Постанова № 75204784, 04.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/7691/16-ц 04.07.2018

Категорія 48

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №490/7691/16-ц

Провадження №22-ц/784/199/18

4 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Бондаренко Т.З.,

суддів: Галущенка О.І., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання: Лептугою С.С.,

за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника Органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради Батовської Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2017 року ухвалене суддею Гуденко О.А. в приміщенні цього суду о 15 годині 31 хвилині у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_3, за участі третьої особі Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району м. Миколаєва, Служби у справах дітей Адміністрації Корабельного району м. Миколаєва про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,-

у с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Позивач зазначав, що до 26 серпня 2014 року він перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3, з якою вони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та - сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з матір'ю, а участь батька у вихованні дітей була визначена рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради. З січня 2016 року син, а з березня - і донька проживають разом з позивачем, для дітей створені належні умови проживання, діти знаходяться на його повному утриманні, мати матеріальної допомоги не надає. Діти відвідують школу, яка знаходиться поряд з місцем їх проживання, діти бажають проживати з батьком та не бажають проживати з матір'ю через відсутність порозуміння, хоча він ніколи у цьому не перешкоджав.

5 грудня 2016 року в судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1\3 частини її заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з лютого 2016 року, тобто з часу проживання дітей з батьком, і до досягнення дітьми повноліття, в зв'язку з чим припинити право ОСОБА_3 на отримання аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2017 року позов задоволено. Визначено місце проживання неповнолітніх дітей разом з батьком. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1\3 частини її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 5 грудня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття. Припинено право ОСОБА_3 на отримання аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Розподілено судові витрати. Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки судом не враховано особливості відповідача, як то стан його здоров'я, схильність до насилля, відсутність доходів та належних житлових умов, здійснення ним психологічного тиску на дітей, а також судом не встановлено виключних обставин, які б давали можливість розлучити дітей з матір'ю.

Відповідачем ОСОБА_3 заявлено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.

Позивачем надані письмові заперечення, в яких зазначено, про законність рішення суду, оскільки, батько має необхідні умови для проживання та виховання дітей, діти не бажають проживати з матір'ю через непорозуміння та конфлікти. Також позивач заперечував проти призначення судово-психологічної експертизи, посилаючись на психо-емоційний стан дітей та їх негативне відношення до судових процесів.

Третя особа у справі орган опіки та піклування своє відношення до апеляційної скарги письмово не висловив.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року по справі призначено судово-психологічну експертизу.

Миколаївської обласною психіатричною лікарнею № 1 Миколаївської обласної ради проведено вказану експертизу та до апеляційного суду надано висновки № 1, 2 від 5 квітня 2018 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на підставі наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Як вбачається із матеріалів справи і таке встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 4 липня 2003 року по 26 серпня 2014 року, від якого мають неповнолітніх дітей доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.5,6,8).

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з матір'ю.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 3 липня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року, з батька дітей ОСОБА_1 на користь матері ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 750 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 22 травня 2014 року і до досягнення дітьми повноліття (т.1 а.с.16-17).

Участь батька, позивача у справі, у вихованні дітей була визначена рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 216 від 27 березня 2015 року, яким надано йому можливість безперешкодного спілкування з дітьми кожної другої та четвертої суботи місяця з 12.00 до 15.00 год. неділі з правом ночівлі (т.1 а.с.7).

В подальшому з січня 2016 року син, а з березня 2016 року - і донька проживають разом з батьком та перебувають на його утриманні.

Позивач та діти зареєстровані в гуртожитку по вул. Артема, 1 кім. 520-521 в м. Миколаєві (т. 1 а.с.14).

Діти навчаються в ЗОШ № 33, згідно довідок школи батько приділяє увагу вихованню і навчанню дітей, відвідує батьківські збори (т.1 а.с.47,48).

Згідно Акту обстеження умов проживання сім'ї від 22 червня 2016 року, діти проживають з батьком по вул. Ватутіна, 91 в м. Миколаєві в орендованому будинку, за місцем проживання батька у дітей є спальні місця, стіл для приготування уроків, необхідні меблі та шкільне приладдя. Батьком створені належні умови для проживання, виховання та всебічного розвитку дітей (т.1 а.с. 12).

