Рішення № 75204336, 29.05.2018, Новоодеський районний суд Миколаївської області

29.05.2018

Справа № 482/2144/17

Номер провадження 2/482/188/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Баранкевич В.О., з участю секретаря судового засідання – Андрусенко В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про захист прав споживачів а стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про захист прав споживачів та стягнення коштів.

Позов обґрунтовано тим, що 28.09.2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Єврокар Україна» було укладено Договір фінансового лізингу № 3682, предметом якого є надання позивачу послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки/моделі «ВАЗ» моделі 2110 комплектації комфорт з об’ємом двигуна 1,6 з МКПП та приводом 4Х2.

Позивач сплатив відповідачу по вказаному договору передплату (аванс) 30000,00 грн., при цьому предмет договору йому передано не було.

Позивач зазначив, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству , є несправедливими та порушують права позивача як споживача , у зв’язку з чим, посилаючись на зазначені обставини та положення ст..ст. 203, 215, 216, 220, 628, 799 ЦК України, ст. 18, 22 Закону «Про захист прав споживачів» Закон України «Про фінансовий лізинг», позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу недійсним, стягнути з відповідача на його користь сплачені ним кошти в сумі 30360,00 гривень.

У судове засідання позивач та представник позивача не з’явилися, представник позивача подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце слухання справи судом повідомлявся належним чином, у відповідності до вимог ч.ч. 5, 6, п.2 ч.7, ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не подав.

У відповідності з вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, справу розглянуто у відсутність сторін, в порядку заочного розгляду, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в рекомендованому поштовому повідомленні про отримання судових викликів, представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.09.2017 року позивач сплатив ТОВ "ЄВРОКАР УКРАЇНА» кошти в розмірі 30000,00 гривень, що підтверджено квитанцією ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», в якій зазначено, що це є комісією за організацію по договору фінансового лізингу № 3682 від 28.09.2017 року та комісію банку в розмірі 360,00 грн.

28.09.2017 року, між ОСОБА_1 та ТОВ " ЄВВРОКАР УКРАЇНА", було укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого ТОВ " ЄВВРОКАР УКРАЇНА" взяло на себе зобов'язання придбати у власність та передати предмет лізингу - автомобіля марки/моделі «ВАЗ» моделі 2110 комплектації комфорт з об’ємом двигуна 1,6 з МКПП та приводом 4Х2, у користування лізингоодержувачу ОСОБА_3 на строк та на умовах, передбачених договором.

Згідно умов договору фінансового лізингу, комісія за організацію договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію Договору для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку№ 1 до Договору становить 10% від вартості Предмета Лізингу.

За умовами розділу І Договору лізингу, предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений у ст. 1.1 та у Специфікації (Додаток № 2 Договору), в якому визначаються детальні особливості Предмету Лізингу.

Згідно п. 5.8 вказаного договору, лізингоодержувач свідомо обирає предмет лізингу, який визначається у п. 1.1 даного договору. В результаті цього лізингодавець не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність предмета лізингу для будь-якої мети.

Відповідно до умов п. 8.2 Договору фінансового лізингу, вартість предмету лізингу на момент укладення договору становить 26060 доларів США з урахуванням ПДВ, на дату укладання договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить двадцять дев’ять, шістсот дев’яносто дев’ять (дослівно) гривень з ПДВ.

У пункті 8.5 всі планові платежі, які визначаються Додатками № 1 і № 3 також сплачуються на умовах передбачених цим Договором. Планові платежі зараховуються Лізінгодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок Лізінгодавця.

Як встановлено матеріалами справи, додаток № 1 і № 3 до Договору лізингу, позивачу представником товариства не були надані.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), договір купівлі-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, оренду з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, законодавством передбачено, що договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі, а при укладенні договору фінансового лізингу відносно транспортного засобу при передачі його в найм чи при його продажу договір лізингу підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 28.09.2017 року, укладений між сторонами, в порушення ст.799 ЦК України, нотаріально не посвідчений, а тому згідно зі статтею 220 ЦК України, він є нікчемним.

Згідно п. 4 ч. 1 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ліцензії.

