Рішення № 75188529, 05.07.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/46/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участі представників сторін:

від позивача: Клочко О.В., представник за довіреністю №157 від 25.06.2018р,

Островерхий С.А., адвокат - договір від 26.12.2017р про надання

правової допомоги, ордер КС №153963 від 26.12.2017р,

від відповідача: Лук'янова М.Л., представник за довіреністю від 05.01.2018р,

від Національного банку України: Ванда С.В., представник за довіреністю

№18-0014/33237 від 15.06.2018р,

від ПАТ "Суднобудівний завод "Залів": не з'явився,

від Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: Сотнікова І.В., представник за довіреністю

№27-26508/17 від 27.12.2017р,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (м.Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (м.Бердичів)

за участю у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

на стороні позивача:

- Національний банк України (м.Київ)

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (м.Київ)

на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Суднобудівний завод "Залів" (м.Керч, Автономна Республіка Крим)

про звернення стягнення 359948000,00грн на предмет іпотеки.

Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції з Київським апеляційний адміністративним судом.

У провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. до Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" про звернення стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс підприємства, що належить на праві власності ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", шляхом визнання права власності за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", за узгодженою сторонами ринковою вартістю, що становить 359948000,00грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.05.2017р у справі №906/46/17 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р у справі №906/46/17 рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2017р залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2017р касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. задоволено, скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р та рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2017р, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.03.2018р справу №906/46/17 прийнято до провадження суддею Кравець С.Г. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Розгляд даної справи в підготовчому провадженні неодноразово відкладався. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.05.2018р прийнято до розгляду заяву АТ "Банк "Фінанси та Кредит" від 07.05.2018р про зміну предмету позову по справі №906/46/17, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, продовжено строк проведення підготовчого засідання та розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 08.05.2018р.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.06.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.07.2018р.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2018р позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, заяві про зміну позовних вимог №3-243000/3973 від 07.05.2018р та просив позов задовольнити. Зокрема зазначив, що незалежно від факту отримання повідомлення про порушення основного зобов'язання та іпотечного договору відповідачем, позивач має право на захист порушеного права в судовому порядку шляхом проведення прилюдних торгів. Також вказав, що за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки банк отримає лише часткове задоволення вимог за кредитним договором, а саме в частині вартості предмета іпотеки.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.07.2018р заперечила проти позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов за зміненими позовними вимогами №1259/12 від 22.02.2018р (т.6, а.с.7-14), запереченнях від 06.06.2018р (т.6, а.с.198-201). Зазначила, що відповідач не був стороною кредитного договору, не брав на себе зобов'язань за ним і виступив лише майновим поручителем в забезпечення його виконання. Також вказала, що строк повернення коштів настав ще 08 квітня 2016 року. Крім того, зазначила, що іпотекодавець не забезпечував та умовами договору іпотеки не передбачено забезпечення виконання додаткових угод до кредитного договору від 03.06.2014р та 06.02.2015р, а тому не відповідає і не повинен відповідати за їх неналежне виконання, в тому числі, за продовження строку виконання основного зобов'язання. Вказала, що позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував обставину повідомлення іпотекодавця про наміри змінити умови договору іпотеки, а тим більше про те, що іпотекодержатель погоджує такі зміни з іпотекодавцем як з майновим поручителем у зв'язку зі змінами кредитного договору.

Представник третьої особи - Національного банку України в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, з підстав викладених у поясненнях №12-0007/31348 від 07.06.2018р та просила їх задовольнити.

Представник третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" повноважного представника в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2009 року між Публічним акціонерним товариством "Суднобудівний завод "Залів", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Залів" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", (Банк) було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 (далі - кредитний договір) (т.1, а.с.26-34).

Згідно з пп.1.1.1 зазначеного кредитного договору, надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами (траншами) на умовах, визначених кредитним договором в рамках відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 300000000 (триста мільйонів) гривень 00 копійок і з врахуванням його зменшення згідно графіку зниження ліміту (додаток №1 до кредитного договору), з оплатою за користування кредитними коштами процентів згідно пункту 3.1 кредитного договору.

Додатковою угодою від 03 червня 2014 року до кредитного договору сторони визначили розмір, порядок та строки сплати процентів за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем (т.1, а.с.151-156).

