Рішення № 75188792, 10.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2018

Справа № 910/4603/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/4603/18

за позовом

публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ»

до

публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про

стягнення 49 927,78 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (далі – ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (далі – ПАТ «Українська залізниця») про стягнення 49 927,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до Технічних умов завантажив вугілля кам’яне марки Г 0-100 по накладній №52366747 від 11.10.2017р. у вагон №66927856 в кількості 68300 кг. та по накладній №52407061 від 13.10.2017р., у вагон №52267523 в кількості 68000 кг., у вагон №62468939 в кількості 67500 кг. та передав відповідачу для перевезення. На станції прибуття вагонів були складені комерційні акти №45003/364 від 12.10.2017р., №450003/380 та №450003/381 від 16.10.2017р. Під час контрольного переважування вантажу виявлена недостача, яка складає: у вагоні №66927856, з урахуванням норм природної втрати: 7,334 т * 2165,78 грн. (вартість 1 тони) 15 883,83 грн., у вагоні №52267523, з урахуванням норм природної втрати: 7,69 т * 2 263,56 грн. 17 406,78 грн. та у вагоні №62468939, з урахуванням норм природної втрати: 7,35 т * 2 263,56 грн. 16 637,17 грн., на загальну суму 49 927,78 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2018р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення 49 927,78 грн. залишено без руху, з підстав недотримання вимог п.п. 4, 5, 8 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України та запропоновано позивачу протягом п’яти робочих днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху усунути недоліки позовної заяви.

07.05.2018р. через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 18.04.2018р. по справі №910/4603/18.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

27.04.2018р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просив суд передати справу №910/4603/18 до Господарського суду Львівської області для слухання по суті, посилаючись на те, що позивач звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» по діяльності відособленого підрозділу - Регіональної філії «Львівська залізниця», якій надано право бути позивачем та відповідачем у суді.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про передачу справи №910/4603/18 за підсудністю до Господарського суду Львівської області з огляду на наступне.

Так, спір у даній справі виник у зв'язку з недостачею вугілля в процесі здійснення перевезення залізницею вантажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2011р. №9-рп/2011).

Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

Згідно з частиною 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Визначаючи територіальну підсудність справи, господарські суди повинні враховувати, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених ним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з інформації з веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» є м. Київ, вул. Тверська, 5.

В той же час, позивачем у позовній заяві відповідача визначено як Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», місцезнаходженням якого є м. Львів, вул. Гоголя, 1.

Частиною 1 ст. 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (ч. 3 ст. 29 ГПК України).

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність», юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Суд відзначає, що юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. Якщо позов до юридичної особи виник із питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташованого поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути пред'явлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу. Але це не означає, що відповідачем буде відокремлений підрозділ; відповідачем у справі має бути юридична особа, яку цей відокремлений підрозділ представляє.

Таким чином, підстави для передачі за підсудністю справи до суду за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи наявні за одночасної наявності таких умов: 1) відокремленому підрозділу надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи та визначено коло таких повноважень; 2) спір випливає з діяльності відокремленого підрозділу.

Процесуальним законом, а саме ст. 29 ГПК України, надано право вибору позивачу визначати підсудність розгляду спору у випадку наявності вищевказаних підстав для розгляду спору за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи - або за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи-відповідача.

Враховуючи, що відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є місто Київ, суд дійшов до висновку, що позивач скористався своїм процесуальним правом та подав позов саме до юридичної особи-відповідача, а не до його відокремленого підрозділу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з договору перевезення, у разі, коли одним з відповідачів є перевізник, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням перевізника.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся із даним позовом у порядку виключної підсудності до головного підприємства перевізника - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а не до його філії - Регіональної філії «Львівська залізниця», та реалізував своє право вибору між господарськими судами для захисту порушеного права, даний спір підсудний Господарському суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Замінено первісного відповідача по справі публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на належного відповідача - публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

23.05.2018р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні з підстав недоведеності вини залізниці у неналежному виконанні договірних зобов’язань.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2017р. та 13.10.2017р. Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», як вантажовідправник, за залізничними накладними №52366747 від 11.10.2017р. та №52407061 від 13.10.2017р. зі станції Добропілля Донецької залізниці на станцію Бурштин Львівської залізниці одержувачу ПАТ «ДТЕК Західенерго» Бурштинська ТЕС здійснило відправлення вагонів №66927856, №52267523, №62468939 із вугіллям кам’яним марки Г-0-100.

На станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці залізницею проведено комісійне переважування маси вантажу на вагонних вагах, під час якого виявлено, що маса вантажу у зазначених вагонах не відповідає масі, вказаній у накладних, про що складені комерційні акти №45003/364 від 12.10.2017р., №450003/380 та №450003/381 від 16.10.2017р.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» своїх обов'язків щодо здійснення перевезень вантажу позивача, а саме, щодо його збереження до моменту видачі останнього вантажоотримувачу. Враховуючи нестачу вантажу, яка виникла під час здійснення відповідачем перевезення вантажу, позивач просить суд стягнути з відповідача 49 927,78 грн. вартості нестачі вугілля.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998р. (надалі – Статут залізниць України), накладна – основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони – одержувача.

Матеріалами справи (накладні №52366747 від 11.10.2017р. та №52407061 від 13.10.2017р.) підтверджується прийняття вантажу до перевезення публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) від публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення.

За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт», підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладних №52366747 від 11.10.2017р. та №52407061 від 13.10.2017р., виявлено його часткову втрату у вагонах №66927856, №52267523, №62468939, на підтвердження чого перевізником складені відповідні комерційні акти.

У розділі «Д» Комерційного акту №450003/364 від 12.10.2017р. зазначено що:

- при переваженні вагону в статичному режимі, у присутності уповноважених осіб, на справних вагонних 150 тн електронно-тензометричних вагах ст. Нижньодністровськ-Вузол, заводський номер 032, що пройшли держповірку 13.01.2017р., виявилось: вага брутто – 82800 кг, тара за документом – 23200 кг, вага нетто – 59600 кг, що менше ваги вказаної в документі на 8700кг;

- навантаження вантажу нижче бортів на 10-60 см., вкатане, марковано повздовжньою бороною катку-ущільнювача;

- мається поглиблення за рухом поїзду над 3-7 люками довжиною – 700 см., шириною – 280 см., глибиною – 50-60 см., вантаж потоптано;

- в місці поглиблення маркування відсутнє;

- в технічному відношенні вагон справний;

- вагон без дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті;

- течі вантажу немає;

- при повторному зважуванні вагону вага підтвердилась;

- вантаж, якого бракує, в вагоні вміститися зміг би.

У розділі «Д» Комерційного акту №450003/380 від 16.10.2017р. зазначено що:

- при переваженні вагону в статичному режимі, у присутності уповноважених осіб, на справних вагонних 150 тн електронно-тензометричних вагах ст. Нижньодністровськ-Вузол, заводський номер 032, що пройшли держповірку 13.01.2017р., виявилось: вага брутто – 82750 кг., тара за документом – 23800 кг., вага нетто – 58950 кг., що менше ваги вказаної в документі на 9050 кг.;

- навантаження вантажу на рівні бортів, вкатане, марковано повздовжньою бороною катку-ущільнювача;

- маються поглиблення за рухом поїзду над 1-6 люками довжиною – 900 см., шириною – 280 см., глибиною – 50-60 см.;

- в місці поглиблення маркування відсутнє;

- в технічному відношенні вагон справний;

- вагон без дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті;

- течі вантажу немає.

- при повторному зважуванні вагону вага підтвердилась;

- вантаж, якого бракує, в вагоні вміститися зміг би.

У розділі «Д» Комерційного акту №450003/381 від 16.10.2017р. зазначено що:

- при переваженні вагону в статичному режимі, у присутності уповноважених осіб, на справних вагонних 150 тн електронно-тензометричних вагах ст. Нижньодністровськ-Вузол, заводський номер 032, що пройшли держповірку 13.01.2017р., виявилось: вага брутто – 82100 кг., тара за документом – 23300 кг., вага нетто – 58800 кг., що менше ваги вказаної в документі на 8700 кг.;

- навантаження вантажу на рівні бортів, вкатане, марковано повздовжньою бороною катку-ущільнювача;

- мається поглиблення за рухом поїзду над 1-6 люками довжиною – 800 см., шириною – 280 см., глибиною – 50-60 см.;

- в місці поглиблення маркування відсутнє;

- в технічному відношенні вагон справний;

- вагон без дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті;

- течі вантажу немає.

