Рішення № 75202675, 03.07.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7404/17

Провадження №2/442/387/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді - Курус Р.І.,

з участю секретаря судового засідання – Махняк М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дрогобицької міської ради Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи – Управління культури Львівської обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Департамент Державної архітектурно – будівельної інспекції у Львівській області, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі – продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та знесення самочинного будівництва, -

за участю позивача – ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_5, представника позивача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6, -

представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7,

представника відповідача КП ЛОР "Дрогобицьке МБТІ та ЕО" – ОСОБА_8, -

в с т а н о в и в :

20.10.2017 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом (том 1 а.с. 1-9), в якому просять визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що в м. Дрогобичі на вул. Івана Франка, 26 загальною площею 1625 кв.м. для обслуговування нежитлової будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу 03.12.2012 року ОСОБА_9 за р. №1708. Просять також застосувати наслідки недійсності цього правочину шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності не об’єкт незавершеного будівництва, що в м. Дрогобичі на вул. Івана Франка, 26, реєстраційний номер 31110783.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилаються на те, що Дрогобицька міська рада не мала права укладати з відповідачем ОСОБА_4 оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки дана земельна ділянка перебувала у комунальній власності Дрогобицької міської лікарні №1, а відтак Дрогобицька міська рада не вправі була відчужувати її. Крім того, посилаються на те, що згідно переліку пам'яток архітектури місцевого значення земельна ділянка по вул. І. Франка, 26 в м. Дрогобич відноситься до земель історико-культурного призначення, тому перед укладенням оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки необхідно було проводити державну експертизу землевпорядної документації та отримувати дозвіл від органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт. Зазначають, що відповідачем – КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ЕО неправомірно проведено державну реєстрацію права власності на об’єкт незавершеного будівництва, позаяк його готовність складала лише 5% і такий не набув ознаки нерухомої речі.

23.10.2017 року направлено запит (том 1 том 1 а.с. 30) до ОСОБА_10 АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_4, що містяться в картотеці реєстраційного обліку, відповідь на який судом отримано 09.11.2017 року (том 1 а.с. 60).

23.10.2017 року провадження в зазначеній справі відкрито, призначено попередній розгляд справи на 06.11.2017 року (том 1 а.с. 31).

06.11.2017 року проведено попередній розгляд справи, представником відповідача КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ЕО подано письмові пояснення з приводу позову, згідно яких позову в частині скасування державної реєстрації права власності не об’єкт незавершеного будівництва, що в м. Дрогобичі на вул. Івана Франка, 26, реєстраційний номер 31110783 не визнають, оскільки така реєстрація проведена у встановлений законом, чинним на той час, спосіб (том 1 а.с. 45, 50).

14.11.2017 року від відповідача ОСОБА_4 надійшли письмові заперечення з приводу позовних вимог, в яких вона позову не визнає, вважає його безпідставним та надуманим, просить в позові відмовити (том 1 а.с. 61-67).

22.11.2017 року від Дрогобицької міської ради поступило клопотання (том 1 а.с. 69) про відкладення розгляду справи у зв’язку з відпусткою повноважного представника.

28.11.2017 року від Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надійшли письмові пояснення з приводу позову (том 1 а.с. 78-80). В поясненнях посилаються на те, що згідно Витягу з Державного земельного кадастру, цільове призначення земельної ділянки, що в м. Дрогобичі на вул. Івана Франка, 26 загальною площею 1625 кв.м., кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 – інша комерційна діяльність, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови та призначена для обслуговування нежитлової будівлі. При вирішення даної справи покладаються на думку суду.

30.11.2017 року від відповідача ОСОБА_4 надійшла письмова заява про застосування строків позовної давності, згідно якої просить в відмовити у позові за спливом строку позовної давності (том 1 а.с. 85).

30.11.2017 року справу відкладено на 23.01.2018 року у зв’язку з клопотанням представника Дрогобицької міської ради (том 1 а.с. 112-113).

30.11.2017 року, після відкладення розгляду справи, представником позивача ОСОБА_3 – адвокатом ОСОБА_6 в канцелярію суду було подано клопотання про витребування доказів та заяву про забезпечення позову (том 1 а.с. 87-110).

Ухвалою від 30.11.2017 року заяву про забезпечення позову було задоволено (том 1 а.с. 114).

23.01.2018 року в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_4 подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке задоволено. Ухвалою від 23.01.2018 року позовну заяву залишено без руху у зв’язку з неповною сплатою судового збору, який позивачем доплачено. В судовому засіданні оголошено перерву до 22.02.2018 для добровільного надання доказів, які просили витребувати позивачі згідно клопотання від 30.11.2017 року (том 1 а.с. 144-155, 157, 161).

