Постанова № 75177472, 21.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4161/17 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/2395/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 46 21.06.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Олійника В.І., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, треті особи: державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_3, про визнання недійсними рішень сільської ради, витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним:

Рішеннями Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року, 26 березня 2009 року та 21 травня 2009 року ОСОБА_4 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою, надано дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки, затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,1616га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради.

06 грудня 2010 року ОСОБА_4 отримав державний акт на вказану земельну ділянку.

У подальшому між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Останній за рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29.04.2014 року змінив цільове призначення земельної ділянки на землі транспорту для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства в с. Віта Поштова.

Прокурор вказував, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а передача спірної землі у власність фізичній особі відбулася із порушенням земельного законодавства.

У зв'язку з наведеним позивач просив суд визнати недійсними вказані рішення Віто-Поштової сільської ради від 21 травня 2009 року та від 29 квітня 2014 року; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що рішення суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог жодним чином не вмотивоване, суд лише перерахував докази, представлені повивачем та не взяв їх до уваги, при цьому не зазначивши мотивів та підстав їх відхилення. Окрім того, висновки суду про пропуск строку позовної давності не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки держава в особі Кабінету Міністрів України не могла дізнатися про порушення права на спірну земельну ділянку у 2008 році. Про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту у судовому порядку йому стало відомо лише у 2017 році, отримавши копію позовної заяви. Враховуючи викладене, апелянт вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону та обставинах справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави наведеними вимогам вказане рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з одночасної наявності двох підстав для цього:

-позивачем не було доведено обґрунтованості своїх позовних вимог;

-позивачем було пропущено строк позовної давності.

Обґрунтовуючи недоведеність позовних вимог, суд зазначав, що представлені докази не доводять накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, а клопотання про проведення відповідного експертного дослідження позивачем не заявлялося. Окрім того, оскільки у спірної землі було змінене цільове призначення, фактично початкова ділянка вже не існує, що зумовлює відсутність можливості її витребування.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.

На підтвердження своєї позиції щодо накладення спірної земельної ділянки на землі лісового призначення прокурор представив до суду матеріали лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс», матеріали лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство», інформацію УДПЛВО «Укрдержліспроект» від 28.08.2016 року, які ґрунтуються на матеріалах публічної кадастрової карти України, відповідні фрагменти якої також були представлені до матеріалів справи. Вказані докази не були спростовані в ході розгляду справи ні відповідачами, ні третіми особами. Не суперечать вони й іншим матеріалам справи, відтак підстави для їх відхилення у суду першої інстанції були відсутні.

Критично відноситься колегія суддів й до висновку суду першої інстанції щодо неможливості витребування спірної землі через її «переробку та втрату індивідуальних характеристик» у зв'язку із зміною цільового призначення, оскільки, по-перше, така позиція не ґрунтується на положеннях законодавства, а по-друге, предметом розгляду даної справи серед іншого й є оскарження рішення сільської ради про таку зміну цільового призначення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання про обґрунтованість позиції прокурора по суті спору та невідповідність висновків суду першої інстанції з цього приводу.

Не в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду й з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, початок перебігу якого суд обраховував з часу прийняття сільською радою оскаржуваного рішення від 21 травня 2009 року. В той же час не може погодитися колегія суддів й з позицією апелянта щодо необхідності обрахування такого строку з часу, коли про спірні правовідносини дізнався Кабінет Міністрів України, а саме вже після пред'явлення прокурором позову до суду.

У відповідності до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України).

Відповідно вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому на позови прокурора, які пред`являються від імені Держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли Держава як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У відповідності до положень ст. 2 ЦК України Держава є самостійним окремим учасником цивільних відносин. При цьому Держава здійснює свої функції через спеціально уповноважені на це свої органи, які представляють її інтереси у взаємовідносинах з іншими учасниками цивільних правовідносин. Таким чином, у правовідносинах, що стосуються інтересів державних органів як окремих юридичних осіб, такі органи можуть виступати як самостійні суб'єкти, в той час як в правовідносинах, які стосуються інтересів Держави, вони виступають лише в якості представників Держави, при тому, що носієм прав та обов'язків в таких випадках (учасником правовідносин) залишається Держава.

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі позов було пред'явлено на захист саме інтересів Держави, а не прокуратури чи Кабінету Міністрів України як самостійних учасників правовідносин. За таких умов саме Держава виступає носієм тих прав, які є предметом судового захисту, відтак строк позовної давності в даному випадку має обліковуватися саме з часу, коли про передачу спірної землі у власність громадянина стало відомо чи могло стати відомо саме Державі, а не окремим її установам - органам прокуратури чи Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що набуте ОСОБА_4 право на передану їм у власність землю пройшло державну реєстрацію - на підставі оскаржуваного рішення сільської ради йому був виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який 06.10.2010 року був зареєстрований спеціальним уповноваженим на це державним органом - управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі, саме з вказаного часу Державі через її відповідний спеціально створений для реєстрації інформації про належність землі орган стало відомо про факт передачі сільською радою земельної ділянки ОСОБА_4

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією прокурора щодо того, що сам лише факт передачі земельної ділянки ОСОБА_4 та державної реєстрації права останнього на неї не може свідчити про те, що Державі мало стати відомо про порушення її прав, оскільки ні в оскаржуваному рішенні, ні в державному акті не міститься відомостей про те, що така ділянка частково співпадає із землями лісового фонду. В той же час, сам прокурор зазначає, що таке «накладення» вбачається з матеріалів публічної кадастрової карти України, відомостями з якої він саме й обґрунтовував та доводив свої позовні вимоги. Зважаючи на те, що у відкритому доступі актуальна інформація щодо дійсного стану та місцезнаходження спірної землі з'явилася з 01.01.2013 року - з моменту відкриття загального доступу до Національної кадастрової системи та початку роботи Публічної кадастрової карти, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що саме з вказаної дати Держава дізналася/об'єктивно могла дізнатися про порушення своїх прав, відтак строк позовної давності в даній справі має відраховуватися з 01.01.2013 року. В той же час позов було подано до суду 19.04.2017 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. При цьому прокурором не було представлено до суду доказів існування обставини, які б об'єктивно перешкодили йому звернутися до суду в межах вищезгаданого строку, відтак підстави для його поновлення колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Як встановлено положеннями ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи відповідну заяву відповідача та зважаючи на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, позовна вимога прокурора щодо оскарження рішення Віто-Поштової сільської ради від 21 травня 2009 року до задоволення не підлягає. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від зазначеної вимоги, вони також не підлягають до задоволення.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на викладене, враховуючи невідповідність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, а також початку перебігу позовної давності обставинам справи та вимогам закону, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, треті особи: державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_3, про визнання недійсними рішень сільської ради, витребування земельної ділянки відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: В.І. Олійник

А.С. Сержанюк