Рішення № 75181982, 05.07.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 748/684/18

Провадження № 2/750/1296/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого - судді Литвиненко І.В.,

із секретарем судового засідання Юрченко І. В.,

за участі позивача, представника відповідача Овчиннікової О. С.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» та Представництва «Альпен Фарма АГ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

І. Стислий виклад позиції позивача.

1 16.03.2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» та Представництва «Альпен Фарма АГ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн.

2 Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що 20 лютого 2018 року трудові відносини між сторонами припинено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за взаємною угодою сторін, про що оформлено наступні документи: договори про розірвання трудових договорів від 12.12.2017 р., заяви на звільнення та накази про звільнення з посади. Заяви та договори про розірвання трудових угод були підписані під психологічним тиском та погрозами щодо позивача зі сторони представників Відповідачів. Безпосередній керівник позивача ОСОБА_5 та начальник відділу по підбору персоналу ОСОБА_6 31.01.2018 повідомили, що вони знайшли іншого юриста для компаній і попросили позивача залишити посаду (написати заяву про звільнення за власним бажанням). 12.02.2018 заступник директора ОСОБА_7 та ОСОБА_8 провели розмову із позивачем, в ході якої її повідомили, що компанія більше не потребує присутності позивача та праці та просили залишити компанію. На що позивач відповіла відмовою. Позивача не було допущено до робочого комп'ютера та матеріалів, їй не дозволили забрати речі з кабінету №1 на 2-му поверсі, а саме: зарядку від робочого телефону та карту-допуск до ксерокс машини, зареєстровану на ім'я позивача. Внаслідок психологічного тиску з боку представників роботодавця позивач була вимушена звернутись за допомогою до правоохоронних органів. 12 лютого вона здійснила з корпоративного номеру перший дзвінок до поліції, в якому запросила надати інформацію чи виїжджає поліція на випадки протиправних дій роботодавця, виражених в примушуванні до написання працівником заяви на звільнення, про що отримала позитивну відповідь. ОСОБА_7, починаючи з 12.12.2018 р. до 19.02.2018 р. заходив до позивача в кабінет №11, куди її перемістили та запитував, чи знайшла вона нову роботу, чим здійснював психологічний тиск на позивача. 16.02.2018 р., позивач направила на розгляд генерального директора Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» ОСОБА_9 звернення з проханням роз'яснити ситуацію щодо причини не допуску її на робоче місце, однак не отримала відповіді. 19.02.2018 ОСОБА_7 запросив позивача до переговорної кімнати, де знаходились ОСОБА_8 та юристи від юридичної компанії «ОМП», які надали для ознайомлення декілька підготовлених документів, серед них: накази №1 від 19.02.2018 р. про попередження про вивільнення у зв'язку з скорочення штату і посади позивача з 20.04.2018 р. та накази №2/02-2018 від 19.02.2018 р. про відсторонення її від посади. Позивач ознайомилася з наказом про скорочення штату під підпис, але відмовилася від підпису наказу про відсторонення від роботи, що не задовольнило юристів Відповідачів і вони одразу ж склали акт про відмову від підписання даного наказу, юристи також здійснювали психологічний тиск, наголошували, що якщо позивач не підпише документи про звільнення 19 лютого, вони зроблять звільнення «публічним» в газеті, що буде перешкодою для її подальшого працевлаштування, Вказані дії представників Відповідачів негативно сказались на психологічному стані позивача. Перебуваючи в стані сильного психологічного стресу, позивач зателефонувала в поліцію з проханням прибути за адресою Відповідачів, з заявою на представників роботодавців щодо примушування до підписання неправомірних документів на звільнення, однак працівники правоохоронних органів очевидно не були компетентні в питаннях трудового законодавства і не змогли дати юридичну оцінку наданих їм юристами сфабрикованим документам. Тиск зі сторони Відповідачів не припинявся, позивач не стала фіксувати жодних письмових заяв та дозволила поліції залишити приміщення. Близько 18.00 години вечора 19 лютого, перебуваючи під сильним психологічним тиском зі сторони зазначених юристів та колег ОСОБА_7 та ОСОБА_10, позивач підписала з представником роботодавця ОСОБА_7 договори про розірвання трудового договору від 12.12.2017 р. через 2 місяці та заяви про звільнення наперед 20.04.2018 р., таким чином, щоб позивачу надали можливість працювати якийсь час. Позивачу пообіцяли виплачувати заробітну плату за цей період, про що було зафіксовано в документах.