- при повторному зважуванні вагону вага підтвердилась;

- вантаж, якого бракує, в вагоні вміститися зміг би.

Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855, а тому приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних №52366747 від 11.10.2017р. та №52407061 від 13.10.2017р., фактичній масі вантажу.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про здійснення позивачем невірного розрахунку норми природної втрати у вагонах, а також відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, зокрема, позивачем не доведено наявність реальної шкоди, причинного зв’язку між дією перевізника і втратою або ушкодженням вантажу і вини перевізника, оскільки відсутні докази на підтвердження сплати вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення, відсутні відомості у комерційних актах щодо опису обставин про незбережене перевезення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» є обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційних актах №45003/364 від 12.10.2017р., №450003/380 та №450003/381 від 16.10.2017р., відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Що стосується заперечень відповідача з приводу ненадання позивачем доказів на підтвердження сплати вартості вугілля, суд вважає їх необґрунтованими, у зв’язку з тим, що на підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію довідки, яка підписана генеральним директором та начальником відділу економіки та фінансів ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», про те, що вартість 1 тони вугільної продукції, відвантаженої ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» на адресу ВП «Бурштинська ТЕС» ПАТ «Західенерго» у вагоні №66927856 по накладній №52366747 становить 2 165,78 грн. з ПДВ, а у вагонах №52267523, №62468939 по накладній №52407061 становить 2 263,56 грн. з ПДВ. Зазначена довідка, в силу положень ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України, та ст.ст. 114, 115 Статуту є належним та допустимим доказом визначення вартості вантажу.

Позивачем правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, яка підлягає відшкодуванню, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000р. та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

З урахуванням пункту 27 Правил, при видачі вантажу, маса якого унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси. Як зазначено у перевізному документі (накладній), вантаж – вугільний концентрат був відправлений у вологому стані.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що:

- у комерційному акті №450003/364 від 12.10.2017р. нестача склала 8700 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення 2% маси нетто (від маси нетто 68300 кг.) складає: 68300 кг. * 2% = 1366 кг. Таким чином, кількість фактичної нестачі складає: 8700 кг. – 1366 кг. = 7334 кг. (7,334 т). Отже, сума втраченого вантажу в вагоні №66927856 складає: 7,334 т * 2 165,78 грн. = 15 883,83 грн.

- у комерційному акті №450003/380 від 16.10.2017р. нестача склала 9050 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення 2% маси нетто (від маси нетто 68000 кг.) складає: 68000 кг. * 2% = 1360 кг. Таким чином, кількість фактичної нестачі складає: 9050 кг. – 1360 кг. = 7690 кг. (7,690 т). Отже, сума втраченого вантажу в вагоні №52267523 складає: 7,690 т. * 2 263,56 грн. = 17 406,78 грн.

- у комерційному акті №450003/381 від 16.10.2017р. нестача склала 8700 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення 2% маси нетто (від маси нетто 67500 кг.) складає: 67500 кг. * 2% = 1350 кг. Таким чином, кількість фактичної нестачі складає: 8700 кг. – 1350 кг. = 7350 кг. (7,350 т). Отже, сума втраченого вантажу в вагоні №62468939 складає: 7,350 т. * 2 263,56 грн. = 16 637,17 грн.

Таким чином, оскільки при перевезенні вантажу у вагонах №66927856, №52267523 та №62468939 залізницею не було дотримано вимог щодо збереження вантажу у вказаних вагонах, прийнятого до перевезення, у зв'язку з чим виявилась нестача вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 49 927,78 грн. вартості нестачі вантажу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1; ідентифікаційний код 40081195) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (85003, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, 1; ідентифікаційний код 00176472) вартість нестачі вугілля у розмірі 49 927 грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано - 10.07.2018р.

Суддя А.І. Привалов