Постанова № 75192268, 09.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/2064/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Донець Л.О. , Кононенко З.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2018, суддя І інстанції В.М. Соколов, місце складання м. Суми, повний текст складено 05.03.18 по справі № 818/2064/17

за позовом ОСОБА_5

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_5, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 440-17 від 17 листопада 2017 року про відмову ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування відповідного рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся із заявою про визнання біженцем, у задоволенні якої було відмовлено. Позивач не погоджується з таким рішенням, має реальний намір та життєву необхідність набуття такого статусу, оскільки є особою без громадянства, народився та мешкав у Палестині, у місті Хан-Юніс, який входить до території Сектору Газу, в якому відбуваються військові дії, а тому має побоювання стати жертвою переслідування.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 по справі № 818/2064/17 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення №440-17 від 17.11.2017 та зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції неправильно було застосовані норми матеріального та процесуального права, а також неправильно було встановлено обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням в повному обсязі обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та наданням судом належної оцінки всім наявним доказам, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОБГ (Палестина), народився в м. Хан-Юніс Сектору Газа Палестинської автономії, за національністю араб, за релігійним переконанням мусульманин, одружений, має вищу освіту.

Позивач прибув на територію України 01.02.2017 з метою навчання в Сумському державному педагогічному університеті за маршрутом: Сектор Газа - Єгипет (Каїр) - автомобільним транспортом, Єгипет (Каїр) - Туреччина (Стамбул) - Україна (Бориспіль) - повітряним транспортом. Після закінчення підготовчого факультету позивач мав намір вступити на медичний факультет Сумського державного університету, але не встиг вчасно надати всіх необхідних документів та йому було скасовано посвідку на тимчасове проживання (а.с.33).

Крім того, позивач 11.07.2017 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про шлюб НОМЕР_1).

Позивач стверджує, що в Секторі Газа відбуваються військові дії, які загрожують його життю. А також, не має можливості навчатися та працювати. Як повідомляє позивач, на даний час не має можливості потрапити на територію Сектору Газа. Він пояснив, що між Єгиптом та Сектором Газа існує конфлікт, внаслідок якого єгипетські військові періодично закривають прикордонний пропускний пункт «Рафах». Також, Ізраїль не дозволяє палестинцям, які мають прописку в Секторі Газа, пересуватися своїми територіями та не дає можливості їм в'їжджати до Західного берегу ріки Йордан.

Позивач стверджує, що він боїться повертатися до Палестини, оскільки в Секторі Газа відбуваються військові дії, які загрожують його життю. Також, він зазначає, що в країні не має нормальних умов для проживання. Позивач вважає, що у разі повернення до Сектору Газа його сім'я може зруйнуватися, оскільки через закриття єгипетською стороною прикордонного пункту пропуску Рафах він не зможе повернутися до України, а дружина не хоче виїжджати до Палестини.

У зв'язку з цим, позивач у серпні 2017 року подав заяву до УДМС України в Сумській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.24-27).

Відповідно до Рішення ДМС України №440-17 від 17.11.2017 ОСОБА_5 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.63), про що позивача було повідомлено листом УДМС України в Сумській області №20 від 11.12.2017 (а.с.64).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обгрунтованими та відповідали б вимогам пунктам 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено що особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Згідно частини 7 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Також відповідно до Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), виданого Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана: подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Звертаючись із заявою про надання статусу біженця, позивач зазначив, що не може повернутися до Палестини через війну, яка відбувається в країні. Під час співбесіди від 20.10.2017 він уточнив, що на даний час військові дії на території Сектору Газа не ведуться (а.с.53-55).

