Постанова № 75192335, 09.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 638/8224/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянина Республіки ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий-суддя І інстанції: Цвірюк Д.В.) від 11.06.2018 року (повний текст рішення складено 11.06.2018 року) по справі №638/8224/18

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

до громадянина Республіки ОСОБА_2

про затримання та примусове видворення іноземця за межі України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне Управління Державної міграційної служби в Харківській області, звернувся до суду із адміністративним позовом до Громадянина Республіки ОСОБА_3, в якому просив:

- примусово видворити за межі України Громадянина Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- затримати Громадянина Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні терміном на 6 місяців;

- звернути постанову до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08.06.2018 року працівниками УБЗПТЛ ГУНП в Харківській області спільно з працівниками ГУДМС України в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення іноземців та ОБГ, які нелегально перебувають на території м.Харкова, виявлено громадянина Республіки ОСОБА_3, який знаходиться на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначає, що відповідач прибув в Україну 01.06.2018 року поза пропуску Державного кордону з національним паспортом серії НОМЕР_1 терміном дії до 09.03.2020 року. Близьких родичів серед громадян України не має, постійного джерела доходів, гарантій приймаючої сторони в Україні не має, підстави для подальшого перебування на території України відсутні. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Рішенням від 08.06.2016 року вирішено примусово повернути відповідача до країни походження та зобов'язати його покинути територію України у термін до 10.06.2018 року, заборонити йому в'їзд на територію України на три роки. Оскільки у встановлений строк відповідач добровільно не покинув територію України, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.06.2018 року адміністративний позов задоволено.

Затримано з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України громадянина Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном до шести місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Примусово видворено за межі України громадянина Республіки ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, без постійного місця проживання).

Допущено негайне виконання рішення суду.

Не погоджуючись із судовим рішенням, громадянин Республіки ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.06.2018 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції суперечить приписам чинного законодавства України і міжнародно - правовим актам та є необґрунтованим.

Зазначив, що на час його затримання він надав свій паспорт, вказав всі правдиві відомості стосовно своєї особи та просив відпустити його та надати можливість звернутися до посольства, щоб самостійно покинути територію України, однак такої можливості йому не було надано. Проте, рішення про примусове повернення, невиконання якого стало підставою для прийняття судом рішення про видворення було прийнято 08.06.2018 р., а термін його виконання був до 10.06.2018 р. - тобто, очевидно що у дводенний термін він не мав жодної змоги покинути територію України, тим більше, що протягом всього цього терміну останній був затриманий. Зазначив, що стверджувати про ухилення від виконання рішення про примусове повернення чи видворення іноземцем, який нелегально перетнув кордон, можна тільки після спливу терміну наданого йому для самостійного виїзду з країни, і за умови, якщо йому така можливість фактично була надана.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.

Відповідач в апеляційній скарзі просив провести розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 08.06.2018 року працівниками УБЗПТЛ ГУНП в Харківській області спільно з працівниками ГУДМС України в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення іноземців та ОБГ, які нелегально перебувають на території м.Харкова виявлено громадянина Республіки ОСОБА_3, який знаходиться на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

В ході проведення перевірки встановлено, що вищезазначений іноземець прибув в Україну 01.06.2018 року поза пропуску Державного кордону з національним паспортом серії НОМЕР_1 терміном дії до 09.03.2020 року. Близьких родичів серед громадян України не має, постійного джерела доходів, гарантій приймаючої сторони в Україні не має, підстави для подальшого перебування на території України відсутні.

За порушення правил перебування іноземних громадян на території України відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП.

Рішенням головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС України в Харківській області від 08.06.2016 року, погодженого начальником відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС України в Харківській області, вирішено примусово повернути до країни походження громадянина Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та зобов'язати його покинути територію України у термін до 10.06.2018 року, заборонити йому в'їзд на територію України на три роки (а.с. 13-15).

Оскільки у встановлений строк відповідач добровільно не покинув територію України, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Згідно з ч.2 ст. 14 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави (ч. 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Частиною 5 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Виходячи із системного аналізу вказаних положень Закону, колегія суддів дійшла висновку, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Згідно рішення від 08.06.2018 року про примусове повернення з України громадянина Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 вказано, що останнього примусово повернуто до країни походження та зобов'язано покинути територію України у термін до 10.06.2018 р.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач вказане рішення отримав, зобов'язався не пізніше 10.06.2018 року залишити територію України та був ознайомлений з вимогами ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" щодо видворення у примусовому порядку та про наслідки в разі ухилення від виїзду за межі України у визначений термін. Також копію рішення перевірив перекладач (а.с. 15).

Доказів оскарження вказаного рішення матеріали справи не містять.

Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, направлених на виконання вищевказаного рішення та добровільне повернення в країну походження або третю країну матеріали справи не містять, а відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного розгляду не надано.

В поясненні відповідач зазначив, що на територію України прибув в 2018 році поза пропуску через державний кордон, на даний час знаходиться на території України нелегально.

Тобто наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виїзду з території України в добровільному порядку, про що свідчить порушення чинного законодавства України, відсутність документа на право перебування в Україні та коштів, на підставі яких він може самостійно покинути територію України, а також відсутність у нього законних підстав перебування та проживання на території України.

Згідно ч.1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно ч.4 ст.30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Доводи скаржника про те, що він не мав жодної змоги покинути територію України у визначений строк колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач отримавши рішення від 08.06.2018 року, зобов'язався не пізніше 10.06.2018 року залишити територію України, проте не надав доказів вчинення дій щодо його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи в вищенаведених норм чинного законодавства та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина Республіки ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.06.2018р. по справі №638/8224/18 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Республіки ОСОБА_2 про затримання та примусове видворення іноземця за межі України залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. БенедикСудді(підпис) (підпис) Л.О. Донець Л.В. Мельнікова

Повний текст постанови складено 09.07.2018 року.