Фінансовий лізинг, а також адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовими послугами (пункти 5 та 11-1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), суперечить вимогам законодавства та, на думку суду, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Крім зазначеного, позивач вважає , що оспорюваний договір містить несправедливі умови, що також тягне його недійсність, згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Перевіривши доводи позивача по вказаним посиланням, суд приходить до наступного.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання умов договорів недійсними.

Згідно правовової позиції Верховного Суду України у справі № 6-330цс16, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

У спірному договорі фінансового лізингу (п. 12.1) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 80 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія лізингоодержувачу не повертається.

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а пунктом 12.1 Договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Несправедливою умовою оспорюваного договору є сплата комісії, так як в графі «Визначення термінів» договору зазначено, що комісія за організацію договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів , що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію Договору для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку№ 1 до Договору та становить 10% від вартості Предмета Лізингу.

Частиною 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого договору фінансового лізингу.

Дана умова також, на думку суду є несправедливою.

Також, згідно п. 1.7 договору, лізингодавець передає у користування лізингоодержувачу предмет лізингу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів, з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодовця наступних платежів: - авансового платежу; - комісії за передачу предмета лізингу у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого Авансового платежу, на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого Авансового платежу, на умовах викладених у п.9.5 ст.9 даного Договору .

Пунктом 3.4.3 передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитись або розірвати договір у передбачених даним договором або чинним законодавством випадках.

Зі змісту п. 12.1 слідує, що лізингоодержувач, який не сплатив лізінгові платежі та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа та зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення повернення коштів. У такому випадку поверненню підлягають 80 % від сплаченого авансового платежу та або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору, комісія за організацію договору у такому випадку не повертається.

Оспорюваний договір фінансового лізингу не встановлює жодної відповідальності (компенсації) у випадку невиконання лізингодавцем його обов`язків (не поставка, несвоєчасна поставка предмета лізингу).

Зазначена умова договору також є несправедливою для сторони позивача.

Крім того, з тексту всього договору вбачається, що він повинен містити Додатки №1-3 , але такі відсутній, не долучені до оспорюваного договору, а сам договір не підписаний позивачем, що вказує на не узгодження з позивачем лізингових платежів за умовами договору та є підставою для визнання його недійсним.

Проаналізувавши зміст спірного договору фінансового лізингу, суд приходить до висновку, що положення вказаного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» 28.09.2017 року, обмежують права позивача, як споживача, передбачені Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін, у договорі та в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, а також укладені в порушення вимог ЦК України, стосовно його нотаріального посвідчення та права на здійснення фінансових операцій відповідно до вимог України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому визнається недійсними.

Відповідно до вимог ч.2 та 3 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані вчиненням недійсного правочину збитки.

У зв'язку з визнанням договору фінансового лізингу від 28.09.2017 року недійсним, на підставі вимог ч.2,3 ст.216 ЦК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача платіж, внесений ним 28.09.2017 року в сумі 30360,00 гривень, що включає в себе кошти в розмірі 30000,00 гривень, згідно квитанції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», в якій зазначено, що це є комісією за організацію по договору фінансового лізингу № 3682 від 28.09.2017 року та комісію банку в розмірі 360,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-285 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про захист прав споживачів та стягнення кошів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 3682 від 28 вересня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОКАР УКРАЇНА" та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " ЄВРОКАР УКРАЇНА", м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 57, офіс 57/1, код ЄДРПОУ 40481805 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, Миколаївської обласі - 30 000 (тридцять тисяч) гривень та комісію за організацію по договору фінансового лізингу № 3682 від 28.09.2017 року у розмірі 360 (триста шісдесят) гривень, а всього 30360 (тридцять тисяч триста шістдесят) гривень.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОКАР УКРАЇНА", на користь держави (стягувач: Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 код ЄДРПОУ 26255795, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ: 37993783; ОСОБА_2 отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) – 1280 грн. судового збору (за майнову та немайнову вимогу по 640,00 грн. згідно ЗУ «Про судовий збір» станом на 2017 р.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Новоодеський районний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Новоодеського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_4