20 лютого позивач вийшла на роботу, так як побоювалась що роботодавець може зафіксувати факт її відсутності на робочому місці 20 лютого, звільнивши після цього за прогул. В день її звільнення 20 лютого 2018 р. ОСОБА_7 наказав їй чекати на вулиці, поки юристи будуть готувати документи для підпису. Психологічний тиск на позивача продовжувався, внаслідок чого позивач погодилась проти своєї волі на підписання всіх підготовлених Відповідачами документів щодо її звільнення. У зв'язку зі всім вищенаведеним вважає, що її право на працю було порушене та вона змушені за захистом своїх трудових прав звернутись до суду. Моральну шкоду позивач обґрунтовувала тим, що вона втратила спокій та постійно хвилюється, має розлади сну, вимушена шукати нову роботу та постійно думаю про те, скільки часу займе пошук нової роботи, так як звільнення відбулось раптово, без будь-яких законних підстав, і все це спричинило їй моральні страждання.

ІІ Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників справи.

3 Ухвалою суду від 15.05.2018 року відкрите провадження у справі та зазначено, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження.

4 Відповідачами подані відзиви на позов, які зводяться до того, що 31.01.2018 року відбулась розмова між Позивачем та її безпосереднім керівником - ОСОБА_5, яка висловила Позивачу незадоволення результатами її роботи. На наступний день Позивач пішла на лікарняний, на невідомий для строк. Так як на той момент Позивач була єдиним юрисконсультом і був значний обсяг роботи, відповідачами було прийнято рішення працевлаштувати ще одну особу на посаду юрисконсульта шляхом введення додаткової штатної одиниці. 06 лютого 2018 року, на посаду юрисконсульта була працевлаштована ОСОБА_11. В подальшому, у зв'язку із зменшенням обсягу роботи та високою продуктивністю праці нового працівника Відповідачами, керуючись п.1 ч.І ст. 40 та ч. І ст. 42 КЗпП, було прийнято рішення про скорочення штату шляхом виведення однієї посади юрисконсульта, займаної Позивачем. При виборі працівника, якого слід залишити при скороченні штату, окрім, продуктивності праці, було також враховано різницю у їх кваліфікації та трудовому стажі. Про наміри Відповідачів скоротити в подальшому штат, Позивача було неофіційно проінформовано одразу після виходу Позивача з лікарняного 12.02.2018 р. Такі дії працівників відповідачів були їх власною ініціативою для того, щоб Позивач мала більше часу для пошуку нової роботи, про що клопотала сама Позивач під час неодноразових переговорів. Протягом всього робочого тижня з 12.02.2018 р. по 16.02.2018 року Позивач активно відлучалась в межах робочого часу для відвідування співбесід. Такі дії Позивача з пошуку нової роботи провадились нею самостійно, за її власної ініціативи, що спростовує доводи Позивача щодо примушування до залишення нею займаної посади. Доводи Позивача щодо спричинення тиску на неї шляхом відсторонення від робочого місця та інших нібито незаконних дій Відповідачів протягом названого періоду з 12.02.2018 по 16.02.2018 р. є перекручуванням дійсних обставин справи. З виходом Позивача з лікарняного 12.02.2018 року, змінено їй робоче місце та вона не навантажувалась значним обсягом роботи, що не може розцінюватись як переміщення на іншу роботу або будь-яка інша зміною/погіршенням істотних умов праці та були спричинені об'єктивними причинами зменшенням обсягу роботи. 19 лютого 2018 року Позивача було офіційно попереджено про прийняте Відповідачем 16.02.2018 р. рішення про скорочення у штаті працівників посади юрисконсульта, яку обіймає Позивач, та затвердження нового штатного розпису з 20 квітня 2018 року. Таке попередження було проведене належним чином за 2 місяці до планованої дати скорочення наказами від 19.02.2018 року під розпис. Одночасно з цим Позивачу були надані для ознайомлення накази від 19.02.2018 року про відсторонення Позивача від посади зі збереженням заробітної плати Останній наказ Позивач дійсно спочатку відмовлялась підписувати, як і відмовлялась покинути приміщення Відповідача у зв'язку з таким відстороненням. Відсутність будь-яких актів/протоколів про виявлені порушення трудових прав Позивача, складених поліцією при виїзді на цей виклик, є прямим дійсним підтвердженням того, що жодного примусу та/або тиску з боку Відповідачів не проводилось. Твердження Позивача про те, що Відповідачі її примушували підписати договори про розірвання укладених з ними трудових договорів, є надуманими та нічим не підтвердженими. В цей день, насправді між Відповідачами в особі уповноважених представників та Позивачем відбулись переговори щодо можливості та умов припинення трудових відносин за згодою сторін за ініціативою самого Позивача. Більше того, на наступний день. Позивач самостійно з'явилась до Відповідачів, заявивши про бажання переукласти нові договори про розірвання трудових договорів, за умовами яких Позивач буде звільнена цим же числом та отримає вихідну допомогу у розмірі 2-х місячних заробітних плат. На її прохання такі документи були підготовлені Відповідачами та підписані сторонами. Також зазначають про те, що у своєму зверненні до Головного Управління Дежпраці у Київській області Позивач визнає, що це було її власним рішенням, і усі документи щодо припинення трудових відносин 20.02.2018 року були підписані нею особисто, так як Позивач була зацікавлена отримати вихідну допомогу. У зв'язку з цим, доводи Позивача про те, що такі документи були підписані під психологічним тиском є абсурдними та спростовуються наданими ж самим Позивачем документами.

5 У відповідях на відзив позивач виклала обставини незгоди із позицією відповідачів, оскільки вважає, що ними повідомлені неправдиві факти про те, що потреба у додатковій робочі одиниці виникла у зв'язку зі значним обсягом роботи, в результаті чого був прийнятий новий юрист, Відповідачами було прийнято рішення про скорочення штату вже через тиждень «у зв'язку зі скороченням об'єму роботи», про що, позивач була повідомлена «неформально» в день виходу з лікарняного 12.02.2018 р. Також вважає, що є очевидною відсутність будь-якого наміру Відповідачів щодо проведення законної процедури скорочення штатної посади «юрисконсульт», та свідчить про введення її в оману і створення для цього штучних документів про скорочення, з метою вплинути на свідомість позивача та спонукати до пошуку нової роботи і розірвання діючого трудового договору.

6 В запереченнях на відповідь на відзив, відповідачі вказали, що перед виходом Позивача на лікарняний був великий обсяг роботи, однак, як виявилось в подальшому, був пов'язаний з недостатньою продуктивністю праці самого Позивача. Саме тому, що новоприйнятий працівник зміг своєю високою продуктивністю праці виконати великий обсяг роботи у короткий строк, відпвідачі дійшли в подальшому висновку, що для юридичного супроводу їх діяльності все ж таки достатньо єдиного юрисконсульта, за умови що він (вона) є висококваліфікованим фахівцем.

При цьому, виходячи з положень ч.3 ст. 64 Господарського кодексу України та п.1 ч.І ст. 40 КЗпП вбачається, що питання як введення, так і виведення штатних одиниць (скорочення штату) є виключною компетенцією роботодавця, для яких законодавством не вимагається будь-якого техніко-економічного обгрунтування.

У зв'язку з зазначеним, доцільність прийняття рішення 06.02.2018 р. про введення додаткової штатної одиниці на посаді юрисконсульта та наступного рішення від 16.02.2018 р. про її виведення не можуть ставитись під сумнів Позивачем та бути предметом судового розгляду. Так як Позивач не заявляв самостійної вимоги щодо скасування наказу про відсторонення, законність його прийняття не відноситься до предмету доказування. Рішення про відсторонення приймалось із збереженням для Позивача заробітної плати, цим самим жодним чином не може свідчити про порушення вимог законодавства, зокрема ст. 46 КЗпП, або трудових прав Позивача. Позивач жодним чином не доводить причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям рішення про відсторонення (як певним фактором тиску на Позивача) та підписанням договору про припинення дії трудового договору 19.02.2018 р., а тим більше, між відстороненням та підписанням такого договору на наступний день, 20.02.2018 р„ за ініціативою самого Позивача.