Відповідно до 1 пункту додаткової угоди від 06 лютого 2015 року, сторонами погоджено пункт 1.1.1 договору змінити та викласти в наступній редакції: надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами (далі по тексту траншами) на умовах, визначених цим договором в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості у сумі 346 000 000,00 (триста сорок шість мільйонів) гривень 00 копійок (ліміт кредитної лінії), з врахуванням графіку зниження ліміту кредитної лінії (додаток №5 до цього договору) із сплатою за користування кредитними коштами відповідно до розділу 3 цього договору (т.1, а.с.173-174).

Відповідно до пункту 3.4. кредитного договору (в останній редакції, встановленій додатковою угодою від 06 лютого 2015 року), нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно).

Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нарахованими по 31 січня 2015 року включно, в строк до 08 квітня 2016 року включно.

Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому наступає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в пункті 2.5. кредитного договору.

Згідно з пунктом 2.5. кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути всі отримані кредитні кошти у валютах заборгованості по кожному траншу до 08 квітня 2016 року згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії шляхом переказу грошових коштів на відповідні позичкові рахунки.

Згідно із пунктом 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

В забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору №1286м-09, 21.11.2009р між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковським Я.А., зареєстрований в реєстрі за №462, із змінами та доповненнями (далі - договір іпотеки) (т.1, а.с.176-183).

Відповідно до пункту 1 вказаного договору іпотеки, іпотекодавець передає в заставу іпотекодержателю наступне майно: єдиний майновий комплекс підприємства - іпотекодавця, який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги та інші права, які належать іпотекодавцю.

Зазначений склад Єдиного майнового комплексу, який передається в заставу, є вичерпним.

Нерухоме майно Єдиного майнового комплексу складається з будівель та споруд, визначених в пункті 1 договору іпотеки.

Устаткування, інвентар, інше майно та права Єдиного майнового комплексу підприємства - іпотекодавця зазначені у переліку, згідно додатку №1 до договору іпотеки.

Нерухоме майно єдиного майнового комплексу знаходиться на земельній ділянці:

- загальною площею 31,44га, яка передана в користування іпотекодавця згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ-26 №000020, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської районної Ради народних депутатів від 22 червня 1995 року, та зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №22;

- загальною площею 34,9324га, яка розташована на території Великонизгірецької сільської ради, та належить іпотекодавцю згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 грудня 2004 року, із змінами до договору, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського районного округу Данілейко М.Т., за реєстраційним номером 1375, з угодою про внесення змін від 26 квітня 2005 року до договору купівлі-продажу від 02 грудня 2004 року.

Пунктом 2 іпотечного договору в редакції додаткової угоди від 02 лютого 2010 року визначено, що предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредиту, наданого ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" за кредитним договором №1286м-09 від 11 лютого 2009 року та додаткових угод до нього на суму 331 064 115,00 (триста тридцять один мільйон шістдесят чотири тисячі сто п'ятнадцять) гривень 00 копійок строком до 10 квітня 2013 року включно, а також процентів за користування кредитом, виходячи з пункту 3.1 основного зобов'язання, а також комісійної винагороди, неустойки за кредитним договором або за основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за вищезазначеним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог. Проценти за користування кредитом сплачуються позичальником згідно з пунктом 3.4. основного зобов'язання (т.2, а.с.119-120).

Відповідно до пункту 3 договору іпотеки в редакції додаткової угоди від 02 лютого 2010 року узгоджена сторонами ринкова вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у звіті про експертну оцінку, видану ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство" 22 січня 2010 року, становить 359 948 000 (триста п'ятдесят дев'ять мільйонів дев'ятсот сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Як передбачено пунктом 4 договору іпотеки нерухоме майно, яке входить до складу Єдиного майнового комплексу, належить іпотекодавцю на праві власності на підставі:

- Свідоцтва про право власності на частину цілісного майнового комплексу від 26 грудня 2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради №816 від 24 грудня 2002 року, та зареєстрованого Бердичівським бюро технічної інвентаризації 27 грудня 2002 року, про що зроблено запис №49 у реєстрову книгу №66;

- Свідоцтва про право власності на частину цілісного майнового комплексу від 26 грудня 2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради №816 від 24 грудня 2002 року, та зареєстрованого Бердичівським бюро технічної інвентаризації 27 грудня 2002 року, про що зроблено запис №50 у реєстрову книгу №66.

