Постанова № 75205058, 05.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2441/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.Провадження № 22-ц/780/2659/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 05.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Таргоній Д.О.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у справі:

- за позовом Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельних ділянок;

- за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області про скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року Перегонівська сільська рада Обухівського району Київської області звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що у 2015 році відповідач ОСОБА_2 отримав у власність нерухоме майно у вигляді виробничих споруд, які розташовані на земельних ділянках: земельна ділянка площею 5,74 га (територія ферми), земельна ділянка площею 3,1 га (територія комори), земельна ділянка площею 0,7 га (територія пасіки), земельна ділянка площею 5,5988 га, кадастровий номер НОМЕР_1 (територія птахокомплексу).

Зазначені земельні ділянки у 2001 році були включені до земель запасу Перегонівської сільської ради внаслідок припинення діяльності КСП «Україна» і надавались сільською радою в оренду на договірних засадах. Власником спірних земельних ділянок є територіальна громада, від імені якої діє Перегонівська сільська рада Обухівського району, а остання є органом, уповноваженим розпоряджатись землями територіальної громади, а також здійснювати контроль за використанням та охороною земель комунальної власності.

Після придбання нерухомого майна, користуючись своїм майном ОСОБА_2 самовільно зайняв вказані земельні ділянки і не надає доступу до них. При цьому, відповідач не звертався до сільської ради із заявами про надання спірних земельних ділянок у користування або у власність. Сільска рада неодноразово зверталася до відповідача з листами щодо вирішення питання використання спірних земельних ділянок, зокрема у листопаді 2016 року сільська рада направила відповідачу листа, в якому пропонувала отримати реквізити щодо сплати коштів за фактичне користування ділянками протягом року, проте, лист залишений відповідачем без відповіді. 20 лютого 2017 року комісією сільської ради з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам було проведено обстеження спірних земельних ділянок, за результатами яких складено акти обстеження земельних ділянок без правовстановлюючих документів № 1-4, які були направлені відповідачу поштою. За результатами обстеження також були складені акти про визначення обсягів збитків № 1-4 від 20 лютого 2017 року, згідно яких розмір збитків за період фактичного користування самовільно зайнятими земельними ділянками складає: по земельній ділянці розміром 3,1 га - 229290,88 грн., по земельній ділянці розміром 0,7 га - 51775,36 грн., по земельній ділянці розміром 5,5988 га - 414114,12 грн., по земельній ділянці розміром 5,74 га - 424557.95 грн.

Посилаючись на те, що всупереч ст.211 ЗК України відповідач використовує спірні земельні ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування та інших правовстановлюючих документів, чим порушує земельне законодавство і не сплачує грошові кошти за таке користування, просить стягнути з відповідача на користь Перегонівської сільської ради шкоду за самовільне використання земельних ділянок, що знаходяться в межах населеного пункту с.Перегонівка Обухівського району Київської області, в розмірі 1119738,31 грн. та судові витрати в сумі 16796,07 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у жовтні 2017 року подав до суду зустрічний позов, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просиввизнати незаконним та скасувати рішення Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області № 16-4 від 23 лютого 2001 року «Про припинення права КСП «Україна» на постійне користування» в частині анулювання державних актів на право колективної власності на землю КСП «Україна».

Зустрічний позов мотивований тим, що на протязі 2015 року ОСОБА_2 було набуто у приватну власність нерухоме майно в межах Перегоніської сільської ради Обухівського району Київської області, а саме: майновий комплекс за адресою АДРЕСА_1., яке було власністю КСП «Україна» разом із земельними ділянками, на яких це майно розміщене. Земельні ділянки під будівлями та спорудами, на які він набув право власності, надані КСП «Україна» в колективну власність рішенням Перегонівської сільської ради від 26 грудня 1995 року, не підлягали розпаюванню і не були розпайовані, свого первинного правового статусу не змінювали, в даний час не мають обтяжень чи прав на них будь-яких третіх осіб, не можуть бути відчужені окремо від розташованих на них об'єктів нерухомості, не можуть бути використані за будь-яким іншим цільовим призначенням, їх розмір та зовнішні межі за планом землекористування визначені необхідністю виключно для обслуговування будівель. Для вирішення питання належного землекористування він звернувся до Перегонівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою для відведення вказаних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, однак рішенням Перегонівської сільської ради від 22 лютого 2016 року йому відмовлено. Така відмова позбавляє його належно здійснювати право власності на нерухоме майно.