Згідно інформації по країні походження, отриманих з відкритих джерел, у вересні 2000 року палестинці, що проживали на Західному березі та Секторі Газа почали другу, так звану «інтифаду» повстання проти ізраїльської окупації, яка на протязі наступних років супроводжувалася періодичними спалахами насильства, що проявлялися у вигляді терористичних атак палестинських воєнізованих угрупувань на цивільні об'єкти в Ізраїлі та жорстких акцій у відповідь з боку Ізраїлю, результатом чого стала загибель людей, в тому числі цивільних осіб, а також актів колективного покарання, таких як закриття контрольно-пропускних пунктів та блокпостів і введення комендантського часу (джерело: Керівництво для роботи з заявами щодо надання притулку. Ізраїль, Сектор Газа та Західний Беріг ріки Йордан. МВС Великої Британії Прикордонне Агентство Великої Британії. 2009 http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498ab1642.pdf остання дата доступу 23.10.2017).

Після військових операцій Ізраїлю в Секторі Газа влітку 2014 року, які спричинили широкомасштабні руйнування та призвели до фізичних і моральних збитків (див. Генеральная Ассамблея, Доклад Комитета по осуществлению неотъемлемых прав палестинского народа, 6 октября 2015, А/70/35, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/564051594.html [последняя дата доступа 23 октября 2017]), в серпні 2014 року між Ізраїлем і Палестиною досягнуто довгострокову домовленість про припинення вогню. Як зазначено в доповіді Генерального Секретаря ООН «Допомога палестинському народу» від 12.05.2016, «режим прекращения огня, положивший конец военным действиям между Израилем и палестинскими вооруженными группами в Газе 26 августа 2014 года, сохраняется, но по-прежнему носит неустойчивый характер». http://www.refworld.org.ru/docid/578f6a384.html [последняя дата доступа 23 октября 2017].

Про укладання перемир'я йдеться мова і в доповіді Міжнародної Амністії, 2014/2015 «Права людини в сучасному світі», http://www.refworld.org.ru/docid/54f45da84.html [последняя дата доступа 23 октября 2017].

Починаючи з 2015 року, ситуація на Західному Березі характеризується посиленою напруженістю навколо доступу до святих місць, а також активізацією діяльності зі зносу будівель та облаштуванням ізраїльських поселень. В Секторі Газа режим припинення вогню в цілому дотримувався, (джерело: Генеральный секретарь ООН, Мирное урегулирование вопроса о Палестине, 24 августа 2016. А/71/359-S/2016/732, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/57e51caa4.html [последняя дата доступа 23 октября 2017]).

В доповіді Спеціального комітету по розслідуванню дій Ізраїлю, що зачіпають права людини, по відношенню до палестинського народу та інших арабів на окупованих територіях, від 23.08.2016, загальна ситуація в Палестині характеризується наявністю наступних основних проблем, «расширение поселений; насилие со стороны поселенцев; эксплуатация природных ресурсов в поселениях на Западном берегу и в Газе и на оккупированных сирийских Голанах; положение задержанных лиц и ужасающие условия содержания в местах лишения свободы; нежелание израильских сил безопасности отдавать тела погибших палестинцев; административное задержание, в том числе задержание детей; чрезмерное применение силы и многочисленные случаи внесудебной казни; принятие Израилем карательных законов, в частности закона, предусматривающего депортацию в Газу семей палестинцев, предположительно совершивших нападения; снос палестинских домов и насильственное перемещение общин бедуинов и скотоводов на Западном берегу, включая Восточный Иерусалим; блокада и отсутствие мер по восстановлению в Газе; а также общая безнаказанность за все эти нарушения и отсутствие средств правовой защиты потерпевших». http://www.refworld.org.ru/docid/57ed07cd4.html [последняя дата доступа 23 октября 2017].

Щодо ситуації з безпекою, яка спостерігається протягом 2017 року, інформаційні джерела повідомляють, що періодично з території Сектору Газа у бік Ізраїлю випускаються ракети, відповідальність за які «Израиль традиционно возлагает на правящее в анклаве исламистское движение ХАМАС. На ракетные пуски военные обычно отвечают ударами авиации или артиллерии по инфраструктуре боевиков», http://korrespondent.net/world/3875916-po-yzraylui- vypustyly-raketu-yz-sektora-haza від 08.08.2017, остання дата доступу 25.10.2017.

