Ухвала суду № 75174385, 02.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/6525/16-к Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 11-кп/783/412/18 Доповідач: Партика І. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Львів

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючої-судді ОСОБА_1,

суддів: Головатого В.Я., Белени А.В.,

при секретарі Романчуку Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 06.03.2018р. щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, проживаючого на ІНФОРМАЦІЯ_3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у кримінальному провадженні № 12016140000000111 від 22.01.2016р.,

за участю: прокурора Войценка А.І.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_5

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 06.03.2018р ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Обрано обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою: місто Львів, вулиця Г.Мазепи, 7а/61 – цілодобово, до вступу вироку в законну силу.

Зобов’язано обвинуваченого ОСОБА_2:

- здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю;

- не відлучатись із населеного пункту, де він зареєстрований та проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_2 постановлено рахувати з моменту звернення вироку у частині позбавлення засудженого ОСОБА_2 волі до виконання.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 50 0000 гривень моральної шкоди.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 50 0000 гривень моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_4 щодо стягнення матеріальної шкоди відмовлено за безпідставністю.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 6 739 гривень 30 копійок судових витрат.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду, ОСОБА_2 22 січня 2016 року о 08:05 год., керуючи автомобілем марки «Фольксваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. Городоцькій, навпроти будинку № 301, у напрямку виїзду за межі м. Львова, порушив Р.1 п.п. 1.5, 1.10, Р.2 п.2.3. (б) та Р.11 п.11.4. Правил дорожнього руху України, що проявилось у тому, що він був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, створив загрозу безпеці дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, наближаючись до багатоквартирного будинку №3 01 на вул. Городоцькій у м. Львові, виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, а у подальшому на тротуар, де в цей час знаходилась пішохід ОСОБА_7, таким чином вчинив наїзд на пішохода, внаслідок чого ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці пригоди.

Не погоджуючись із даним вироком обвинувачений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду скасувати, визнати його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та виправдати його, цивільні позови потерпілих залишити без розгляду.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що його вина у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами.

Зазначає, що наведені в оскаржуваному вироку його пояснення в загальному відповідають дійсності, разом з тим, він ніколи не стверджував, що раніше вже раптово втрачав свідомість. Проте зазначив, що свідомість втрачав неодноразово, але за обставин, пов’язаних з фізичними навантаженнями.

Покликається на те, що суд першої інстанції наводить у вироку як доказ його вини протокол огляду місця ДТП від 22.01.2016р., разом з тим, оминає увагою дані оглянутого у судовому засіданні протоколу огляду місця події від 20.01.2016р. із додатками, яким спростовується обвинувачення у тій частині, що потерпіла знаходилась на пішохідній доріжці, оскільки автомобіль туди не міг дістатись через зіткнення із деревом, а локалізація продуктів харчування, що були у потерпілої, вказують на місце знаходження потерпілої на проїзній частині вулиці. Окрім цього, даним протоколом спростовується безпідставне твердження суду першої інстанції про застосування обвинуваченим гальмування.

Вважає, що дані протоколу проведення слідчого експерименту від 15.03.2016р. слід оцінювати критично, оскільки обвинувачений, будучи допитаний у якості свідка у день події, ніколи не стверджував, що заснув, і лише на неодноразові вимоги сторони захисту до протоколу було внесено твердження ОСОБА_2 про втрату ним свідомості.

Наголошує, що висновком експерта № 1/226 від 21.03.2016р. спростовано наведене в обвинувальному акті та оскаржуваному вироку твердження про розташування потерпілої ОСОБА_7 у момент зіткнення на пішохідній доріжці або тротуарі, оскільки таке твердження ґрунтується на припущенні, і жодного достовірного доказу знаходження пішохода на тротуарі немає.

Звертає увагу, що висновок судово-автотехнічної експертизи № 1951 від 20.07.2016р., на який покликався суд першої інстанції, не містить категоричних тверджень про порушення ним ПДР України, а відтак не заперечує можливість втрати водієм свідомості. При цьому, у даному висновку відсутні твердження експерта про здійснення обвинуваченим гальмування при виїзді на узбіччя в момент ДТП, на що безпідставно покликався суд першої інстанції.

Критично відноситься до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 156 від 12.10.2016р., оскільки проведення такої відбулось із порушенням його прав на захист, з огляду на його процесуальний статус свідка на час проведення даної експертизи та використання експертами у дослідженнях наявних у матеріалах кримінального провадження пояснення (протоколи допитів) особи, яка надалі буде визнана підозрюваною, обвинуваченою у цьому кримінального провадженні. Покликається на те, що експерти вийшли за межі поставлених їм запитань та уникали точної відповіді на поставлені запитання. Окрім цього, звертає увагу на те, що дана експертиза, всупереч положенням п.1.33 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень тривала понад шість місяців.

Вказує, що суд першої інстанції, взявши до уваги як доказ медичну картку та медичні документи ОСОБА_2, оминув увагою ту обставину, що встановлений йому 23.05.2016р. діагноз «Хронічний гастродуоденіт в стадії ремісії. Ангіопатія сітківки. Токсикокомбуційний синдром. Остеохондроз шийного відділу хребта. Доброякісне пароксизмальне головокружіння» не спростований висновком комісійної судово-медичної експертизи № 156 від 12.10.2016р.

Покликається на те, що твердження суду першої інстанції про те, що автомобіль спершу перелаштувався у ліву смугу руху, а потім різко став зміщуватись ліворуч не відповідає дійсності, є помилковим та спростовується оглянутим у судовому засіданні відеозаписом.

