Постанова № 75192612, 09.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1744/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018, суддя І інстанції Котеньов О.Г., місце складання м. Харків, повний текст складено 21.05.18 по справі № 820/1744/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області, в якому просила суд скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області податкові повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сума доходу фізичної особи-підприємця, який обрав загальну систему оподаткування, не включає в себе суму непрямого податку акцизного збору при роздрібній торгівлі підакцизними товарами, а тому оскаржуване рішення контролюючого органу підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 року у справі № 820/1744/18 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Скасовано прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) податкові повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, , просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вказував, що сума доходу фізичної особи-підприємця , який обрав загальну систему оподаткування, не включає в себе суму непрямого податку акцизного збору, при роздрібній торгівлі підакцизними товарами, просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт №527/10-40-13-15/НОМЕР_1 від 13.02.2018 (далі по тексту - акт перевірки).

У висновках акту перевірки відповідачем зазначено, що позивачем порушено приписи п.177.1, п.177.2 ст.177 ПК України, оскільки перевіркою повноти визначення загального оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 встановлено заниження загального оподатковуваного доходу на загальну суму 117167,40 грн., а саме: при визначенні загального оподаткованого доходу СО ОСОБА_1 зменшено загальний оподаткованих дохід на суми сплаченого акцизного податку на загальну суму 117167,40 грн., в тому числі за 2015 рік у сумі 53606,00 грн., за 2016 рік у сумі 63561,40 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що акцизний податок з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є доходом Державного бюджету, а не підприємця, оскільки витрати по його сплаті не є такими, що належать до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності, що свідчить про безпідставність донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 19481,94 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

За змістом до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Отже, з наведених норм вбачається, що податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими. Однак, норма пункту 177.3 Податкового кодексу України не робить виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.

Нормами чинного податкового законодавства передбачено основоположні принципи функціонування податкової системи країни, зокрема такі як єдиний підхід до встановлення податків і зборів (пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України), нейтральність оподаткування (пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України), відповідно до якого установлення податків та зборів повинно відбуватись у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Однак, у даному випадку має місце нерівність у порядку визначення доходу від господарської діяльності фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб-підприємців, а включення акцизного податку до доходу фізичної особи-підприємця негативно впливає на конкурентноздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами - платниками податку на прибуток, що є порушенням статті 42 Конституції України, якою гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, на захист конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Крім того, відповідно до пункту 6.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 1999 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів, не визнається доходами.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат суми акцизного податку, включені до цін підакцизних товарів.

Про наведене також свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питання щодо оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, шляхом доповнення пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України підпунктом 177.3.1 згідно із Законом № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року, де визначено, що не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Вищезазначена правова позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №821/874/17 (постанова від 03.04.2018).

Таким чином, податковим органом безпідставно збільшено суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного (2015-2016 роки) декларування, у зв'язку з чим безпідставно застосовано штрафні (фінансових) санкції відповідно до статті 123 Податкового кодексу України, а тому підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002191315, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315 та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315 відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих рішень, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 у справі № 820/1241/18 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 820/1744/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.М. Калитка Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський