Рішення № 75204508, 07.12.2017, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/344/16-ц

Провадження № 2/376/1343/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Сквирський районний суд Київської області

у складі: головуючого судді - Ярошенко С.М.,

при секретарі – Шумак Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошового

боргу,

встановив:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

В позовній заяві позивач вказує, що надав ОСОБА_2, для власних потреб, 20.12.2013 року позику в сумі 1250 доларів США (на час укладення договору дана сума еквівалентна 10000 грн.), з терміном повернення коштів у шість місяців, з умовою щомісячної оплати 7% від суми позики. Окрім того, позивач надав відповідачу 20.01.2014 року позику в сумі 2500 доларів США (на час укладення договору дана сума становила 20000 грн.), 20.02.2014 року позику в сумі 3500 доларів США (на час укладення договору дана сума складала 30000 грн.), термін дії названих договорів позики - один рік. У випадку прострочення боржником виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора боржник зобов’язаний сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_2 написав розписки, а ОСОБА_1, поручився про забезпечення виконання зобов’язання, про що зробив підпис у розписці.

У вказаний строк ОСОБА_2 борг не повернув, ухиляється від виконання зобов’язання.

З урахуванням наведеного, просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики від 20.12.2013 року, 20.01.2014 року, 20.02.2014 року в сумі 256941,99 грн., з яких: 191625 грн. - борг за договорами позики, 55890,62 грн. - проценти за договором позики від 20.12.2013 року, 9426,37 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості у сумі за договорами позики від 20.01.2014 року, 20.02.2014 року та судовий збір у сумі 2569,43 грн.

Позивач у судове засідання не з’явився,звернувся до суду з заявою, в якій просить розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач, представник відповідача в судове засідання не з’явилися, звернулися до суду з заявами про розгляд справи в їхній відсутності, позов не визнають, оскільки гроші ОСОБА_2 в борг не отримував, будь-яких боргових розписок не підписував.

Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши письмові докази, надані сторонами в обґрунтування та заперечення позовних вимог, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ксерокопій боргових розписок, ОСОБА_2 бере в борг у ОСОБА_1 для власних потреб позику в сумі 1250 доларів США, що еквівалентно 10000,00 грн. із терміном повернення коштів у шість місяців, з умовою щомісячної оплати 7% від суми позики, позику в сумі 2500 доларів США, що становить 20000,00 грн. та позику в сумі 3500 доларів США, що еквівалентно 30000,00 грн., строком на один рік.

У вказаний строк ОСОБА_2 борг не повернув, ухиляється від виконання зобов’язань і загальна сума боргу за договорами позик становить 256941,99 грн.

Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у

листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Аналізуючи зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки надані позивачем ксерокопії боргових розписок не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до ст. 57-60 ЦПК України.

Обов’язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Згідно ст.88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки в позові відмовлено.

Керуючись ст.10,60,88,131,212-215,218 ЦПК України,

ст.202,205,207,1046,1047,1049,1050 ЦК України, суд, -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошового боргу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.М. Ярошенко