виконавчого комітету Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про народження ОСОБА_10 № 26 від 30.06.1967 року як мати новонародженого, а саме ОСОБА_12, та особа, що померла і зазначена в актовому записі виконавчого комітету Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про смерть №28 від 12.12.1991 року, а саме ОСОБА_9, є одна і та ж особа;

2. встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є матір'ю ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та дружиною ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року;

3. встановити факт, прийняття ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спадщини після смерті матері, ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном;

4. визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/2 частину житлового будинку за № АДРЕСА_1, житловою площею 47,3 кв.м., загальною площею 86,9 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, зазначеними в плані літерами «а-1» - прибудова, «а1» - ганок.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 05 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено факт, що особа зазначена у актовому записі про шлюб № 12 від 30.05.1948 року, складеному виконавчим комітетом Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, саме ОСОБА_9 та особа, що зазначена в актовому записі про народження ОСОБА_10 № 26 від 30.06.1967 року, складеному виконавчим комітетом Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, як мати, а саме: ОСОБА_12 та особа, що померла і зазначена в актовому записі про смерть № 28 від 12.12.1991 року, складеному виконавчим комітетом Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, а саме: ОСОБА_9 є одна і та ж особа.

Встановлено факт, що ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року є матір'ю ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року та дружиною ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Встановлено факт, що ОСОБА_10, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 року прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Обґрунтувала скаргу тим, що суд першої інстанції незаконно розглянув три вимоги окремого провадження в рамках позовного, порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства та вийшов за межі заявлених вимог, не звернув увагу на сплату позивачем судового збору не в належному розмірі, не взяв до уваги ряд преюдиційних фактів, встановлених рішенням апеляційного суду від 19 жовтня 2016 року. Апелянт вказує, що нею неодноразово заявлялося про недовіру судді Клочко В.М., яка упереджено ставилася до неї як відповідача у справі. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону, апозовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, які були предметом розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

В ході розгляду справи судом першої інстанції були належним чином розглянуті вимоги щодо фактів, встановити які просив позивач у своїй позовній заяві. Зважаючи на представлені до справи матеріали, суд прийшов до висновку про задоволення таких вимог, з чим згідна й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи висновки суду першої інстанції з цього приводу обґрунтованими. При цьому колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта щодо неможливості та неналежності розгляду таких вимог в порядку позовного провадження. У відповідності до положень ст. 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, віднесене до вирішення в порядку окремого провадження. В той же час, виходячи із змісту ст.ст. 293-294 ЦПК України в порядку окремого провадження вирішуються питання за відсутності спору про право. У разі ж наявності такого спору, судове вирішення таких питань здійснюється на загальних підставах в порядку позовного провадження. Як вбачається з обставин справи, та як стверджує й сама апелянт, між нею та позивачем існує спір щодо спадкового майна, для вирішення питання про спадкування якого позивачу й потрібно було встановити вищевказані обставини. За таких умов встановлення вказаних обставин в порядку окремого провадження є неможливим, а вирішення такого питання має здійснюватися в позовному порядку, що й було здійснено судом першої інстанції. За таких умов колегія суддів апеляційного суду не вбачає порушень вимог закону з цього приводу.

Не вбачає колегія підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення й у зв'язку з посиланнями апелянта на невідповідність розміру сплаченого позивачем при подачі позову судового збору, оскільки згідно вимог ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише у разі, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зважаючи на те, що питання розміру сплаченого позивачем судового збору не впливає на вирішення судом справи по суті позовних вимог, вимоги апеляційної скарги в цій частині не підлягають до задоволення. При цьому колегія суддів зважає й на ту обставину, що питання щодо судових витрат може бути вирішене відповідно до встановленої ст. 270 ЦПК України процедури ухвалення додаткового рішення по справі.

Незважаючи на висновки щодо належності рішення суду в частині встановлення фактів та відсутності підстав для його скасування чи зміни у зв'язку з питанням сплати позивачем судового збору, колегія суддів апеляційного суду тим не менш не може погодитися з оскаржуваним рішенням в частині встановлення судом першої інстанції розміру часток у спірному домоволодінні (23/40), на спадкування яких має право позивач.

У відповідності до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та виключно в межах позовних вимог, заявлених стороною у встановленому процесуальним законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ні при подачі позову, ні в ході розгляду справи, позивачем позовні вимоги з цього приводу не заявлялися. За таких умов, вирішивши дане питання при постановленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим його рішення в цій частині не може вважатися законним.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Зважаючи на неналежність оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині встановлення в ньому розміру часток у спірному домоволодінні - житловому будинку за АДРЕСА_2 (житловою площею 47,3 кв.м., загальною площею 86,9 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, зазначеними в плані літерами «а-1» - прибудова, «а1» - ганок), право на спадкування яких має позивач, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду в цій частині, виключивши з його мотивувальної частини висновки з цього приводу. В іншій частині, враховуючи межі апеляційного оскарження та доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 лютого 2018 року в частині мотивів його прийняття змінити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: С.В. Лівінський

А.С. Сержанюк