Постанова № 75177482, 05.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/180/17 Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/2058/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 46 05.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року м. Київ

Справа №359/180/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Олійника В.І.,

Суханової Є.М.,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - керівник Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство»,

відповідач - ОСОБА_4 (апелянт),

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Муранової-Лесів І.В., від 01 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі також - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства і Державного підприємства (далі також ДП) «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі також ТОВ) «Зелений гай Плюс», ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», ТОВ «Ермес-Менеджмент», ТОВ «Шанні», ОСОБА_5, з вимогами визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 7,9999 га, розташовану в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, вартістю 226253 грн з кадастровим номером НОМЕР_1 (індексний номер 14173639 від 03.07.2014) і витребувати її на користь держави в особі ДП «Бориспільське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_4 та стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Свої вимоги обґрунтував тим, що право власності на спірну земельну ділянку належить відповідачу ОСОБА_4, який набув його на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 6 червня 2014 року, укладеної між ним, як стягувачем, та боржником ОСОБА_5, за змістом якої сторони прийшли згоди укласти мирову угоду за умови, що боржником визнається у повному обсязі сума боргу, яка підлягає поверненню на користь стягувана та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 вказану земельну ділянку, яка належала боржнику на підставі договору дарування від 03 березня 2014 року зареєстрованого в реєстрі за № 165, цільове призначення для ведення садівництва.

Разом з тим, зазначав, що прокуратурою встановлено, що документи на підтвердження права приватної власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку до суду не надавались та судом у вищевказаній справі не досліджувались, ДП «Бориспільське лісове господарство» учасником вищезазначеного судового розгляду і стороною вищезазначеного правочину не було, тому має право на витребування цього майна в порядку передбаченому ст. ст. 388, 396 ЦК України.

Стверджував, що раніше з 27 червня 2008 року спірна земельна ділянка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2008 року, належала ТОВ «Зелений гай Плюс». В подальшому це товариство на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року, відчужило її ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», а те в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2008 року, відчужило її ТОВ «Ермес-Менеджмент», яке 20 липня 2009 року за договором купівлі-продажу № 821 відчужило її на користь ТОВ «Шанні». Вказане товариство того ж дня отримало на спірну земельну ділянку державний акт серії НОМЕР_3.

Пояснив також, що прокуратурою виявлені під час набуття спірної земельної ділянки у приватну власність порушення вимог земельного та лісового законодавства. Так, в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу (далі також ЗК) України та ст. 5 Лісового кодексу (далі також ЛК) України, вказана земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України, і повністю накладається на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство» в кварталі 27 Київського лісництва, а погодження на вилучення вказаної земельної ділянки із державного лісового фонду державне підприємство не надавало.

Крім того, стверджував, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства погоджень щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не надавало і за змістом ч. 9 ст. 149 ЗК України п. 5 ч. 1 ст. 27 ЛК України вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Також звернув увагу на те, що зміна цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства і в подальшому на землі для ведення садівництва відбулась з порушенням ч. ч. 1, 4 ст. 20 та ст. 207 ЗК України.

Зазначив, окрім того, що Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області бланки державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, НОМЕР_4 були передані до Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі (на даний час Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі) за накладними № 376 від 24.06.2008, № 481 від 08 серпня 2008 року, бланк державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 Головне управління земельних ресурсів у Київській області не отримувало і в управлінні інформація щодо видачі бланка державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 відсутня. Державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_5 та НОМЕР_3 на території Київської області у встановленому законом порядку не видавались та не реєструвались. Крім того, бланки державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_5 і НОМЕР_3 Державним комітетом України по земельних ресурсах передано, відповідно, Полтавському і Житомирському обласним управлінням земельних ресурсів.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 (індексний номер 14173639 від 3 липня 2014 року). Витребувано на користь держави в особі Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 7,9999 га з кадастровим номером НОМЕР_6, яка розташована в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, вартістю 226253 грн. Розподілено судові витрати.

ОСОБА_4 з судовим рішенням не погодився та 25 березня 2018 року подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову та застосувати строк позовної давності.

Вважав, що вказане рішення ухвалено за не доведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими і неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Позивач та треті особи судове рішення не оскаржили.

Треті особи ОСОБА_6, ТОВ «Зелений гай Плюс», ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», ТОВ «Ермес-Менеджмент» і ТОВ «Шанні» належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

У березня 2018 року Бориспільська місцева прокуратура подала свій відзив на апеляційну скаргу. Просила рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважала, що вказана земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а тому для витребування спірної земельної ділянки були наявні всі підстави.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно положень до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, наведеним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов, місцевий суд, прийшов до висновку, що набуття права власності на спірну земельну ділянку третіми особами та в подальшому відповідачем ОСОБА_4, є незаконним та порушує інтереси держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельними ділянками лісового фонду, що знаходяться в його постійному користуванні, тому порушене прокурором питання про повернення незаконно вибувшої з володіння держави земельної ділянки, беззаперечно становить суспільний інтерес, оскільки сприятиме як відновленню законності так і збереженню земель лісового фонду.

Зі справи ж вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

7 квітня 2014 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва, що набрала законної сили, задоволено позов та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 322800 грн, інфляційні втрати в розмірі 4215,80 грн, 3 % річних в розмірі 5200,18 грн, судові витрати в розмірі 3322,16 грн, а всього 335 538 грн.

Під час виконання рішення суду, сторони дійшли згоди щодо добровільного врегулювання спору та уклали мирову угоду. За поданням державного виконавця мирова угода була передана на затвердження до суду.

6 червня 2014 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, що набрала законної сили, між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 визнано мирову угоду, за якою, в рахунок погашення заборгованості в розмірі 332215,98 грн, ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 7,9999 га, кадастровий номер НОМЕР_7, що знаходиться на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва вартістю 332800 грн, яка на час підписання мирової угоди належала ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 03 березня 2014 року.

1 липня 2014 року, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 65864184 від 15 серпня 2016 року, право приватної власності на вказану земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_4 Підстава виникнення права власності: мирової угоди, затверджена ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 6 червня 2014 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (стаття 1, частина перша статті 2 Конституції України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, зокрема у правозастосовній практиці, а отже, і в судочинстві.

У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві.

Стаття 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) передбачає: "...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України".

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 330 ЦК України встановлено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 є власником спірної земельної ділянки на підставі мирової угоди, затвердженої ухваленим іменем України судовим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 6 червня 2014 року, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, на думку колегії суддів, підстави для визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку та її витребування на користь держави в особі Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 відсутні.

За наведеного, рішення міськрайонного суду, на підставі п. 3) і 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволені позову.

При цьому, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання прокурора на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, за встановлених судом обставин, у даному конкретному випадку являються необґрунтованими.

Не зважаючи на твердження позивача, за приведених вище вимог Закону і обставин справи, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-1цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-2070цс16, від 20 серпня 2013 року в справі № 3-18гс13 та в інших наведених ним справах, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки обставини у цих справах є іншими.

Колегія суддів, крім того, визнає обгрунтованим твердження апелянта про те, що позивачем обставин, за яких спірна земельна ділянка первинно вибула поза волею держави в особі уповноважених органів з її власності, іншим шляхом, не наведено взагалі.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача .

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_4 під час подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 7158 грн і його апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню та ухваленню по справі нового рішення про відмову в позові з Бориспільської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7157, 7 грн.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. п. 3) і 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

У задоволені позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_4, третя особи на стороні відповідача які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелений гай Плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ермес-Менеджмент», Товариство з обмеженою відповідальність «Шанні», ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування земельної ділянки відмовити.

Стягнути з Бориспільської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 7157,7 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

В.І. Олійник

Є.М. Суханова