Рішення № 75184997, 27.06.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2125/18

Справа №754/14300/17

РІШЕННЯ

іменем України

27 червня 2018 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Клочко І.В.

за участю

секретаря судового засідання Шевчук М.В.

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника Деснянського районної в м. Києві державної адміністрації - Зелінської Н.М.

представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4, про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування розпорядження органу приватизації Деснянської РДА в м. Києві №398 від 21.06.2012 р. про передачу АДРЕСА_1 (далі спірна квартира) у власність третім особам ОСОБА_6 та ОСОБА_4, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_2 від 21.06.2012 р.

Позовні вимоги мотивує тим, що на підставі Ордеру НОМЕР_3, виданого Шевченківською РДА в м. Києві від 05.05.2011 р. він, разом із родиною у складі ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 отримали спірну квартиру.

З моменту отримання квартири позивач разом з дружиною ОСОБА_7 були зареєстровані у вказаній квартирі, однак, 05.01.2012 р. знялись з реєстрації.

Вказує на те, що на підставі заяви третіх осіб спірна квартира була приватизована в рівних долях на ОСОБА_6 та ОСОБА_4 без врахування інтересів ОСОБА_1

На підставі зазначеного позивач вимушений звертатись до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, мотивована тим, що твердження позивача про те, що йому стало відомо про приватизацію спірної квартири лише 16.04.2016 р. не підтверджено належними доказами, при цьому останній самостійно знявся з реєстрації в квартирі 26.04.2012 р. та в подальшому, після приватизації, 12.07.2012 р. повторно зареєстрував своє місце проживання в ній за згодою власників ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Від третьої особи ОСОБА_6 до суду надійшли заперечення, у відповідності до яких позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими. Посилається на те, що позивач є її вітчимом. З 1999 року позивач та ОСОБА_7 проживали в квартирі АДРЕСА_5, належній їй на праві приватної власності, та були зареєстровані в ній. Після отримання в 2011 році спірної квартири, ОСОБА_6, разом зі своїм чоловіком ОСОБА_8 та донькою ОСОБА_4 почали проживати в кв. АДРЕСА_1, позивач разом з ОСОБА_7 залишились проживати в АДРЕСА_5.

Позивач та ОСОБА_7 були зареєстровані в спірній квартирі з 2011 року,однак, потім в квітні 2012 року самостійно знялись з реєстрації. В липні 2012 року позивач знову зареєстрував своє місце проживання в кв. АДРЕСА_1, при цьому останньому було відомо, що вказана квартира приватизована ОСОБА_6 та ОСОБА_4, оскільки вони надавали згоду на його реєстрацію.

Посилається також на те, що позивач не має права на безоплатну приватизацію, оскільки використав своє право при приватизації квартири АДРЕСА_2, у зв'язку з чим його права не були порушені. Між тим, в період приватизації позивач не проживав в спірній квартирі та не був зареєстрованим в ній.

Від ОСОБА_6 до суду надійшла також заява про застосування строків позовної давності, з посиланнями на те, що позивачу в 2012 році стало відомо, що квартира приватизована на двох осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_4, що підтверджується тим, що при повторній реєстрації ОСОБА_1 в спірну квартиру, її власниками надавався на це дозвіл. Крім вказаного, зазначає про те, що позивач з липня 2012 року проживає в спірній квартирі, отримує рахунки за житлово-комунальні послуги на ім'я ОСОБА_6, а отже мав змогу дізнатись про порушення своїх прав ще в 2012 році.

Від третьої особи ОСОБА_4 до суду надійшли заперечення, у відповідності до яких позовні не визнає, підтримує заперечення подані ОСОБА_6

В судове засідання, призначене на 27.06.2018 р., позивач ОСОБА_1 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав в повному обсязі, посилаючись на те, що спірну квартиру надано позивачу як інваліду війни, останній вважав себе її власником, проживає в ній з моменту заселення по теперішній час. Особисто з заявами про зняття з реєстрації в спірній квартирі та про реєстрацію в ній повторно позивач не звертався. Доказів того, що останній використав своє право безоплатної приватизації, у зв'язку з чим не мав право на приватизацію спірної квартири, суду не надано.

Щодо заяв про застосування строків позовної давності вказує на те, що позивач дізнався про своє порушене право випадково в 2016 році, звернувши увагу на квитанцію про оплату житлово-комунальних послуг. Раніше ОСОБА_1 не міг дізнатись про своє порушене право, оскільки є особою похилого віку, має поганий зір, майже нічого не чує.

Представник відповідача - Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на викладені обставини в заяві про застосування строків позовної давності.

Від третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що на момент приватизації спірної квартири в ній були зареєстровані дві особи: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Позивач самостійно знявся з реєстрації в квартирі. За згодою власників позивача повторно було зареєстровано до спірної квартири після її приватизації. При цьому позивачем не надано суду доказів наявності в нього права на безоплатну приватизацію квартири, у зв'язку з чим оскаржуване розпорядження не порушує його права. ОСОБА_1 не звертався з заявами про приватизацію спірної квартири, вимог про визнання права власності на неї не заявляв, на момент приватизації зареєстрованим в ній не був, у зв'язку з чим обставин порушення оскаржуваним розпорядженням його прав не зазначено. Заяву про застосування строків позовної давності підтримав.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 зазначила, що працювала паспортистом в ЖЕКу з 2002 по 2016 р. В 2011 р. для реєстрації в спірну квартиру приходили до ЖЕКу всі особи, вказані в ордері, та особисто писали заяви. Вказала, що ОСОБА_1, разом з дружиною особисто приходили та писали заяви про зняття з реєстрації в АДРЕСА_1. В подальшому, позивач повторно зареєструвався в спірній квартирі за згодою її власників.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 зазначила, що позивач проживає в спірній квартирі та чинить їй та ОСОБА_4 перешкоди в користуванні належним їм майном. При цьому, останній знав, що в 2012 році відбулась приватизація квартири на двох осіб. Позивач разом з ОСОБА_7 добровільно знялись з реєстрації в квартирі. Вказала, що після смерті матері, ОСОБА_7, вона продовжувала піклуватись за ОСОБА_1, доглядати за ним, проте в останні роки щось змінилось в емоційному стані позивача, та він почав чинити перешкоди їй в доступі до квартири.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_11 зазначив, що є сусідом позивача та познайомився з ним в лютому 2012 р., однак, тісних відносин з останнім не підтримував. В спірній квартирі позивач проживав разом з дружиною, інших осіб він там не бачив.

Вивчивши матеріали позовної заяви, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Шевченківської РДА в м. Києві від 29.10.2010 р. №728 позивачу ОСОБА_1 на родину з п'яти осіб, а саме: дружину ОСОБА_7, доньку дружини ОСОБА_6, зятя дружини ОСОБА_8 та онука дружини ОСОБА_4 було надано житлову площу, а саме, АДРЕСА_1 з метою поліпшення житлових умов, на пільгових підставах, як інваліду війни (а.с. 12).

05.05.2011 р. ОСОБА_1 з сім'єю з п'яти осіб було видано Ордер НОМЕР_3 на право зайняття вказаної квартири (а.с. 20).

Судом встановлено, що 03.05.2012 р. треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернулися до органу приватизації Деснянського р-ну м. Києва з заявою про передачу їм в приватну власність квартири АДРЕСА_1 (а.с. 115).

На підставі поданої заяви та довідки про склад сім'ї відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної державної адміністрації м. Києва було видано розпорядження №393 від 21.06.2012 року про передачу ОСОБА_6 та ОСОБА_4 квартири у приватну власність (а.с. 106).

В цей же день відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної державної адміністрації м. Києва їм було видано Свідоцтво про право власності на спірну квартиру, у відповідності до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_4 набули у власність в рівних долях квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 107)

З копії приватизаційної справи, наданої представником відповідача, вбачається, що на момент приватизації в спірній квартирі були зареєстровані лише ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а.с. 114).

При цьому, у відповідності до довідки Форми Б, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 знялись з реєстрації в спірній квартирі 26.04.2012 р., ОСОБА_8 знята з реєстрації з 05.01.2012 р. (а.с. 118).

Згідно з вказаною довідкою, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 повторно зареєстровані в кв. АДРЕСА_1 12.07.2012 р.

У відповідності до свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла (а.с. 98).

Встановлено, що з 12.07.2012 р. в спірній квартирі зареєстровані три особи: ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_4

При цьому, учасниками справи визнано, що з 12.07.2012 р. та по теперішній час в спірній квартирі проживає ОСОБА_1

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Враховуючи, що суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин проживання позивача в спірній квартирі у вказаний період, щодо добровільності визнання вказаних обставин учасниками справи, а також те, що вказані обставини, зазначені в позовній заяві, запереченнях та заявах про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку про їх доведеність.

