Рішення № 75190624, 06.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№461/2253/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2018 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, третя особа – ОСОБА_3, про зобов’язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_4 позивач) звернулася до суду з позовом до Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (далі – Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР, відповідач) з вимогою зобов’язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_4 на перепоховання останків її сина ОСОБА_4 з Голосківського на Сихівське кладовище м.Львова.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на наступні обставини. Після смерті сина у зв’язку з неможливістю самостійно пересуватися та перебуваючи у стресовому стані ОСОБА_4 звернулася до громадянки ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, третя особа) за допомогою у організації поховання, передавши останній відповідну суму коштів, які б покривали витрати на поховання сина. Таким чином, ОСОБА_3 уклала договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_4 і на її ім’я було видано свідоцтво на поховання від 23.06.2016. У зв’язку з фізичною неможливістю відвідувати місце поховання сина, позивачка звернулася із заявою щодо перепоховання сина до Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, однак листом від 28.09.2017 № 2502-1908 отримала відповідь, відповідно до якої перепоховання останків можливе лише за зверненням особи, яка має свідоцтво на поховання – ОСОБА_3, у зв’язку з чим у наданні дозволу на перепоховання немає підстав. При цьому, як зазначає позивач, ОСОБА_3 ігнорує будь-які звернення і прохання ОСОБА_4 щодо перепоховання сина.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 03.04.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 461/1253/18.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 25.04.2018 адміністративну справу № 461/1253/18 передано за предметною підсудністю на розгляд Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду справу № 461/1253/18 прийнято до провадження.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, щодо вирішення справи поклався на розсуд суду.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника. У поданому клопотанні відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу», підставою для надання згоди на перепоховання є звернення особи, яка здійснила поховання (перше поховання), та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, однак заявником зазначені документи не були надані.

Третя особа у судове засідання не прибула, належним чином повідомлена про час, дату та місце його проведення.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії I-СГ № 470826 від 05.05.2017, 23 червня 2016 помер син позивачки – ОСОБА_4 (а.с. 6).

Згідно з договором-замовлення на організацію та проведення поховання № 0025974 від 24.06.2016 поховання ОСОБА_4 здійснювала ОСОБА_3 (а.с. 8).

Як вбачається зі свідоцтва про поховання, виданого 23.06.2016, таке видане ОСОБА_3 як користувачу місця поховання, який 24.06.2016 року здійснив поховання померлого ОСОБА_4 на Голосківському кладовищі у м.Львові (а. с.7).

04.09.2017 позивач звернулася з заявою до Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР щодо перепоховання останків її сина ОСОБА_4 з Голосківського на Сихівське кладовище.

Листом від 28.05.2017 № 2502-1908 (а.с. 10) відповідач надав відповідь на вказану заяву позивача, в якій повідомив, що зважуючи на те, що згідно з договором-замовлення на організацію та проведення поховання від 24.06.2016 № 0025974 поховання ОСОБА_4 здійснювала ОСОБА_3, а оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_4, яке б засвідчувало, що ОСОБА_2 є користувачем місце поховання до звернення не долучено, відтак надати дозвіл немає підстав.

Оскільки, за твердженням позивача, ОСОБА_3 ігнорує будь-які звернення і прохання ОСОБА_4 щодо перепоховання її сина, остання звернулася до суду для вирішення спірного питання.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку обставинам справи, що мають значення для правильного вирішення спору, суд керується наступним.

Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, врегулювання відносин, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлення гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначені Законом України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 №1102-IV (далі - Закон №1102)

Статтею 1 Закону №1102 визначено поняття поховання, відповідно до якого, поховання – це діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла); забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Згідно із положенням ст.11 Закону №1102, поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть – відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.

Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.

Частинами 1, 2 статті 21 цього ж Закону встановлено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.

Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.

Так, на виконання Закону №1102, Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства затверджений Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань (Наказ Держжитлокомунгоспу України № 193 від 19.11.2003).

Пунктом 2.12 зазначеного Порядку встановлено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.

Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.

За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, у разі відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.

Ритуальна служба забезпечує оформлення договору-замовлення на перепоховання та призначає термін його проведення. Ексгумація здійснюється, як правило, у зимовий період, через рік після поховання в піщаних ґрунтах і через три роки - при похованні у зволожених ґрунтах важкого механічного складу та глиняних ґрунтах. Ексгумація проводиться в присутності медичного працівника, участь якого при проведенні перепоховання забезпечує користувач.

Винятком з правил є перепоховання урни з прахом, а також ексгумація трупа, яка здійснюється згідно із статтею 192 Кримінально-процесуального кодексу України.

Про виймання останків із могили робиться запис у Книзі реєстрації, а при похованні в іншому місці робиться новий запис до Книги реєстрації.

Отже, перепоховання із застосуванням ст.21 Закону №1102 має виключення, зокрема, це стосується перепоховання у разі ексгумації тіла в порядку КПК України.

В іншому ж випадку, якщо особа, яка здійснила поховання тіла покійного, має намір його перепоховати, то тоді така особа звертається із зверненням про перепоховання із обов’язковим зазначенням причин такого перепоховання до відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах їх повноважень із документами, визначеними ч.1 ст.21 Закону №1102.

Відповідно до визначення, що міститься в ст.2 Закону №1102, користувач місця поховання (місця родинного поховання) – особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

Так, як вбачається з матеріалів справи, користувачем місця поховання ОСОБА_4, згідно зі свідоцтвом про поховання, виданим 23.06.2016, є ОСОБА_3 (а. с.7). Разом з тим ОСОБА_2 при зверненні до відповідача щодо перепоховання її сина не були надані необхідні документи, визначені ч.1 ст.21 Закону №1102.

Таким чином, з аналізу приписів законодавства у взаємозв’язку з обставинами цієї справи, підстав для надання дозволу на перепоховання сина позивачки не вбачається, а відтак і ознак протиправності у діях відповідача щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_2 на перепоховання останків її сина ОСОБА_4 з Голосківського на Сихівське кладовище м.Львова немає.

При цьому під час розгляду справи стороною позивача не наведено об’єктивних причин та не надано достатніх доказів на підтверження необхідності перепоховання ОСОБА_4

Суд зауважує, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі “Бочаров проти України”, п. 53 рішення в справі “Федорченко та Лозенко проти України”, п. 43 рішення в справі “Кобець проти України”, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення “поза розумним сумнівом”. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до п.4.30 Положення, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 30.08.2017 № 758, до компетенції Управління інженерного господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР належать розгляд документів та видача дозволів на перепоховання.

Тобто зобов'язання відповідача судом прийняти конкретне рішення зобов’язати Управління інженерного господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР надати дозвіл ОСОБА_4 на перепоховання останків її сина є втручанням у дискреційні повноваження цього органу.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини по справі та норми законодавства які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки судом не встановлено понесення відповідачем судових витрат, розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2018.

Суддя В.М. Сакалош