Вважає, що оспорюване рішення Перегонівської сільської ради від 23 лютого 2001 року в частині анулювання державних актів КСП «Україна» прийнято з перевищенням повноважень, оскільки ні Земельний кодекс України, ні інше законодавство не передбачали можливості анулювання органом місцевого самоврядування державних актів на землю, отже рішення сільської ради прийняте з порушенням ст.19 Конституції України.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2018 року первісний позов Перегонівської сільської ради задоволено, ухвалено стягнути із ОСОБА_2 на користь сільської ради шкоду в розмірі 1119738,31 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а його зустрічний позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд при визначенні розміру збитку застосував постанову КМ України № 284 від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», яка не регулює спірних відносин. Застосуванню підлягала Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, затверджена постановою КМ України № 963 від 25 липня 2007 року. Крім того, ухвалюючи рішення суд не врахував, що визначення розміру шкоди було проведене некомпетентним органом на підставі актів, які не мають юридичної сили. При цьому площа спірних земель не визначалася. Крім того, суд залишив поза увагою незаконність оспорюваного рішення та його невідповідність вимогам закону.

Позивач за первісним позовом Перегонівська сільська рада подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області як незаконне.

Представники Перегонівської сільської ради голова ради ОСОБА_4 та адвокат ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено, що 07 травня 1996 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Україна» було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю під НОМЕР_3 від 07 травня 1996 року, яким посвідчено право колективної власності на земельну ділянку площею 735,5 га для сільськогосподарського виробництва. Держаний акт видано Перегонівською сільською радою Обухівського району Київської області.

Рішенням Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області № 16-4 від 23 лютого 2001 року було припинено право КСП «Україна» на постійне користування землею загальною площею 84,9 га, в тому числі резервного фонду 68,6 га. Вилучені землі передано до земель запасу сільської ради, анульовано державні акти на право постійного користування землею та право колективної власності на землю.

20 березня 2012 року між Перегонівською сільською радою і ТОВ «Торговий дім «Фобос» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,5988 га з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1

22 січня 2013 року між Перегонівською сільською радою і СТОВ «Україна» було Укладено договір оренди земельної ділянки площею 11,8 га, розташованої в межах населеного пункту Перегонівської сільської ради.

Також судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 21 липня 2015 року між ТОВ «Торговий дім «Фобос» і ОСОБА_2, останній набув права власності на нерухоме майно у вигляді птахокомплексу, розташованого по АДРЕСА_1

На підставі рішення загальних зборів співвласників майна КСП «Україна» № 1 від 26 березня 2015 року та акту прийому-передачі майна ОСОБА_2 набув права власності на майновий комплекс, який складається із виробничих будівель загальною площею 11614,6 кв.м., розташований по АДРЕСА_1

Для вирішення питання землекористування ОСОБА_2 звернувся до Перегонівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою для відведення у власність земельних ділянок, на яких розташоване придбане ним нерухоме майно. Рішенням Перегонівської сільської ради від 22 лютого 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні звернення від 15 лютого 2016 року про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (7,8 га, 3,1 га, 0,7 га, 8,2 га) у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих у с. Перегонівка Обухівського району Київської області.

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи первісний позов Перегонівської сільської ради, суд обгрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_2 використовує спірні земельні ділянки самовільно, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування та будь-яких інших правовстановлюючих документів, чим порушує земельне законодавство, зокрема ст.211 ЗК України, а крім того, не сплачує грошові кошти за таке користування.

При цьому суд виходив із доведеності позивачем факту самовільного зайняття та використання відповідачем вказаних у позові ділянок і обгрунтованості розміру збитків.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд на порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Вирішуючи спір, суд належним чином не з'ясував чи має місце самовільне зайняття земельних ділянок з боку відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку набув права власності на нерухоме майно у вигляді майнового комплексу у АДРЕСА_1, що не оспорюється учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення щодо переходу до набувача нерухомого майна права користування земельною ділянкою, на умовах, встановлених для попереднього землекористувача, закріплені у ч.1 ст.377 ЦК України.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Отже, закон прямо вказує на перехід до набувачка нерухомого майна права користування ділянкою, на якій це майно розташоване.

Судом встановлено, що нерухоме майно у вигляді будівель птахокомплексу по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Торговий дім «Фобос», яке використовувало земельну ділянку під птахокомплексом площею 5,5988 га з кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі договору оренди, укладеного 20 березня 2012 року між ТОВ і Перегонівською сільською радою.

Нерухоме майно у вигляді майнового комплексу із виробничих будівель загальною площею 11614,6 кв.м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 придбав у СТОВ «Україна», яке використовувало земельну ділянку під майновим комплексом на підставі договору оренди, укладеного 22 січня 2013 року між СТОВ і Перегонівською сільською радою.

Наведене свідчить, що у зв'язку із набуттям ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно до останнього перейшло і право користування земельними ділянками, на яких це майно розташоване, оскільки ділянки перебували у користуванні попередніх власників на правах оренди.

Суд першої інстанції викладеного не врахував та прийшов до помилкового висновку про самовільне зайняття відповідачем земельних ділянок і їх використання без правових підстав, на що вказує в позові сільська рада.

Окрім того, згідно роз'яснень, що містяться у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до ст.ст.211, 212 ЗК України ст.ст.22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

Сільською радою заявлені вимоги про відшкодування збитків, які виникли із деліктних зобов'язань, внаслідок неправомірних дій відповідача щодо самовільного, без відповідних правових підстав використання відповідачем ділянок на підставі ст.22 ЦК України, зокрема рада вважає, що завданими їй збитками є упущена вигода, тобто доходи від оренди ділянок, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (п.2 ч.2 ст.22 ЦК).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, оскільки ч.1 цієї норми визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст.22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин та відсутності порушення прав особи.

Особа, яка вимагає відшкодування збитків із деліктних зобов'язань, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.1166 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Стягуючи із відповідача на користь сільської ради збиткив розмірі 1119738,31 грн., суд не звернув уваги, що спірні земельні ділянки не можуть бути передані іншим особам в оренду чи у користування окремо від розташованих на них об'єктів нерухомості, власником яких є позивач, не можуть бути використані за будь-яким іншим цільовим призначенням.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташовані такі будівля або споруда.

Тобто, отримання можливої орендної плати жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки сільска рада не могла отримати такі доходи від інших осіб.

В той же час, як вище вказувалося, використання спірних ділянок позивачем після придбання нерухомого майна, не можна розцінювати як неправомірні дії, що призвели до позбавлення ради можливості отримати прибуток.

Також, вирішуючи спір, суд не врахував відсутність у діях відповідача ОСОБА_2 вини, як обов'язкового елементу настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях (ст.1166 ЦК), оскільки для вирішення питання належного землекористування відповідач звертався до Перегонівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою для відведення вказаних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, однак рішенням Перегонівської сільської ради від 22 лютого 2016 року йому відмовлено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову з підстав, заявлених Перегонівською сільскою радою.

Окрім того, задовольняючи первісний позов, суд залишив поза увагою, що спірні правовідносини щодо відшкодування збитків, завданих самовільний зайняттям ділянок врегульовані Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою КМ України № 963 від 25 липня 2007 року, згідно п.7 якої розрахунок розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619.

З матеріалів справи вбачається, що розмір збитків розраховано комісією сільської ради, що суперечить п.7 вказаної Методики, згідно якої збитки мають розраховуватися органами Держсільгоспінспекції.

Збитки можуть розраховуватися лише після обстеження земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, чого по справі не встановлено і докази про обрахування розміру збитків уповноваженим органом відповідно до даної Методики у справі відсутні.

Вказані порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині первісного позову сільської ради про відшкодування збитків.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в про задоволення первісного позову Перегонівської сільської ради та вирішення питання про судові витрати ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог та наданих доказів, колегія суддів прийшла до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки судом не встановлено і не підтверджено належними доказами позовні вимоги, а саме факт самовільного зайняття відповідачем ОСОБА_2 земельної ділянки та факт завдання у зв'язку з цим шкоди Перегонівській сільській раді.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасувати рішення Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області № 16-4 від 23 лютого 2001 року «Про припинення права КСП «Україна» на постійне користування» в частині анулювання державних актів на право колективної власності на землю КСП «Україна».

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оспорюваним рішенням ради права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 не порушуються, оскільки на момент прийняття рішення у 2001 році він не мав ніякого відношення ні до нерухомого майна, право власності на яке набув лише у 2015 році, ні до земельних ділянок, на яких воно розташоване.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2018 року в частині задоволення первісного позову Перегонівської сільської ради скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельних ділянок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: