Рішення № 75197148, 09.07.2018, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/45/18

Провадження номер № 2/0186/80/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Першотравенськ

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Кривошеї С.С.

при секретарі Кравченко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н від 13 травня 2007 року, згідно якого відповідачу були видані кредитні кошти в розмірі 500,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 43,20% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до п.9.12 «Умов та правил надання банківських послуг» договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін.

Згідно п.4.6 «Умов та правил надання банківських послуг» Клієнт доручає Банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків Клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах сум, підлягаючих сплаті Банку за даним договором, при настанні строку платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строку платежів за іншими договорами Клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку.

Відповідно до п.1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконала, тому, станом на 31 жовтня 2017 року за нею існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 106000,00 гривень. Сума заборгованості складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7978,34 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 98021,66 грн.

У ході дії договору відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання нею свого боргу перед Банком. Так, згідно виписки Клієнт неодноразово здійснювала погашення заборгованості, останнє з яких було внесено 16.10.2013 року, підтвердженням чого є виписка з рахунку.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 106000,00 гривень, та судовий збір по справі в сумі 1762,00 гривні.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання надала письмові пояснення відповідно до яких, заявлені позовні вимоги вона не визнала, в їх задоволенні прохала відмовити, застосувавши до них загальний строк позовної давності. Свої заперечення відповідач обґрунтувала тим, що згідно з даними, які наведені у виписці по рахунку клієнта вбачається, неодноразове підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, а саме ставка 2,5% в місяць діяла до 31.08.2014 року, з 01.09.2014 року - 2,9 % в місяць, з 01.04.2015 року діє ставка 3,6% в місяць, що суперечить приписам ст.1056-1 ЦК України «Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку» та статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у якій зазначено, що Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Таким чином вважає суму заборгованості по процентам за користування кредитом необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню. Так 05.08.2013 року позивачем було збільшено кредитний ліміт до 8000,00 грн., яким вона фактично не користувалась, а нараховані кошти були спрямовані на списання нарахованих відсотків та штрафів.

Вважає, що посилання позивача на те, що вона підтвердила свою згоду на те що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві, не відповідають дійсним обставинам справи так як, вона такі умови та правила особисто не підписувала.

Як вбачається з доданої до пояснень виписці по рахунку, вона особисто здійснювала поповнення кредитної картки 08.05.2014 році на суму 150,00 гривень, після здійснювалося тільки автоматичне погашення простроченої заборгованості, на яке вона згоди не давала.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

На підставі вищевикладеного просить застосувати загальний строк позовної давності щодо заявлених вимог позивача та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання 09 липня 2018 року сторони по справі не з'явилися , надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судом встановлено, що 13 травня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № PVXRRX02050064, відповідно до умов якого відповідач отримала строковий кредит у сумі 582,00 грн. на строк 5 місяців з 13.05.2007 року по 13.10.2007 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 0,01% на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 4,95 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 97,0 грн. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період оплати, за який приймається період з «20» по «25» число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 121,39 грн. для погашення заборгованості за кредитом.

Кредитні карти ОСОБА_1 позивачем видавалися двічі: 13 травня 2007 року - термін дії 01/09 та 22 липня 2010 року - термін дії 11/13 (а.с.124).

Відповідно до розрахунку заборгованості, залишок поточної заборгованості відповідача за наданим кредитом становив з 30.04.2014 року 6116,7 грн. і був незмінним до 31.10.2017 року. Останнє поповнення карти ОСОБА_1, через відділення «Приватбанку» 08.05.2014 року (а.с.51,92). Крім того позивачем було проведено автоматичне списання, без надання на це згоди відповідачем, з рахунку НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 24.02.2015 року - 150,00 грн., 28.03.2015 р. - 75,26 грн., 29.04.2015 року - 37.63, 30.04.2015 року -18,82 грн., та 04.05.2015 р. -9,41 грн. ( а.с. 6-8, 126) для сплати заборгованості за зазначеним кредитним договором. У подальшому сума заборгованості збільшувалася та станом на 31 жовтня 2017 року, склала загальну суму 106000,00 грн.

Судом із врахуванням висновку Верховного Суду України, який викладений в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, встановлено, що відсутній підпис відповідача на умовах надання кредиту фізичним особам, якими строк позовної давності встановлений тривалістю в 50 років. Будь-які докази, які б підтверджували, що саме із цими умовами ознайомлена відповідач, підписуючи заяву позичальника, відсутні. Таким чином, підстав вважати позовну давність збільшеною немає.

Також судом встановлено, що датою добровільного внесення останнього платежу відповідачем за договором є 08 травня 2014 року, в той час, як позивач звернувся до суду з даним позовом тільки 02 січня 2018 року (дата здачі позовної заяви на пошту) (а.с.25). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву від 19.02.2018 р., 01.03.2018 р. та 30. 03.2018 р. заявила про застосування позовної давності.

Розглядаючи посилання позивача на переривання строку позовної давності по договору автоматичним списанням грошових коштів з іншого рахунку відповідача суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так як позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 надала згоду на списання банком з належного їй рахунку НОМЕР_1 грошових коштів на погашення заборгованості по спірному кредитному договору суд приходить до висновку, що срок позовної давності не переривався, що узгоджується з позицією ВСУ, викладеної в постанові від 23.11.2016 року по справі №6-2104 цс16.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що у пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 263, 264-265, ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області, а з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

СУДДЯ: С.С. КРИВОШЕЯ