Як повідомляє Міжнародна Амністія у доповіді 2016/17«Права людини в сучасному світі, «палестинские вооружённые группировки в Газе время от времени неизбирательно стреляли ракетами и минами по Израилю, не причинив смертей и серьёзных увечий. Израильская армия отреагировала авиаударами и артиллерийским, огнём...». Международная Амнистия (Amnesty International), Доклад Amnesty International 2016/17: Права человека в современном мире, 22 февраля 2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/5901b0cc4.html [последняя дата доступа 25 октября 2017];

Отже, у офіційних джерелах відсутня інформація про те, що на території Палестини відбуваються відкриті військові дії.

Таким чином, незважаючи на наявність напруженої ситуації з безпекою, на території Держави Палестини, у тому числі в Секторі Газа, на даний час не відбувається відкритий збройний конфлікт між Палестиною та Ізраїлем.

Крім того, позивач стверджує, що Єгипетська влада періодично закриває кордон між Сектором Газа та Єгиптом, чим перешкоджає палестинцям в'їжджати на свою територію та виїжджати з країни. За словами позивача, після його виїзду з Сектору Газа наприкінці січня 2017 року прикордонний пункт пропуску «Рафах» був закритий на 6 місяців і на даний час не має можливості потрапити на територію Сектору Газа. Також, Ізраїль не дозволяє палестинцям, які мають реєстрацію в Секторі Газа, пересуватися територією Ізраїлю та в'їжджати до Західного берегу ріки Йордан. За інформацією позивача, він очікував на дозвіл виїхати з країни 4 місяці.

Як встановлено з аналізу інформації по країні походження, наземним шляхом до Сектору Газа, не через територію Ізраїлю, можна потрапити з Єгипту (пункт пропуску «Рафах») http://guide.travel.ru/palestine/formalities/travel/, остання дата доступу 20.10.2017.

Щодо свободи пересування палестинськими територіями слід зазначити, що ізраїльська влада продовжує підтримувати суворі обмеження свободи пересування, використовуючи для цього блокування доріг, контрольні пости, систему перепусток та збудований Роздільний бар'єр. Існує багато постійних блокпостів, контрольних пунктів з персоналом або без персоналу по всій території Західного берегу ріки Йордан. Ізраїльські військові керують процедурами безпеки в Аленбі Брідж - міжнародному пункті перетину кордону з Йорданії на Західний берег ріки Йордан.

Ізраїль продовжує блокаду Сектору Газа та обмежує палестинців пересуватися територіями між Західним Берегом і Сектором Газа. Для палестинців, які мають прописку в Секторі Газа, впроваджена вимога отримувати дозвіл для перебування на Західному Березі ріки Йордан. Кількість палестинців, які залишали Газу через контрольно-пропускний пункт «Ерез» поступово зменшувалася у зв'язку з тим, що ізраїльська влада не видавала або анулювала перепустки чи затягувала їх видачу.

Ізраїльтяни контролюють пересування людей і вантажів в Газа та з Газа, що шкодить економіці та заважає постконфліктній відбудові. (джерела: Международная Амнистия (Amnesty International), Доклад Amnesty International 2016/17: Права человека в современном мире 22 февраля 2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/5901b0cc4.html [последняя дата доступа 25 октября 2017]; Керівництво для роботи з заявами щодо надання притулку. Ізраїль, Сектор Газа та Західний Беріг ріки Йордан. МВС Великої Британії Прикордонне Агентство Великої Британії. 2009 http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498abl642.pdf остання дата доступу 25.10.2017).

Слід зазначити, що Ізраїль вводить обмеження на пересування територією Західного берега у відповідь на ескалацію насилля та як засіб боротьби з тероризмом (джерело: https://ria.ru/world/20170803/1499655835.html від 03.08.2017, остання дата доступу 25.10.2017).

