Постанова № 75175083, 04.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/792/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівниціка Н.Л.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

04 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Мишковської Т.М.

третьої особи: Хлопотіна О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області, Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державного виконавця Тульчинського РВ ДВС Хлопотіна О.В., головного державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Гнатюк В.Я. про визнання дій неправомірними, скасування постанов та повернення вилученого майна і документів,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області, Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області, за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державного виконавця Тульчинського РВ ДВС Хлопотіна О.В., головного державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Гнатюк В.Я., в якому просив визнати дії Тульчинського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області та Івано-Франківського МВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області по виконанню постанови головного державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Гнатюка В.Я. від 28 грудня 2016 року та постанови державного виконавця Тульчинського РВ ДВС Хлопотіна О.Я. від 27 квітня 2017 року неправомірними та скасувати зазначені постанови; зобов'язати відповідачів по справі повернути належний позивачу транспортний засіб RENAULT KANGOO державний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_4 та свідоцтво про право власності на транспортний засіб НОМЕР_3, видане на ім'я ОСОБА_2

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що неправомірними діями відповідачів заподіяна значна шкода інтересам позивача, як власника транспортного засобу, який на законних підставах знаходився у нього на праві власності.

Однак, оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для даної справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильним застосуванням, тлумаченням і застосуванням закону, який не підлягав застосуванню та незастосування закону, який підлягав застосуванню.

02.07.2018 року на адресу суду надійшов від відповідача Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, доводи якого аналогічні тим, які наведені у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області та третя особа Хлопотін О.В. заперечили стосовно задоволення апеляційної скарги і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому представник відповідача зауважила, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Решта учасників судового процесу, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16.08.2016 у цивільній справі №347/976/16 стягнуто в рахунок погашення зобов'язання за кредитним договором ЦВД1307230007 від 23 липня 2013 року та звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки RENAULT, моделі KANGOO, 2006 року випуску, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_4, колір - жовтий, реєстраційний номер НОМЕР_2, з вилучинням предмета застави в кого б він не знаходився та передачею у володіння Повному товариству "Ломбард "Довіра" Сапіжак Я.Я. і компанія" код ЄДРПОУ 36732726 вул. Галицька, 53, м. Івано-Франківськ шляхом опису з наданням Повному товариству "Ломбард "Довіра" Сапіжак Я.Я. і компанія" код ЄДРПОУ 36732726 вул. Галицька, 53, м. Івано-Франківськ права реалізації предмету застави автомобіля марки RENAULT, моделі KANGOO, 2006 року випуску, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_4, колір - жовтий, реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу з будь-якими третіми особами від імені відповідача, з наданням повноважень зняття автомобіля з обліку та виготовлення дублікатів свідоцтва про державну реєстрацію.

04.10.2016 Косівським районним судом Івано-Франківської області по даній справі видано виконавчий лист №2 347/967.

У постанові головного державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Гнатюка В.Я. від 28.12.2016, на підставі виконавчого листа №2347/967, виданого 04.10.2016 Косівським районним судом Івано-Франківської області, зазначено передати в рахунок погашення боргу автомобіль марки RENAULT, модель KANGO, 2006 року випуску шасі НОМЕР_4, днз. НОМЕР_2. боржником зазначена ОСОБА_10

27.04.2017 державним виконавцем Тульчинського РВ ДВС у Вінницькій області Хлопотіним О.В. проведено опис, арешт і вилучення автомобіля та свідоцтва про право власності на нього. Вказані виконавчі дії проводились державним виконавцем Хлопотіним О.В. на підставі постанови головного державного виконавця Івано-Франківського міського відділу ДВС Гнатюка В.Я. від 28.12.2016.

ОСОБА_2, якому на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3, виданого 25 листопада 2016 року ТСЦ 0544, належить автомобіль RENAULT KANGO державний номерний знак НОМЕР_1, оскаржив дії посадових осіб державної виконавчої служби до суду, просив скасувати постанови та повернути майно і документи.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова про акт опису й арешту майна від 27.04.17 р. державного виконавця Тульчинського РВ ДВС Хлопотіна О.В., та постанова головного державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Гнатюк В.Я. від 28.12.2016 р. винесені законно, в межах повноважень державних виконавців.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на слідуюче.

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі-Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так, за правилами частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною 1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Положеннями статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

В силу вимог частини першої статті 448 цього ж Кодексу скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З наведеного випливає, що положення Закону окреслюють підвідомчість спорів щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення залежно від суду, який видав виконавчий документ.

Як слідує з позовної заяви, оскаржувані дії відповідачів безпосередньо стосуються виконання судового рішення у цивільній справі №347/976/16, щодо стягнення коштів в рахунок погашення зобов'язання за кредитним договором ЦВД1307230007 від 23 липня 2013 року.

Отже, зважаючи на те, що в даному випадку оскаржуються рішення та дії посадових осіб ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, то позивач мав би звернутись з цим позовом до суду, який ухвалив вказане рішення за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 826/9930/17 (провадження № К/9901/29564/18), від 14 березня 2018 року по справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 06 червня 2018 року по справі №805/3463/15-а (провадження №К/9901/12863/18), від 19 червня 2018 року по справі №815/4176/17 (провадження № К/9901/2216/17) та в ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2018 року по справі № 826/5827/18 (провадження № К/9901/51688/18).

Таким чином, зважаючи на неможливість розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства, що не було враховано судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для його скасування.

За правилами пункту 3 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч.1 ст.315 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 238, 239, 240, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області, Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківськійобласті, за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державного виконавця Тульчинського РВ ДВС Хлопотіна О.В., головного державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Гнатюк В.Я. про визнання дій неправомірними, скасування постанов та повернення вилученого майна і документів скасувати, а провадження у справі, закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 09 липня 2018 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.