ІІІ Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

7 12 грудня 2017 року позивача було прийнято на роботу в ПрАТ «Натурфарм» на посаду юрисконсульта та на посаду юрисконсульта на умовах сумісництва в Представництво «Альпен Фарма АГ» в Україні, що підтверджується трудовими договорами від 12 грудня 2017 року (а.с. 14-15, 138-141) та додатками до них договорів про конфіденційність та повну матеріальну відповідальність від 12.12.2017, а також копіями наказів № 113-К від 11.12.2017 та № 56-ск від 11.12.2017 (а.с. 97, 127). Закінчення терміну дії договору визначено дату - 30.06.2017 року, а отже твердження позивача про те, що її було прийнято на роботу безстроково не відповідають дійсним обставинам.

8 Твердження позивача про те, що пропозиція розірвати трудовий договір з відповідачами за угодою сторін та повідомлення про необхідність шукати роботу позивачу відходила саме від відповідачів спростовується електронним листом позивача від 10.02.2018 року на адресу представника відповідача, в якому вона висловлює пропозицію, надати їй час знайти нову роботу, в разі якщо компанія не бажає продовжувати трудові відносини (а.с. 17-18), а також визнанням в судовому засіданні факту, що станом на 10.02.2018 року тиск на позивача не здійснювався.

9 Наказами Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» від 19.02.2018 року № 1 та Представництва «Альпен Фарма АГ» ОСОБА_4 було попереджено про вивільнення ОСОБА_2 у зв'язку із наступним скороченням (а.с. 24-25). Наказами відповідачів від 19.02.2018 року позивача було відсторонено від посади зі збереженням заробітної плати (а.с. 26-27). Суд не може оцінювати ці накази, а також накази про внесення змін до штатного розкладу, на предмет їх законності та відповідності Кодексу законів про працю України, оскільки їх оскарження не входить до предмету доазування (позивач не ставить питання про визнання їх незаконними та скасування). Однак, суд вважає, що вони узгоджуються із проханням позивача висловленому в електронному листі 10.02.2018 надати строк позивачу підшукати роботу, оскільки попередження про намір скорочення - це повідомлення про наступне звільнення. Також суд не може ці накази враховувати як психологічний тиск на позивача, так як, при наявності вакансій, аж до дня звільнення, позивачу повинні були запропонувати ці вакансії, а також, в разі недодержання процедури звільнення за скороченням штату чисельності, позивач не була б позбавлена можливості оскаржувати саме цю процедуру звільнення в тому числі і піднімати питання: чи мало місце дійсно скорочення чисельності чи штату працівників. Щодо твердження позивача, що її вводили в оману в питанні скорочення чисельності або штату працівників, то суд критично ставиться до такого твердження, так як позивач має повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» (а.с. 105) та, згідно її резюме має досвід роботи щодо аналізу законодавства про працю (а.с. 102-103).

10 19.02.2018 представником відповідачів ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреностей № 18/10 від 19.02.2018 та № 18/19 від 05.02.2019 та позивачем підписані договори про розірвання трудових договорів від 12.12.2017 з 20.04.2018р., позивачем подані заяви від 19.02.2018 про звільнення позивача з 20.04.2018 (а.с. 28-35).

11 20.02.2018 позивач подала заяви до відповідачів про звільнення її з 20.02.2018 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 42-43). Подання таких заяв після підписання договорів про звільнення 19.02.2018 року, відбулося, на думку суду, виключно за ініціативою позивача. Так як 20.02.2018 вона не відкликала свою заяву на звільнення, на час подання заяви 20.02.2018, вже були укладені договори про розірвання трудових договорів, тому твердження позивача про продовження психологічного тиску на неї зі сторони відповідачів 20.02.2018 є неспроможним.

12 Додатковими угодами з відповідачами від 20.02.2018 було погоджено та внесено зміни до договору про розірвання трудового договору від 19.02.2018 про зміну дати припинення трудових відносин - 20.02.2018 (а.с. 36- 37)

13. Сторонами 20.02.2018 року були підписані договори про розірвання трудового договору, кожним із яких було передбачено компенсацію у зв'язку зі звільненням в розмірі 2 посадових окладів, в загальній сумі 42200 грн. (а.с. 38-41). Отримання компенсації у зв'язку зі звільненням позивачем, свідчить про відсутність психологічного тиску на позивача, досягнення згоди сторін при укладанні договорів, що підтверджено також фактичним виконання договорів про розірвання трудового договору їх сторонами.

14 Також спростовує твердження позивача щодо психологічного тиску та примушування її до звільнення її заява на адресу Головного управління Держпраці у Київській області (а.с. 50 абзац 2), в якій вона повідомляє, що цього ж вечора (19.02.2018) прийняла для себе важке рішення припинити достроково трудовий договір з компаніями 20.02.2018 року, відповідачі про це станом на 19.02.2018 року знати не могли, так як вже був підписаний договір про розірвання трудових договорів з 20.04.2018 року, а отже і чинити психологічний тиск відповідачі 20.02.2018 року не могли, а твердження позивача про тиск 20.02.2018 суперечать цьому листу, із якого вбачається, що позивач 19.02.2018 року прийняла самостійне рішення про розірвання трудових договорів 20.02.2018.

15 Свідок ОСОБА_12 пояснив, що ніякого тиску зі сторони представників Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» та Представництва «Альпен Фарма АГ» щодо підписання заяв чи розірвання трудових договорів на позивача не чинилось. Перемови взагалі йшли лише в ракурсі повідомлення позивача про скорочення персоналу та наступне вивільнення та ознайомлення її із наказом про відсторонення із збереженням заробітної плати, ніякого психологічного насилля не було, позивач, не погоджуючись із текстом наказів не хотіла підписувати про те, що вона з ними ознайомлена та їй роз'яснювались наслідки цього, в тому числі і складання акту відмови від підпису тощо. Позивач запропонувала в ході таки перемов звільнення за згодою сторін та наголосила на важливості для неї збереження безперервного стажу. Представник відповідачів ОСОБА_7 погодився із пропозицією. Юристами були складені проекти договорів, однак весь час позивач була незадоволена якоюсь позицією договорів, у зв'язку із чим, свідок повідомив представника ОСОБА_7 про необхідність припинення переговорного процесу. Після чого обома сторонами було викликано поліцію, зі сторони відповідачів було повідомлено про необхідність позивача покинути приміщення, так як вона відсторонена від роботи, а зі сторони позивача було повідомлено, що її примушують підписати документи, які саме вона не зазначала. Ніяких письмових заяв до Національної поліції сторонами подано не було. ОСОБА_4 зібрала свої речі, та неочікувано для відповідачів, підписала угоду про розірвання трудового договору, всі побажали всього найкращого один одному та розійшлися, а на наступний день позивач прийшла з новою заявою і консультування відбувалося в телефонному режимі. Також свідок повідомив суду, що ніколи не заявляв про те, що звільнення позивача буде публічним та не погрожував їй.

16 Наявність смс повідомлень на адресу ОСОБА_13 (а.с. 20-22), доводить лише те, що позивач повідомляла його про свої співбесіди, жодного разу особа, якій було адресовано смс повідомлення не підтвердила бажання відповідачів, щоб позивач ходила на співбесіди.

17 Органами національної поліції не проводилась перевірка для підтвердження чи спростування факту примушування щодо підписання заяв від 20.02.2018 року та договорів про розірвання трудових договорів від 20.02.2018, сам факт повідомлення від 19.02.2018 органам національної поліції та їх виклик не є підтвердження здійснення психологічного тиску, крім того у відповіді Головного управління національної поліції у м. Києві від 28.02.2018 йдеться про повідомлення про змушування підписати акт розірвання договору (а.с. 55), такого документу між сторонами не було підписано.

18 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

19 Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

20 У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

21 На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилається. як на підставу позовних вимог, волевиявлення позивача щодо розірвання трудових договорів було вільним в момент видачі наказу про звільнення, саме позивачем було запропоновано припинення трудових договорів за угодою сторін, позивач не заявляла про анулювання попередньої домовленості, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» (місцезнаходження: вул. Лісова, 30-а, Пуща-Водиця, м. Київ, код ЄДРПОУ - 24930169) та Представництва «Альпен Фарма АГ» (місцезнаходження: вул. Лісова, 30-а, Пуща-Водиця, м. Київ, код ЄДРПОУ - 26602377) до Приватного акціонерного товариства «Натурфарм» та Представництва «Альпен Фарма АГ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складене 06.07.2018

Суддя І.В. Литвиненко