Судом встановлено, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику (ПАТ "Суднобудівний завод "Залів") кошти в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним договором, про що свідчать меморіальні ордери, які містяться в матеріалах справи (т.3, а.с.140-157).

Разом з тим, ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" свої зобов'язання за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав.

З матеріалів позовної заяви та заяви про зміну позовних вимог №3-243000/3973 від 07.05.2018р вбачається, що заборгованість ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" станом на 04 жовтня 2016 року за кредитним договором складає 551 732 529,26грн.

Згідно з підпунктом 8.4.3 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.

Підпунктом 8.4.7 договору визначено, що у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право реалізувати його відповідно до договору іпотеки.

21.11.2016р ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" надіслав ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" вимогу №3-243110/12202 про негайне, у 30-ти денний термін, виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11 лютого 2009 року, шляхом повернення в повному обсязі виданих кредитних коштів, сплати відсотків за увесь період користування кредитом та пені у загальному розмірі 551 732 529,26грн. Також відповідача повідомлено, що у разі невиконання зазначених вимог, позивачем буде ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статей 33-37 Закону України "Про іпотеку" шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (т.2, а.с.230-239).

Відповідач відповіді на пред'явлену вимогу не надав, заборгованість за кредитним договором не сплатив.

Пунктом 10 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах договору іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки (в тому числі при самостійному продажу іпотекодержателем та при передачі предмету іпотеки іпотекодержателю у власність та ін.) здійснюється за ліквідаційною вартістю предмету іпотеки.

Відповідно до пункту 11 договору іпотеки, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

- за рішенням суду (підпункт 11.1 договору іпотеки);

- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку (підпункт 11.2 договору іпотеки);

- згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в підпунктах 11.3.1 та 11.3.2 договору, а саме (підпункт 11.3 договору іпотеки):

- задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 11.3.1 договору іпотеки) або

- продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 11.3.2 договору іпотеки).

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі позивач, посилаючись на положення ст.39 Закону України "Про іпотеку", просить в рахунок часткового (в розмірі продажу предмета іпотеки) погашення заборгованості, яка виникла за договором про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 від 11.02.2009р із змінами та доповненнями, укладеними між ПАТ "Фінанси та Кредит" та Публічним акціонерним товариством "Суднобудівельний Залів", звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: єдиний майновий комплекс підприємства - ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги та інші права, які належать іпотекодавцю, шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки згідно з п.3 договору іпотеки із початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 359 948 000,00 гривень, (триста п'ятдесят дев'ять мільйонів дев'ятсот сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок. Перерахування коштів, які будуть отримані внаслідок звернення стягнення на дане майно здійснити на користь ПАТ "Фінанси та Кредит". Нерухоме майно єдиного майнового комплексу складається з вказаних будівель та споруд, підприємства Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", згідно додатку №1 до договору іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 від 21.04.2009р, що належить на праві власності ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес".

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

За положеннями ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами частин 1,3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України "Про іпотеку" якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

В підпункті 11.1 іпотечного договору передбачено серед іншого право іпотекодавця звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про іпотеку", реалізація предмета іпотеки на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Слід зазначити, що ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" зверталось до суду з позовом про розірвання договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 21.04.2009 №2715ЦИК/0409, укладеного між ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу у Житомирській області Пашковським Я.А. 21.04.2009 за реєстраційним № 462.

Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.09.2017р у справі №906/654/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2017р та постановою Верховного Суду від 04.05.2018р, відмовлено ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" у задоволенні позову до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Залів" про розірвання договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 21.04.2009 №2715ЦИК/0409, укладеного між ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.09.2017). Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що:

- пунктом 2 договору іпотеки саме на позивача, як іпотекодавця покладено обов'язок ініціювати укладення з Банком, як іпотекодержателем договору про внесення змін до договору іпотеки у випадку зміни сторонами умов основного зобов'язання (кредитного договору), тоді як неукладення сторонами договору про внесення змін до договору іпотеки, не є підставою для розірвання договору в розумінні частини 2 статті 651 ЦК України та частини 2 статті 652 ЦК України;

- укладеним між сторонами договором іпотеки від 21.04.2009р та договорами про внесення змін до договору іпотеки, позивач (іпотекодавець) погодився відповідати за зобов'язання боржника, як за кредитним договором, так і за додатковими угодами до нього, в тому числі у разі збільшення розміру основного зобов'язання до його повного виконання позичальником;

- незалежно від того наскільки збільшилась чи зменшилась сума основного зобов'язання позичальника, іпотекодавець відповідає за виконання основного зобов'язання виключно в межах майна, переданого за договором іпотеки від 21.04.2009 № 2715ЦИК/0409.

Водночас, судом враховується, що скасовуючи рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2017р та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р у даній справі, якими було відмовлено у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суду України у постанові від 06.11.2017р надав вказівки наступного змісту:

- надати належну правову оцінку умовам договору, в якому відсутня умова про строк дії договору та у зв'язку з цим, дослідити питання його чинності після зміни обсягу основного зобов'язання третьої особи-2 за кредитним договором, зважаючи на невизначеність конкретного строку дії іпотечного договору;

- дослідити статус відповідача як майнового поручителя за змістом абзацу 8 ст.1 Закону України "Про іпотеку";

- дослідити обставини дотримання банком встановленого законом 6-місячного терміну пред'явлення вимоги до майнового поручителя з огляду на настання строку погашення кредиту ще 08.04.2016р, тоді як банк лише 21.11.2016р. надіслав до відповідача вимогу №3-243110/12202 про негайне (у 30-ти денний термін) виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11.02.2009р.

Частиною 3 статті 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Виконання вказівок касаційної інстанції у цій справі здійснюється за правилами Господарського процесуального кодексу в редакції, чинній з 15.12.2017р.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 509 визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частина 1 статті 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Частина 1 статті 583 ЦК України передбачає, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

За змістом статті 1 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Судом встановлено, що ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" не є стороною договору про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 від 11.02.2009р, укладеного між ПАТ "Суднобудівний завод "Залів", яке є правонаступником ВАТ "Суднобудівний завод "Залів" (позичальник), та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", яке є правонаступником ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк) із додатковими угодами до нього. Уклавши іпотечний договір від 21.04.2009р., зареєстрований в реєстрі за №462, ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" набуло статусу лише майнового поручителя ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" за зазначеним кредитним договором. Саме такий статус відповідача - майновий поручитель сторони визначили і в договорі іпотеки від 21.04.2009р та укладених до нього договорах про внесення змін до договору іпотеки від 02.02.2010р та від 18.06.2010р. Отже, порядок пред'явлення вимог до ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" регулюється положеннями статей Цивільного кодексу України про заставу та спеціальними законами - Законом України "Про іпотеку" та Законом України "Про заставу", оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим видом забезпечення виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що до договору іпотеки між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" було укладено договір про внесення змін від 02.02.2010р, за умовами якого пункт 2 договору іпотеки викладено в наступній редакції: "зазначене в пункті 1 цього договору майно передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредиту ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" за кредитним договором від 11.02.2009р №1286м-09 та додаткових угод до нього на суму 331 064 115грн, строком до 10.04.2013р включно, а також процентів за користування виходячи з пункту 3.1 основного зобов'язання, а також комісійної винагороди, неустойки за цим договором або за основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за вищезазначеним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог. Проценти за користування кредитом сплачуються позичальником згідно з пунктом 3.4 основного зобов'язання. У випадку зміни сторонами умов основного зобов'язання іпотекодавець зобов'язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідний договір про внесення змін до цього договору".

18.06.2010р між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 21.04.2009 № 2715ЦИК/0409, за умовами якого сторони домовились викласти додаток № 1 в новій редакції: "2. Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним зобов'язанням" (т.2, а.с.121-229).

Відповідно до абз. 2 ч.1 статті 17 та п.2 ч.1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотечний договір повинен містити істотні умови зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України "Про іпотеку" будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

З матеріалів справи вбачається, що до кредитного договору між Банком та позичальником (третя особа ПАТ "Суднобудівний завод "Залів") було укладено близько 70-ти додаткових угод різного змісту. Додатковою угодою від 06.02.2015р до кредитного договору №1286м-09 від 11.02.2009р ліміт максимальної заборгованості позичальника (ліміт кредитної лінії) підвищено з первісної суми у 300000000 грн. до 346000000 грн, а згідно з п.2.5 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 11.04.2014р) кінцевим строком повернення отриманих кредитних коштів визначено 08.04.2016р.

