Рішення № 75189497, 05.07.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року ЛуцькСправа № 803/786/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача та третьої особи Коваленко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 13.04.2018 року №117-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 05.07.2018 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянин Сирії ОСОБА_1, маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з релігійних та етнічних причин, необґрунтованого незаконного ув'язнення, тортур, жорстокого поводження та неможливістю повернення до країни походження - Сирії, подав до УДМСУ у Волинській області належним чином оформлену та обґрунтовану заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України №117-18 від 13.04.2018 року позивачу було відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На думку позивача таке є рішення протиправним, необґрунтованим, оскільки відповідач під час його прийняття взагалі не поцікавився ситуацією у країні походження позивача, незважаючи на те, що такі дані були наведені позивачем у заяві-анкеті. Відмова відповідача в наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком виникнення у позивача обов'язку повернутись до країни походження, в той час як влада Сирії не здатна забезпечити його захист від загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

У зв'язку з наведеним позивач просить визнати протиправним та рішення від 13.04.2018 року №117-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Позивач зазначив, що є громадянином Сирії. У 2007 році прибув на територію України легально на підставі національного паспорта НОМЕР_2 на навчання. З 2007 року по 2008 рік навчався у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка. З 2008 року по 2013 рік навчався у Запорізькій державній інженерній академії на факультеті будівництва та водних ресурсів. В період його навчання в Україні, на території Сирії утворилась складна політична ситуація, а саме: у березні 2011 році у південному місті Дара (Сирія, в країні його походження) почалися демонстрації на підтримку демократії, натхненні «арабською весною» у сусідніх країнах. Коли уряд застосував до вільнодумців насильство, протести поширилися всією країною. Протестувальники вимагали відставки президента. Неспокій охоплював дедалі більше людей, і розкол між сторонами поглиблювався. Прибічники опозиції взяли в руки зброю, спочатку для самозахисту, а потім і для того, щоб очистити свою землю від президентських сил безпеки. Пан ОСОБА_3 назвав цей рух ж протесту «тероризмом, який підкріплюється ззовні» та пообіцяв його зломити. Насильство стрімко наростало. У країні почалася громадянська війна. Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини (SOHR) - організація, що базується у Великій Британії, але має широку мережу спостерігачів на місцях - станом на березень 2018 року зафіксувала дані про смерть 353 900 осіб, включно з 106 000 цивільних. До цього числа не входять 56 900 осіб, які зникли безвісті та, за припущенням правоохоронців, також загинули. Представники SOHR також висловлюють здогадку, що близько 100 000 смертей не задокументовані. Побоюючись за власне життя, через ситуацію у його країні, він був змушений залишитись на території України. Після закінчення навчання він переїхав із Запоріжжя до Волинської області, де разом зі своєю сім'єю проживає його рідний брат, допомагати йому у веденні власного бізнесу.

Представник відповідача та третьої особи УДМС України у Волинській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд в позові відмовити повністю. Вказала, що на основі всебічного вивчення наданих заявником матеріалів, інформації по країні походження, співбесід по уточненню викладених заявником фактів відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 під час співбесід не довів, що йому при поверненні додому, буде загрожувати небезпека. Враховуючи ситуацію в Сирії, яка склалася на даний час, можна зробити висновок, що в районі проживання заявника ситуація сама по собі не настільки серйозна, щоб призводила до порушень статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадку повернення заявника до країни громадської належності та підпадати під перелік підстав для надання додаткового захисту відповідно до статті 15 Директиви ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року.

Таким чином, заявник не навів достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, громадянин Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1, подав до УДМСУ у Волинській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав неможливості повернення в країну походження, оскільки там йде війна і відсутні безпечні умови проживання.

За результатами розгляду особової справи позивача №2017LT0034, підтримуючи висновок УДМСУ у Волинській області від 27.03.2018 року, ДМС України прийнято рішення від 13.04.2018 року №117-18 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з даного рішення, відмова позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтована відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У висновку УДМСУ у Волинській області від 27.03.2018 року зазначено, що ОСОБА_1 під час співбесід не довів, що йому при поверненні додому, буде загрожувати небезпека. Враховуючи ситуацію в Сирії, яка склалася на даний час, можна зробити висновок, що в районі проживання заявника ситуація сама по собі не настільки серйозна, щоб призводила до порушень статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадку повернення заявника до країни громадської належності та підпадати під перелік підстав для надання додаткового захисту відповідно до статті 15 Директиви ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року.

Також зазначено, що заявник не навів достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Повідомленням УДМСУ у Волинській області від 24.04.2018 року №0704/10 позивача було проінформовано про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон) (з наступними змінами та доповненнями).

Згідно із частиною п'ятою статті 5 даного Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається зі змісту частини сьомої статті 7 Закону, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

А відтак, з врахуванням уточнених позовних вимог, суд досліджує чи були наявні, і чи були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення обставини, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які дають право позивачеві вважатись особою, яка потребує додаткового захисту.

Як передбачено пунктом 4 частини першої статті 1 Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до положень пункту 13 частини першої даної статті, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Щодо наявності загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження, то суд врахував наступне.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На час видання Рекомендацій майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі-ІДІЛ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ІДІЛ 23.09.2014 року принесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до пункту 4 Рекомендацій за наявними даними до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Вказане свідчить про те, що ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози позивачу зазнати поводження, яке заборонене статтею 2 і З Європейської Конвенції в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є загальновідомим фактом.

Відповідно до пунктом 27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 рок не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття біженець, сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних нормах в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

При цьому судом враховано те, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зі змісту більшості наведених доказів, зокрема, Рекомендації УВКБ ООН від 27.10.2014 року, підтверджуються факти того, що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрози життю, безпеці чи свободі позивача.

Дані обставини не були враховані відповідачем при прийнятті рішення про відмову громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем також не було представлено доказів в спростування вищенаведених обставин.

Також суд вважає за необхідним застосувати при вирішенні даної справи принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Крім цього, загроза життю позивача у разі повернення до Сирійської Арабської Республіки та ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у Сирійську Арабську Республіку підтверджується висновками Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії в рішенні від 15 жовтня 2015 року. Це перше рішення Європейського суду з прав людини, яке містить оцінку ризиків загрози життю та нелюдського поводження в контексті триваючого конфлікту в Сирійську Арабську Республіку.

Так, в цьому рішенні Суд визнав протиправним примусове видворення цих мігрантів із Росії.

Заявниками у справі виступили палестинець без громадянства із Сирійської Арабської Республіки та двоє сирійських громадян. Вони потрапили до Росії два роки тому. Статус біженців їм надати відмовилися, натомість заарештували за роботу без посвідки на проживання.

Суддя розпорядився вислати їх назад до Сирійської Арабської Республіки, а до того часу утримувати під вартою. Натомість, Європейський суд із прав людини назвав дії російської Феміди такими, що порушують право на життя та принижують людську гідність. Згідно із рішенням Суду, Росія має забезпечити негайне звільнення заявників та виплату їм загальної компенсації у розмірі майже 20 тисяч євро.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирійської Арабської Республіки. В своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирійської Арабської Республіки.

Суд також вказує на позицію міжнародної неурядової організації Human Rights Watch щодо того, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирійську Арабську Республіку (параграф 124 зазначеного рішення).

Європейський суд з прав людини доходить висновку, що наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки порушуватиме Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

Суд встановив, що наведені доводи є достатніми для висновку Суду, що у разі примусового повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть порушені (параграф 126 зазначеного рішення).

Таким чином, суд, аналізуючи практику Європейського Суду, висновки міжнародних установ та організацій, дійшов висновку, що ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Крім того, досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

На думку суду, факти, викладені позивачем у заяві, протоколі співбесіди є правдоподібними та не суперечать загальновідомим фактам.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позивач підпадає під ознаки особи, яка потребує додаткового захисту, визначені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує лопаткового захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 травня 2018 року у справі №820/1309/16 (К/9901/11781/18) щодо гр. Сирійської Арабської Республіки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення ДМС України від 13.04.2018 року №117-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 не відповідає згаданому критерію обґрунтованості, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, для належного захисту порушеного права особи, суд, з врахуванням встановлених вище обставин та наявної компетенції відповідача, вважає за необхідне задовольнити вимогу про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Конвенції про статус біженців, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.04.2018 року №117-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1.

Зобов'язати Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, НОМЕР_1).

Відповідач Державна міграційна служба України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470)

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 10.07.2018 року.