Як повідомляється в Доповіді Генерального секретаря ООН, Допомога палестинському народу від 12.05.2016, «на Западном берегу ограничения на передвижение были существенно ужесточены после эскалации насилия в октябре 2015 года, в том числе за счет установления дополнительных преград, таких как контрольно-пропускные пункты и блокпосты израильских сил безопасности. Таким образом, число ограничений по сравнению с периодом до начала последней эскалации насилия выросло на 20 процентов.... многие дополнительные ограничения были впоследствии сняты или ослаблены», http://www.refworld.org.ru/docid/578f6a384.html [последняя дата доступа 25 октября 2017].

Періодичне закриття єгипетською владою з жовтня 2014 року прикордонного пропускного пункту «Рафах» стало наслідком масштабного нападу на півночі Сінаю, яке скоїли палестинські екстремісти, що призвело до загибелі 30 єгипетських військових. «После теракта в этой части полуострова был введен режим ЧП и комендантский час, которые действуют до сих пор, а вооруженные силы совместно с МВД развернули масштабную контртеррористическую операцию». http://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/3979740 від 28.01.2017, остання дата доступу 25.10.2017.

Джерела інформації по країні походження повідомляють, що в минулому році влада Єгипту значно частіше стала відкривати перехід з Сектору Газа до єгипетських територій та протягом 2017 року прикордонний пункт пропуску «Рафах» неодноразово працював в обох напрямках. (джерела: http://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/3979740 від 28.01.2017, остання дата доступу 25.10.2017; http://arab.com.ua/ru/palestina-prizyvaet-egipet-otkryt-kpp-refah від 25.04.2017, остання дата доступу 25.10.2017).

Так, позивач документований паспортом громадянина Держави Палестина (а.с.28), безперешкодно оформив візу на в'їзд до України та офіційно залишив територію Сектору Газа.

Таким чином, на даний час дійсно існує обмеження для палестинців в пересуванні територією Ізраїлю та між Західним Берегом та Сектором Газа. Однак, прикордонний пункт пропуску «Рафах» періодично функціонує і в ці періоди є можливість потрапити до Сектору Газа та виїхати з країни.

Відповідно до матеріалів справи, позивач перебуває під захистом БАПОР як палестинський біженець.

БАПОР (Близькосхідне агентство ООН з надання допомоги палестинським біженцям та організації робіт) надає допомогу та захист зареєстрованим біженцям з Палестини в Йорданії, Лівані, Сирії і на окупованих палестинських територіях та відстоює їх права. Агентство розпочало працювати 1 травня 1950 року. З моменту свого створення БАПОР надає допомогу і у часи відносного спокою, і під час бойових дій. Сьогодні БАПОР є постачальником основних послуг освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги для понад 5 мільйонів зареєстрованих палестинських біженців (джерела: Керівництво для роботи з заявами щодо надання притулку. Ізраїль, Сектор Газа та Західний Беріг ріки Йордан. МВС Великої Британії Прикордонне Агентство Великої Британії. 2009 http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498abl642.pdf, остання дата доступу 25.10.2017); Генеральная Ассамблея, Доклад Комитета по осуществлению неотъемлемых прав палестинского народа, 6 октября 2015, А/70/35, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/564051594.html [последняя дата доступа 25 октября 2017]).

Якщо особа підпадає під мандат БАПОР, який охоплює, по-перше, палестинських біженців, які жили в Палестині до 1948 року і які втратили житло та засоби до існування внаслідок конфлікту 1948 року, по-друге, осіб, переміщених внаслідок бойових дій, які мали місце в 1967 році і пізніше (до цих груп включено також нащадки вищезгаданих осіб), то такі особи є палестинськими біженцями.

Позивач надав копію реєстраційної карточки, виданої БАПОР, в якій зазначено, що його родина зареєстрована палестинськими біженцями в районі Хан-Юніс (а.с.56). Позивач підтвердив, що БАПОР діє на території Сектора Газа і його представники є в місті Хан-Юніс, де проживає родина позивача, та надає продукти харчування, медичну допомогу, сприяє у працевлаштуванні.