22.02.2018 року представником КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ЕО подано докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, які долучено до матеріалів справи, в судовому засіданні продовжено перерву у зв’язку з неявкою учасників справи на 20.03.2018 року (том 1 а.с. 165-179).

20.03.2018 року винесено ухвалу про витребування доказів, в судовому засіданні продовжено перерву до 17.04.2018 року (том 1 а.с. 196-199).

23.03.2018 року від Міськрайонного управління Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі поступили докази згідно вказаної вище ухвали суду (том 1 а.с. 208-211).

17.04.2018 року в судовому засіданні продовжено перерву до 24.05.2018 року у зв'язку з хворобою позивача ОСОБА_2 (том 1 а.с. 213-215)

23.05.2018 року від позивачів поступила заява про збільшення позовних вимог, в якій останні просять, крім зазначених вище позовних вимог, зобов’язати відповідачку ОСОБА_4 демонтувати об’єкт самочинного будівництва, що знаходиться на земельній ділянці на вул. І.Франка, 26 з тих підстав, що таке будівництво здійснено останньою на земельній ділянці, що знаходиться в межах історичного ареалу м. Дрогобича, відділом охорони культурної спадщини не надавалась згода на будівництво за цією адресою.

24.05.2018 року в судовому засіданні продовжено перерву для надання можливості відповідачам подати відзив на заяву про збільшення позовних вимог до 03.07.2018 року (том 2 а.с. 1-2).

07.06.2018 року від КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ЕО надійшли письмові заперечення проти позову, згідно яких будівництво об’єкта нерухомості на вул. І.Франка, 26 в м. Дрогобичі було розпочато на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 13.05.2010 року №3/14-10 та затвердженої проектної документації. Право користування земельною ділянкою було оформлене договором оренди від 30.11.2009 року, а відтак вказаний об’єкт не можна вважати самочинним (том 2 а.с. 11-12).

26 та 27 червня від відповідачки ОСОБА_4 надійшли додаткові обґрунтування заперечень проти позову, згідно яких просить в позові відмовити (том 2 а.с. 24-27).

02.07.2018 року від представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшло клопотання про долучення доказів, яке вирішувалось в судовому засіданні 03.07.2018 року та було задоволено (том 2 а.с. 29-50).

03.07.2018 року в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_5, представник позивача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6 позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві і доповнили, що про укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу та про реєстрацію права власності на земельну ділянку та об’єкт незавершеного будівництва за позивачкою ОСОБА_4 вони дізнались лише після пред’явлення останньою в березні 2017 року до них позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а тому строк позовної давності ними не пропущено. Зазначили, що згідно переліку пам'яток архітектури місцевого значення земельна ділянка на вул. І. Франка, 26 в м. Дрогобич відноситься до земель історико-культурного призначення, тому згідно вимог закону перед укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки необхідно було проводити державну експертизу землевпорядної документації та отримувати дозвіл від органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт, чого відповідачами зроблено не було. Крім цього, цільове призначення земельної ділянки у встановлений законом спосіб змінено не було, а тому збудовані будівлі на такій земельній ділянці є самочинними. При цьому, належного погодження на будівництво на такій земельній ділянці від органу охорони культурної спадщини не було. Таким будівництвом порушуються їхні права, як співвласників багатоквартирного будинку №5, що на вул. Нижанківського в м. Дрогобичі, який розташований по сусідству з земельною ділянкою на вул. І.Франка, 26 в м. Дрогобичі. Зазначили, що після початку проведення будівельних робіт відповідачкою ОСОБА_4 розпочалась руйнація їхнього будинку, що на їхню думку, стверджується Технічним висновком, складеним на їхнє замовлення Дрогобицьким відділом Львівського філіалу "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ", а тому просять задоволити їхній позов.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 проти задоволення позову заперечила з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву (том 1 а.с. 61-67, 85, том 2 а.с. 24-27), просить в задоволенні позову відмовити.

Представник КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ОЕ ОСОБА_8 проти позову заперечила

Як зазначено вище, від третьої особи, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надійшли письмові пояснення з приводу позову (том 1 а.с. 78-80), в яких при вирішенні даної справи покладаються на думку суду.

Треті особи - Управління культури Львівської обласної державної адміністрації, Департамент Державної архітектурно – будівельної інспекції у Львівській області, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації в судове засідання не з'явились, пояснень з приводу заявлених позовних вимог суду не надали.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вимогами ст. ст. 13, 76 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу 03.12.2012 року ОСОБА_9 за р. №1708 відповідачу – ОСОБА_4 належить на праві приватної власності земельна ділянка в м. Дрогобичі на вул. Івана Франка, 26 загальною площею 1625 кв.м. для обслуговування нежитлової будівлі, кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 (том 1 а.с. 17-18).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.02.2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 4610600000:01:002:0105, що розташована в м. Дрогобичі на вул. Франка, 26 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 і відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови; цільове призначення – інша комерційна діяльність (том 1 а.с. 145).

Жодних належних доказів про те, що вказана земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, відповідно до гл. 10 ЗК України позивачами не надано.

Посилання позивачів у позовній заяві на те, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу м. Дрогобича, для її забудови необхідно було отримати попереднє погодження органів охорони культурної спадщини, а тому спірний правочин купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним і незавершене будівництво лікувально-діагностичного центру 5% готовності є самочинним будівництвом, не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України №318 від 13.03.2002 року «Про затвердження порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць» (далі Порядок №318) передбачено, що Міністерству культури і мистецтв, Державному комітету будівництва, архітектури і житлової політики: разом з ОСОБА_5 Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київської та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування забезпечити протягом 2002-2004 років визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць; затвердити до 2005 року правила охорони та використання історичних ареалів населених місць.

Пунктом 16 цього Порядку передбачено, що для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць.

Згідно з п.п. 4, 5 Порядку відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури, Держбуд та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови (п. 2 порядку №318).

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування. У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів (п. 10 Порядку №318).

У ст. 19 Земельного кодексу України з категорій земель названо землі історико-культурного призначення. Відповідно до ст. 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історики-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Як вбачається згідно даних ДЗК, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4610600000:01:002:0105 належить до земель громадської та житлової забудови, а не до земель історико-культурного призначення (том 1 а.с. 145, 209).

Позивачі посилаються на ОСОБА_10 культури та мистецтв Дрогобицької міської ради № 146 від 12.05.2017 року (том 1 а.с. 21), де вказано, що згідно переліку пам’яток архітектури місцевого значення на вул. Франка, 26 в м. Дрогобичі, земельна ділянка відповідача ОСОБА_4 відноситься до земель історико-культурного призначення, тому згідно вимог закону перед укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки необхідно було проводити державну експертизу землевпорядної документації, та отримувати дозвіл від органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт.

Суд не приймає до уваги такі доводи позивачів з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток ( 1760-2001-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 14 Закону України № 1805-ІІІ занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. { Пункт "б" частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }

У листі ОСОБА_10 культури та мистецтв Дрогобицької міської ради № 146 від 12.05.2017 року (том 1 а.с. 21) жодним чином не згадується про спірну земельну ділянку на вул. І.Франка, 26 в м. Дрогобичі або про те, що на ній розташовані пам’ятки архітектури і вона віднесена до земель історико-культурного призначення. Взагалі, вищевказані норми чинного законодавства визначають пам’ятки, лише ті, які внесені до відповідного реєстру.

Як вбачається з відомостей з Реєстру пам’яток місцевого значення (http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245279032&aід;cat_id=244910406т) вказані у листі №146 від 12.05.2017 року пам’ятки відсутні у реєстрі.

Також не заслуговують на увагу доводи позивачів про те, що спірна земельна ділянка належала Дрогобицькій міській лікарні № 1 та, таким чином, не могла бути відчужена відповідачем – Дрогобицькою міською радою відповідачу ОСОБА_4, оскільки спростовується відповіддю Виконавчого комітету ДМР від 21.01.2017 року № 3023/482 наданою позивачами, де вказано, що спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності Дрогобицької міської лікарні № 1 та довідкою №100 від 25.01.2018 р., виданою КНП «Дрогобицька міська лікарня №1» (том 1 а.с. 16, том 2 а.с. 51). Посилання позивачів на норми ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 136 ГК України, п. 6 Порядку відчуження об’єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 №803 є безпідставними, оскільки такі стосуються виключно майна, яке перебуває у державній власності. Жодних доказів про перебування у державній власності спірної ділянки позивачами на розгляд суду не надано.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи

Згідно з вимогами статті ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пункт 5 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачає, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Згідно Рішення сесії ДМР від 09.11.2012 року № 789 вирішено продати у власність ФОП ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1625 кв.м. по вул. І. Франка, 26 в м. Дрогобичі, Львівської області (том 1 а.с. 14). Вказане рішення є чинним та не скасоване на сьогоднішній день.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. І. Франка, 26, загальною площею 1625 кв.м. для обслуговування нежитлової будівлі, посвідчений ОСОБА_9 JI.B., приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу 03.12.2012 р. за реєстровим № 1708 Територіальна громада м. Дрогобича в особі ДМР відчужила відповідачці ОСОБА_4 вказану земельну ділянку, яка на той час не перебувала в жодному спорі, була вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, не перебуває під арештом або в заставі, що підтверджувалося відповідними витягами згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2012 року (том 1 а.с. 17-18, 24).

Вказана земельна ділянка до того часу перебувала в оренді відповідачки ОСОБА_4 з 2005 року. Перед укладенням договору оренди вказаної земельної ділянки, відповідачкою ОСОБА_4 було розроблено проект відводу земельної ділянки, після цього ділянка була передана в оренду під будівництво медичного центру (том 1 а.с. 1,-13, 15, 19, 149-150).

Згідно дозволу на виконання будівельних робіт (том 1 а.с. 23) від 13.05.2010 року №3/14-10 та на підставі затвердженої проектної документації відповідачкою ОСОБА_4 у 2010 році на спірній ділянці зведено фундамет будівлі, стан готовності будівництва становить 5 відсотків. Враховуючи, що земельна ділянка перебувала в оренді відповідачки ОСОБА_4 згідно договору оренди землі від 30.11.2009 року, при наявності дозволу на виконання будівельних робіт та проектної документації відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, зат.наказом Мінюсту від 07.02.2002р. №7/5 Дрогобицьким МБТІ 01.08.2010 року здійснено реєстрацію права власності за відповідачкою ОСОБА_4 на об’єкт незавершеного будівництва готовність 5 відсотків на вул. Франка, 26, на земельній ділянці кадастровий номер 4610600000:01:002:0105. Вказані обставини виключають факт самочинного будівництва, як стверджують позивачі, відповідачкою ОСОБА_4 на спірній земельній ділянці по вул.Франка,26 в м.Дрогобичі.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна. Матеріали позовної заяви не містять жодного обґрунтування та посилання на належні та допустимі докази про наявність в діях ОСОБА_4 винної, протиправної поведінки з приводу набуття права власності на спірну земельну ділянку та об’єкт незавершеного будівництва.

Окрім того, згідно ч. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Позивачами не надано на розгляд суду доказів, які б свідчили, що у разі прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та об’єкт незавершеного будівництва у них виникнуть права або це призведе до відновлення їхніх порушених прав. Також позивачами не доведено порушення їхніх прав та законних інтересів саме відповідачами.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Одночасно за положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Оскільки не існує жодного самочинного будівництва з боку відповідача ОСОБА_4, суд у даному випадку не вбачає порушення прав позивачів, отже, вказана позовна вимога про знесення самочинного будівництва є безпідставною так само як і позов в цілому, тому в його задоволенні слід відмовити.

Посилання позивачів що таким будівництво руйнується їхній будинок з огляду на наданий ним технічний висновок Дрогобицького відділу Львівського філіалу "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ" (том 2 а.с. 30-50), таке є необґрунтованим, позаяк зі змісту вказаного висновку не вбачається, що саме незавершеним будівництвом, яке здійснила ОСОБА_4, завдається будь-яка шкода їхньому будинку №5 на вул. Нижанківського в м. Дрогобичі. Пр. ицьому, п. 2.5. вказаного висновку зазначено, що орієнтовне значення встановленого терміну експлуатації будинку складає 125 років, фактичний термін обстеженої будівлі близько 112 років. Для уникнення подальшого руйнування, подальшого розвитку тріщин в стінах будинку, як наслідок – обрушення основних несучих конструкцій, із наступними непередбачуваними наслідками, рекомендується капітальний ремонт житлового будинку з обов’язковим влаштуванням дощової каналізації відповідно до виконаного робочого проекту. Рекомендовано максимально уникати дій динамічних (вібраційних) навантажень на конструкції будинку, для уникнення подальшого просідання та тріщин в цегляних стінах будинку. Всі тріщини в цегляних стінах розшити та за чеканити цементним розчином.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності, то у відповідності до ч. 1 ст.4 ЦПК України, ст. 215 ЦК України позивачі не довели суду, що їх права оспорюваним правочином порушені, та в чому полягає порушення їх прав та інтересів.

При цьому, суд враховує, що укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки відбувалось на підставі рішення Дрогобицької міської ради №789 від 09.11.2012 року, яке є чинним і ніким не скасоване.

За наведених вище обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати. Оскільки в позові відмовлено, позивачі та відповідачі питання щодо стягнення судових витрат не ставили, а відтак такі слід покласти на сторону, що їх понесла.

Крім цього, у зв’язку з відмовою в позові та на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України суд вважає за необхідне скасувати заходи по забезпеченню позову, встановлені ухвалою від 30.11.2017 року.

Керуючись ст. ст. 10-13, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дрогобицької міської ради Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи – Управління культури Львівської обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Департамент Державної архітектурно – будівельної інспекції у Львівській області, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі – продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та знесення самочинного будівництва - відмовити.

Скасувати заходи по забезпеченню позову, встановлені ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року, а саме - арешт на належну ОСОБА_4 (ідн. код НОМЕР_1, проживає на ІНФОРМАЦІЯ_1) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, що в м. Дрогобичі на вул. Івана Франка, 26 загальною площею 1625 кв.м., кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 для обслуговування нежитлової будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу 03.12.2012 року ОСОБА_9 за р. №1708.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2018 року.

Головуюча - суддя Курус Р.І.