Судом враховується, що хоча умовами договору від 02.02.2010р про внесення змін до договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 21.04.2009р №2715ЦИК/0409 сторони погодили обов'язок відповідача невідкладно укласти з Банком відповідні договори про внесення змін до цього договору у випадку зміни сторонами умов основного зобов'язання, однак такі договори (крім двох зазначених вище) сторонами до договору іпотеки не укладались. В матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Як пояснила в судовому засіданні 05.07.2018р. представник відповідача, іпотекодавець не є стороною кредитного договору, а тому про внесення змін до його умов ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" відомо не було. Вказала, що ні Банк, ні боржник про такі зміни умов кредитного договору заставодавця не повідомляли, у зв'язку з чим ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" не був обізнаний про будь-які зміни основного зобов'язання після укладення договору про внесення змін 18.06.2010р.

Відповідно до частини 1 статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Згідно з нормами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, згідно із частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині 4 статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 593 ЦК України, право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" № 1 від 24.11.2014 р. в п. 4.1.7 роз'яснено, що умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору).

Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання. При цьому, сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором).

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, як умови чинності поруки, слід розуміти, як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Сплив строку, передбаченого нормою частини 4 статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що, іпотека як окремий вид застави, так і порука є строковим зобов'язанням, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

У справі, яка розглядається, з договору іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 від 21.04.2009р вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого іпотека припиняється, а умовою договору іпотеки про його дію до повного виконання позичальником свої зобов'язань за основним зобов'язанням, на думку суду, не вважається встановленим сторонами строком припинення дії іпотеки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як уже зазначалось, 21 листопада 2016 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" надіслав ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" вимогу №3-243110/12202 про негайне, у 30-ти денний термін, виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11 лютого 2009 року, шляхом повернення в повному обсязі виданих кредитних коштів, сплати відсотків за увесь період користування кредитом та пені у загальному розмірі 551732529,26грн. Також відповідача повідомлено, що у разі невиконання зазначених вимог, позивачем буде ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.ст.33-37 Закону України "Про іпотеку" шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (т.2, а.с.230-239).

Із викладеного вбачається, що позивачем не було дотримано встановлений законом 6-місячний термін пред'явлення вимоги до іпотекодавця як майнового поручителя з огляду на настання строку погашення кредиту ще 08.04.2016р, тоді як позивач лише 21.11.2016р. надіслав до відповідача вимогу №3-243110/12202 про негайне (у 30-ти денний термін) виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11.02.2009р.

Відповідно до ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані, зокрема, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 4 статті 74 ГПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

При цьому суд констатує, що доказів звернення позивача до іпотекодавця як майнового поручителя з вимогою протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, у відповідності до вимог ч.4 ст.559 ЦК України позивачем, окрім вищевказаної вимоги суду не надано.

Позивач звернувся до відповідача як до майнового поручителя з вимогою 21.11.2016р тобто, поза межами шестимісячного строку з моменту виконання основного зобов'язання, який передбачений ч.4 ст.559 ЦК України.

За таких обставин, оскільки сплив строку, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України, зумовив припинення зобов'язань майнового поручителя за договором іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 від 21.04.2009р, у задоволенні позову суд відмовляє.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, судом враховується наступне.

Відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись зокрема на те, що позивачем було пропущено строк, в межах якого він міг звернутися до суду. Такого ж змісту заява вміщена відповідачем у відзиві на позов за зміненими позовними вимогами №1259/12 від 22.02.2018р.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При цьому, суд зауважує, що заява відповідача про застосування строків позовної давності, судом враховується, однак перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки підставою для відмови у позові є недотримання встановленого законом терміну пред'явлення вимоги до іпотекодавця як майнового поручителя, приписи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, на які посилається відповідач у поданій заяві, не підлягають до застосування.

Згідно з ч.1, 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведені вище обставини та беручи до уваги, що доводи позивача спростовуються матеріалами справи, суд відмовляє у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки нерухомого майна - єдиного майнового комплексу складається з будівель та споруд, підприємства Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", згідно додатку №1 до договору іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 від 21.04.2009р, що належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 10.07.18

Суддя Кравець С.Г.

Друк. :

1 - в справу,

2 - позивачу (рек. з повід.),

3 - відповідачу (рек.з пов.),

4 - ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" (zaliv@zalivkerch.com),

5 - Національний банк України (01601, Київ, вул. Інститутська, 9) (рек. з повід.),

6 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул.Січових Стрільців, буд.17) (рек. з повід.).