Відповідно до Положення про передачу квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом 16.12.2009 N 396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до вимог абзацу 1 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-ХІІ від 19.06.1992 року приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Згідно ч.1 ст.8 цього ж Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Частиною 4 ст. 8 Закону передбачено, що підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Частиною 3 ст. 8 Закону встановлено, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

За частиною 2 ст.8 зазначеного Закону передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті в гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутні, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири, будинку, кімнати в гуртожитку.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у вказаній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року №6-125 цс 12, аналізуючи зміст положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статей 1, 6, 9, 61 ЖК Української РСР та статті 29 ЦК України, дійшов висновку про те, що місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, у якому особа постійно проживає, має передбачене статтею 64 ЖК Української РСР право користування цим приміщенням, яке зберігається за особою при її тимчасовій відсутності, а відтак особа має право на приватизацію разом з членами сім'ї.

Враховуючи зазначені норми, право особи на приватизацію пов'язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі з 2011 року по теперішній час, при знятті з реєстрації в квартирі 26.04.2012 р. з неї не виселявся.

Вказане підтверджується показами свідка ОСОБА_11, поясненнями сторони позивача та не спростовано відповідачем та третіми особами.

Між тим, вказане підтверджується запереченнями ОСОБА_6 та ОСОБА_4, судовими дебатами та поясненнями ОСОБА_6, яка допитувалась в якості свідка.

Суд не приймає до уваги посилання третіх осіб на використання позивачем свого права на безоплатну приватизацію при приватизації квартири АДРЕСА_2, у зв'язку з чим його права не були порушені, оскільки всупереч ст. 76-83 ЦПК України суду не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2017 р. витребовувалась інформація про приватизацію АДРЕСА_2, проте, Луганська обласна військово-цивільна адміністрація надала до суду відповідь у відповідності до якої надати вказану інформацію не має можливості.

Зокрема, суд критично відноситься до твердження сторони позивача про те, що ОСОБА_1 особисто не здійснював дій щодо зняття з реєстрації в спірній картині 26.04.2012 р, та повторної реєстрації в ній 12.07.2012 р., оскільки вони спростовані показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10

Крім вказаного, у відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація особи та зняття з реєстрації здійснюється, зокрема, за письмовою заявою особи.

Згідно із ч. 1 ст.5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивач мав право на приватизацію спірної квартири, не перебуваючи зареєстрованим в ній, оскільки постійно проживав в вказаній квартирі.

У зв'язку з вказаним вбачається, що приватизація АДРЕСА_1 відбулась без врахування інтересів позивача ОСОБА_1, який проживаючи в спірній квартирі, у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на рівні з третіми особами мав право на приватизацію вказаного майна.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, стороною відповідача та третіми особами заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, що підтверджується відповідними заявами.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із даним позовом 31.10.2017 р.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного період після переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна Правова позиція викладена також і у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-2469цс16.

У позовній заяві та у промові представника позивача в судових дебатах сторона позивача вказувала на те, що про порушення свого права, зокрема, про те, що квартира приватизована була на двох осіб, ОСОБА_1 дізнався лише у 2016 році, випадково звернувши увагу на квитанцію на оплату житлово-комунальних послуг.

Але даний факт не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки не був доведений позивачем належними доказами.

Зокрема, в процесі судового розгляду встановлено, що позивач проживає в спірній квартирі з 2011 року, отримував рахунки про сплату комунальних послуг, а тому не міг не бути обізнаним щодо того що власниками спірної квартири є ОСОБА_6, на ім'я якої вони приходили.

Між тим, при повторній реєстрації позивача до спірної квартири в липня 2012 року була необхідна згода її власників, а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_4, яка останніми надавалась. При цьому, реєстрація проводилась при особистій участі позивача, що останнім не спростовано та підтверджено показаннями свідка.

Наведені факти спростовують той факт, що позивач дізнався про наявність Свідоцтва лише у 2016 році, а також не доводять те, що він не знав про його існування раніше.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показань свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Зважаючи на все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи заяви про застосування строку позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності задоволенню не підлягають.

На підставі ст.ст. 1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4, про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1.

Відповідач - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, код ЄДРПОУ 37415088, місцезнаходження : м. Київ, пр. Маяковського, 29.

Повний текст рішення суду складено 06.07.2018 року.

Суддя