Згідно витягу з протоколу № 13 від 2 серпня 2016 року засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради щодо розгляду скарги ОСОБА_3 стосовно протиправних дій начальника служби у справах дітей адміністрації Корабельного району м. Миколаєва у вирішенні спору між батьками стосовно порядку їх участі у вихованні дітей - під час обговорення встановлено, що діти, які були присутні на засіданні комісії, постійно проживають з батьком, з матір'ю напружені стосунки. Діти категорично відмовляються проживати з матір'ю (т.1 а.с. 49).

Позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець з 20 листопада 2011 року (а.с. 15).

Позивач ОСОБА_1 характеризується позитивно, займався волонтерською діяльністю за час проведення Антитерористичної операції на Сході України, нагороджений орденом "За розбудову України» та медаллю "За сприяння Збройним силам України". Зареєстрований фізичною особою-підприємцем на території України (т.1 а.с.9,10).

З дітьми неодноразово проводились соціально-психологічні дослідження Миколаївським міським центром соціальних служб та сім'ї, дітей та молоді, 8 квітня 2016 року, 28 липня 2016 року, 2 червня 2017 року, також дітям були надані психологічні характеристики, як учнів середньої школи де вони навчаються, які між собою мали певні розбіжності, вказували на зміну настрою дітей та їх відношення до батьків, а також залежність дітей від батька та перешкоджання їм у спілкуванні з матір'ю (т. 1 а.с. 44-45, 122-125, 118-119, 150-151).

Проте, допитані в судовому засіданні районного суду 19 квітня 2017 року діти дали чіткі пояснення стосовно того що вони проживають з батьком, який дбає про них та піклується, допомагає виконувати шкільні домашні завдання, не чинить перешкод в спілкуванні з матір'ю. Стосунки з матір'ю належним чином не складаються оскільки відсутнє порозуміння. Бажають проживати з батьком, свій вибір усвідомлюють.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування від 21 березня 2017 року, проживання малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є можливим з батьком, беручи до уваги інтереси дітей (т. 1 а.с. 76-77).

Ухвалою апеляційного суду від 31 січня 2018 року у даній справі призначено судово-психологічну експертизу. Відповідно до висновків судово-психологічної експертизи, проведеною спеціалістами Миколаївської обласної психиатрічної лікарні № 1 Миколаївської міської ради емоційний зв'язок дітей з батьком набагато сильніший, ніж з матір'ю. Психологічне ставлення до батька більш позитивне, ніж до матері. Бажання обох дітей проживати з батьком є вільним.

Враховуючи наведене, районний суд, повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно встановив характер спірних правовідносин, норми матеріального права національного законодавства та міжнародні правові норми, які їх регулюють, наданим сторонами доказам надав належну оцінку, та враховуючи те, що батько дітей має постійне місце проживання де створив умови для побуту, навчання та розвитку дітей, цікавиться їхнім навчанням та особистим життям, має постійний дохід від підприємницької діяльності, позитивно характеризується та не має законодавчо визначених перешкод для проживання з ним дітей, а також враховуючи більшу прихильність дітей до батька та їх особисте бажання проживати з батьком, дійшов обґрунтованого висновку щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з їхнім батьком, позивачем у справі, ОСОБА_1

При цьому, суд вірно також зазначив, що при визначенні проживання дітей з батьком, враховано як пріоритетні інтереси дітей, так і права другого з батьків, зазначивши про те, що відповідачка, мати дітей ОСОБА_3, в силу законодавчо встановленої рівності прав батьків у відповідності до вимог ст.ст. 141, 153 СК України, не позбавлена можливості участі у спілкуванні з дітьми та участі у їх вихованні.

Відповідно до положень ст. 180, 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За такого, з урахуванням наведених висновків, суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення на його користь аліментів з відповідачки на утримання дітей. При визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню, судом враховані положення ст. 182, 183 СК України, та обґрунтовано стягнуто їх з відповідачки в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) з зазначенням законодавчо встановленого мінімального розміру аліментів та періоду їх стягнення, припинивши право відповідачки ОСОБА_3 на отримання аліментів на утримання дітей від батька.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував особистість відповідача, його фізичний та психічний стан здоров'я, не можна прийняти до уваги, оскільки судом не встановлено у позивача вад здоров'я, чи антисоціальної поведінки, які б унеможливлювали в силу ч. 2 ст. 161 СК України визначення місця проживання дітей з ним. Зазначення відповідачки про факти неналежної поведінки позивача, які стали підставою для звернення її до правоохоронних органів, також не може вплинути на наведені висновки суду, оскільки такі факти свідчать про конфліктність відносин сторін, як подружжя, їхнє непорозуміння один одного, а факти застосування фізичної сили чи відповідних погроз не підтверджені належними доказами.