В рішенні Європейського суду у справі Ель-Котта (С-364/11), яке винесено в грудні 2012 року, зазначено, що добровільний виїзд із зони діяльності БАПОР має протиріччя цілі, яку переслідує Женевська конвенція. Сам по собі факт відсутності в такій зоні або добровільне рішення покинути її не можуть розглядатися як припинення допомоги БАПОР. Якщо особа вимушена залишити зону діяльності БАПОР з причин, які не пов'язані з його волею, то така ситуація може привести до висновку, що допомога БАПОР припинена.

Згідно рішення у справі Ель-Котта, палестинський біженець повинен вважатися таким, що вимушено залишив зону діяльності БАПОР, якщо його особиста безпека піддається серйозному ризику та БАПОР не може гарантувати, що умови його життя в цій зоні будуть співрозмірні місії, яка покладена на цю організацію (джерело: Mostafa Abed El Karem El Kott and Others v! Bevandorlasi es Allampolgarsagi Hivatal, C-364/11, European Union: Court of Justice of the European Union, 19 December 2012, available at: http://www.refworld.org/cases,ECJ,50d2d7b42.html [accessed 26 October 2017]).

Враховуючи те, що позивач прийняв добровільне рішення про виїзд з Палестини до України на навчання, він не повідомляє про існування у Палестині для нього серйозного ризику особистої небезпеки, прикордонний пункт пропуску «Рафах» періодично функціонує, БАПОР діє на території Сектору Газа, відповідач дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача відсутні об'єктивні причини, які унеможливлюють його повернення до Палестини та отримання захисту і допомоги БАПОР (джерело: Коментар щодо тлумачення УВКБ ООН ст. 1 D Конвенції 1951р. про статус біженців і ст. 12(1) (а) Кваліфікаційної директиви ЕС відносно палестинських біженців, які шукають міжнародного захисту від 1 травня 2013, доступ за адресою: http://www.refworld.org.ru/docid/5294ace26.html [последняя дата доступа 26 октября 2017] .

Таким чином, у разі повернення до Сектору Газа позивач зможе отримувати допомогу та захист БАПОР.

Позивач не повідомляє про факти його особистого переслідування за конвенційними ознаками під час проживання в Палестині, утисків чи дискримінації на батьківщині за вищезазначеними ознаками не зазнавав. Він не висловлює побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в разі повернення до країни походження, а лише заявляє, що в Секторі Газа складно жити через відсутність роботи, світла та неможливість навчатися.

Його побоювання стосовно того, що в разі повернення до Палестини його сім'я може зруйнуватися, оскільки не зможе виїхати до України, не відносяться до конвенційних ознак для надання міжнародного захисту. Як проаналізовано пропускний пункт «Рафах» періодично функціонує. Стан загальної небезпеки не є основою для побоювання, що становить переслідування, у рамках, визначених Конвенцією 1951 року про статус біженців, крім випадків, коли позивач знаходиться у більш серйозній небезпеці ніж інші особи. Стосовно позивача таких обставин не виявлено.

Позивач ніколи не був членом політичних партій, військових формувань чи релігійних організацій.

Документування позивача паспортом, виданим Палестинською адміністрацією, свідчить про наявність державного захисту з боку країни по відношенню до свого громадянина.

Позивач за власним бажанням в'їхав на територію України з метою навчання у вищому навчальному закладі та має намір його закінчити. Відповідно до п.62 Керівництва, «мигрант - это лицо, которое по причинам, отличающимся от содержащихся в определении, добровольно покидает свою страну, чтобы поселиться в другом месте. Он может быть движим желанием перемен или приключений, семейными или иными причинами личного характера. Если лицо переезжает исключительно по экономическим, соображениям, то оно является экономическим мигрантом, а не беженцем».

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави вважати, що в разі повернення до Палестини буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Палестини, відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи рішення від 17.11.2017 №440-17 про відмову ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач діяв на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 по справі № 818/2064/17 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 по справі № 818/2064/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Калитка Судді Л.О. Донець З.О. Кононенко