Постанова № 75192444, 09.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/9231/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Загороднюк В.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

апелянта - ОСОБА_7 та його представника - ОСОБА_1;

представників позивача - Білоконь Н.О., Стельмаха О.М.;

перекладача - Хоанг Т.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, -

В С Т А Н О В И В:

25 травня 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) звернулось до суду першої інстанції з позовом до громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 25 листопада 2018 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, орган державної міграційної служби зазначив, що по закінченню відповідного терміну знаходження в Україні, відповідачка її не покинула, знаходиться у країні незаконно, залишилася без джерел існування та постійного місця проживання.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року адміністративний позов задоволено та допущено негайне виконання ухваленого рішення.

Суд затримав громадянку Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 25 листопада 2018 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та статтею 289 КАС України встановлено право затримувати та розміщувати в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, у тому числі і іноземців, які не мають законних підстав для перебування на території України та підлягають примусовому видворенню за межі України протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Те, що відповідачка підлягає затриманню з метою видворення свідчать, на думку суду першої інстанції, обставини того, що остання проживає на території України без документів на право проживання, вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП (порушення правил перебування іноземців в Україні), у неї відсутній паспортний документ, який надає право здійснити виїзд з території України, а також кошти.

Підсумовуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачка ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, в апеляційній скарзі представник зазначає про наявність в матеріалах справи роздруківки паспорту ОСОБА_7, що свідчить про надуманість, з боку суб'єкта владних повноважень, мети ідентифікації.

Також, представник апелянта наполягає, що його довірительку позбавили можливості добровільно виконати рішення суб'єкта владних повноважень про примусове повернення в країну походження, через її затримання.

Представник апелянта та безпосередньо апелянт у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали доводи, викладені в апеляції та просили її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 травня 2018 року прикордонним нарядом «ПП» КрП «Маяки» було виявлено особу без документів, яка представилась громадянкою В’єтнаму ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана особа не дотримувалась правил прикордонного режиму, а саме: знаходилась в контрольованому прикордонному районі без документів, що посвідчують особу, чим порушила вимоги п.8 Положення «Про прикордонний режим», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року.

23 травня 2018 року співробітниками Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо громадянки В’єтнаму було складено протокол про адміністративне затримання на 72 години з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення.

До того ж 23 травня 2018 року за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, стосовно громадянки В’єтнаму ОСОБА_7, складено протокол про адміністративне правопорушення ПР №002903 та відповідно винесено постанову ПН №002903 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн.

Того ж дня, 23 травня 2018 року, ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження громадянки В’єтнаму ОСОБА_7 та зобов'язано її покинути територію України у термін до 24 травня 2018 року.

У визначений термін громадянка В'єтнаму ОСОБА_7 з території України не виїхала, що стало підставою для звернення до суду з позовом про примусове її видворення та з окремим позовом про затримання з метою забезпечення примусового видворення.

Аналіз фактичних обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, свідчать про законність та обґрунтованість судового рішення про задоволення позову про затримання з метою забезпечення примусового видворення, з огляду на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).

За приписами частини 1 статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч.5 ст.26 Закону).

Статтею 30 Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Отже, із змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:

1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення;

2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, ГУ ДМС України в Одеській області було дотримано вказані вимоги, а саме - прийнято рішення про примусове повернення та встановлені обґрунтовані підстави вважати, що відповідачка за відсутністю паспорта та коштів буде ухилятися від виконання такого рішення.

Довід апеляції про те, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини, що остання добровільно мала намір виконати рішення про примусове повернення, але не змогла це зробити через затримання, є неспроможними, з огляду на наступне.

Відповідачка тривалий час перебувала на території України нелегально та не вчиняла будь-яких дій щодо отримання офіційного правового статусу іноземця або дій щодо повернення на Батьківщину.

Судом апеляційної інстанції також наданий аналіз обставинам, що ОСОБА_7 не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», позаяк її життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

В країні її постійного проживання відсутній міжнародний або внутрішній збройний конфлікт чи систематичне порушення прав людини або відсутність медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.

Стаття 289 КАС України встановлює, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства, зокрема одного з таких заходів:

- затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

- зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.

Іншим доводом апеляційної скарги є те, що мета ідентифікації є надумана, оскільки в матеріалах справи наявна роздруківка паспорту відповідачки та наявний оригінал національного паспорту.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, після затримання, ОСОБА_7 надала пояснення згідно яких вбачається, що паспорт вона загубила, родичів та коштів не має (а.с.15-16).

Викладене свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень мав право звернутися до суду з позовом про затримання ОСОБА_7 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Розглядаючи довід апеляції, що наявність у відповідачки паспортного документа для перетину кордону надавало її можливість добровільно повернутися на Батьківщину, колегія суддів зауважує наступне.

Наявність у відповідачки паспортного документа не може беззаперечно свідчити про її добровільне повернення на Батьківщину, адже тривалий час вона знаходиться на території України незаконно, порушуючи законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, на користь правильності висновків суду першої інстанції свідчить також постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2018 року (справа №522/9229/18), якою залишено в силі рішення Приморського районного суд м. Одеси від 04 червня 2018 року про примусове видворення громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7.

Встановлені вказаним рішенням обставини справи підтверджують доводи позивача про необхідність затримання ОСОБА_7 з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

Таким чином, оцінені судом апеляційної інстанції доводи представника апелянта, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, на підставі ст. 316 КАС України.

Керуючись ст.ст. 195, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_7 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Ю.М. Градовський