Також підлягають відхилення посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач чинить психологічний тиск на дітей, через що їх вибір щодо місця проживання не є вільним, оскільки таке твердження однозначно спростовується висновками експерта. З цих же підстав, не підлягають врахуванню і покази свідка ОСОБА_9 стосовно психологічного тиску з боку батька на дітей. В той же час, свідок показала, що фотознімок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в супермаркеті на фоні полиці з алкоголем, зроблений саме нею (свідком) під час, коли вона разом з племінницею здійснювала покупки в супермаркеті (т. 2 а.с. 74).

Відповідачка також вказувала, що поведінка дітей та їх успішність у навчанні значно погіршилися після того, як діти почали проживати з батьком, про що на думку апелянта свідчать в тому числі і висловлювання доньки та фотографії у соціальних мережах. Однак, з висновку експерта вбачається, що на характер публікацій в мережах інтернет, розміщення фотографій донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 впливають взаємовідносини з батьками, наявність конфлікту та боротьбою за самостійність. Відсутні переконливі докази і щодо погіршення успіхів дітей у навчанні, оскільки зазначення про таке в характеристиках зі школи вказує на епізодичність таких випадків.

А надані позивачем до суду апеляційної інстанції подяка, грамота та диплом на ім'я доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 навпаки вказують про її комунікабельність та позитивну активність серед однокласників.

Не мають спростовного значення для висновків суду і посилання відповідачки на стан здоров'я дітей, який потребує періодичного планового огляду у лікаря кардіолога, про що зазначено у відповідній довідці міської лікарні № 5 від 4 травня 2018 року. Так, з пояснень позивача слідує, що діти щорічного проходять медичний огляд, в зв'язку з навчанням у загальноосвітній школі, під час якого не виявлено відповідних вад. В той же час, відповідачка не посилалась на будь-які перешкоди з боку позивача для вказаних медичних оглядів дітей за її ініціативою.

Також, відповідачка вказуючи на необхідність, скасування оскаржуваного рішення, посилалась на те, що суд не навів виняткових обставин, які б вказували на необхідність розлучення дітей з матір'ю, що на думку відповідачки суперечить чинному національному та міжнародному законодавству.

Проте з таким доводом не можна погодитись, виходячи з наступного. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України»від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дітей з матір'ю, суд апеляційної інстанції обмежився висновком про відсутність виняткових обставин для розлучення малолітніх дітей з матір'ю.

До рішення Європейського Суду з прав людини в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду додана окрема думка судді Карло Ранзоні, яка зводиться до наступного.

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією.

Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. справу «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року).

Декларація ООН не є юридично обов'язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов'язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про «розлучення дитини з матір'ю лише за виняткових обставин» існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування (див., наприклад, Шарон Детрік, Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини, Путівник до «Travaux Preparatoires», 1992 р., і Токо Кайме, «Основи прав у Африканській хартії про права та добробут дитини», Африканський журнал правових досліджень, листопад 2009).

Як зазначалося в справі «Цаунеґґер проти Німеччини» (цитувалася вище, § 60), спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. Палата Лордів, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип «переваги матері» в питаннях опіки. Більше того, він підкреслив, що перевага маленької дитини бути зі своєю матір'ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (див. справу «М.Л. проти Великобританії», заява № 35705/97, 20 березня 2001 р.).

Насамкінець, Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім'ї».

Виходячи з викладеного, районний суд обґрунтовано при вирішенні спору виходив з презумпції інтересів саме дітей, а не одного з батьків, в тому числі і матері, та врахував всі обставини, які мають значення саме для забезпечення найкращих інтересів дітей.

Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія суддів визнає його таким, що ухвалене з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим на підставі положень ст. 375 ЦПК України, воно підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту, а саме з 9 липня 2018 року.

Судді: Т.З.Бондаренко

В.І. Темнікова

О.І. Галущенко