Зазначає про неправдивість пояснень потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з приводу не отримання від батьків обвинуваченого 1 тисячі доларів США на поховання потерпілої того ж дня, коли сталась подія. Наголошує, що жодних доказів на підтвердження понесених ними матеріальних витрат або спричиненої їм моральної шкоди суду не представлено. Окрім цього, суд першої інстанції не відмежував спричиненої потерпілим моральної шкоди внаслідок смерті ще й ОСОБА_7, який є відповідно братом та сином потерпілих, яка не є предметом розгляду у даному кримінальному провадженні та не перебуває у причинному зв’язку із діяннями ОСОБА_2 При цьому, суд першої інстанції, встановивши факт передачі потерпілим суми грошей батьками обвинуваченого на поховання загиблої, не врахував це як обставину, яка пом’якшує покарання.

Частково не погоджується із викладеним у вироку змісту показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, експертів ОСОБА_11, ОСОБА_12

Окрім цього, в оскаржуваному вироку наведено обставини, які жодними належними та допустимими доказами не підтверджені. Зокрема, ставлячи під сумнів показання батьків обвинуваченого, суд першої інстанції безпідставно стверджує, що їхні покази спростовуються медичними документами.

Покликається на те, що в обвинувальному акті відсутнє посилання на обставину, яка прямо чи опосередковано доводить його вину та/або перебування у стані свідомості у момент зіткнення із тротуаром.

Вказує, що факт гальмування спростовується відсутністю слідів гальмування на місці події, поясненнями свідка ОСОБА_8, який рухався позаду його автомобіля, а твердження суду першої інстанції про здійснення гальмування ґрунтується виключно на припущеннях і жодними об’єктивними доказами, зокрема висновками експертиз, не підтверджується.

Наголошує, що суд першої інстанції, не надаючи віри тій обставині, що потерпіла у момент зіткнення перебувала на проїзній частині, безпідставно посилається лише на пояснення свідка ОСОБА_13, нехтуючи при цьому протоколом огляду місця події, висновком додаткової судової транспортно – трасологічної експертизи № 1/226 від 21.03.2016р., згідно яких встановити місце перебування потерпілої на момент зіткнення з автомобілем достеменно неможливо. Окрім цього, судом першої інстанції не усунуто розбіжностей у показаннях обвинуваченого, та не взято до уваги встановленого обвинуваченому діагнозу.

Окрім цього, суд першої інстанції, обираючи обвинуваченому вид та розмір покарання, не навів обставин щодо необхідності призначення реальної міри покарання без застосування ст. 75 КК України, незважаючи на молодий вік обвинуваченого, позитивні характеристики, тісні родинні зв’язки, вчинення не умисного злочину вперше та інші дані про особу.

Не погоджується із рішенням суду першої інстанції про конфіскацію у дохід держави автомобіля, який належить його батьку – свідку у справі ОСОБА_14

Зазначає, що з об’єктивної сторони дії, які йому інкримінуються, повинні характеризуватися дією або бездіяльністю, проте, внаслідок зомлівання і втрати свідомості, такі дії настали не внаслідок волевиявлення особи, а тому не могли бути передбачуваними за даних умов. Отже, відсутня і суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, необережність, оскільки обвинувачений перебував поза свідомістю, що виключає його вину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника – адвоката ОСОБА_3, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили таку задоволити, виступ прокурора про безпідставність поданої апеляційної скарги, з огляду на законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку суду, думку потерпілого ОСОБА_4 та його представника – адвоката ОСОБА_5, які заперечили апеляційну скаргу обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку не дотримані.

У відповідності до ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в числі іншого, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповнота судового розгляду.

Як передбачено ч.1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно ч.1 ст. 410 КПК України неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Судом першої інстанції ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 22 січня 2016 року о 08:05 год., керуючи автомобілем марки «Фольксваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. Городоцькій, навпроти будинку № 301, у напрямку виїзду за межі м. Львова, порушив Р.1 п.п. 1.5, 1.10, Р.2 п.2.3. (б) та Р.11 п.11.4. Правил дорожнього руху України, що проявилось у тому, що він був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, створив загрозу безпеці дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, наближаючись до багатоквартирного будинку №3 01 на вул. Городоцькій у м. Львові, виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, а у подальшому на тротуар, де в цей час знаходилась пішохід ОСОБА_7, таким чином вчинив наїзд на пішохода, внаслідок чого ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці пригоди.

В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції, серед інших доказів, покликався на висновок комісійної судово-медичної експертизи №156 від 12.10.2016р., відповідно до якого при зверненні ОСОБА_2 22.01.2016р. у травмпункт №3 ЛШМД був встановлений діагноз: «Множинні забої тіла. Забій лівого надпліччя. Забій обох колінних суглобів. Струс головного мозку?», який не підтверджений об’єктивними клінічними даними, а тому при встановленні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не приймається згідно п. 4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень». Наявність у нього будь-яких тілесних ушкоджень лікарями не відмічено. Згідно наданої медичної документації за весь період спостереження ОСОБА_2 у поліклініці від народження видно, що він звертався за медичною допомогою і лікувався амбулаторно з приводу простудних захворювань, забоїв м’яких тканин правих рук та ніг. Вказані захворювання не супроводжуються раптовими втратами свідомості. Встановлений 20.05.2016р., тобто після ДТП, невропатологом поліклініки 1-ї МКЛ діагноз: «Доброякісне позиційне пароксизмальне головокружіння» не підтверджений об’єктивними медичними даними і був встановлений на основі скарг ОСОБА_2 При проведенні експертизи ОСОБА_2 був обстежений та за результатами обстежень, даних огляду і записів у медичних документах, комісія вважає, що у ОСОБА_2 не виявлено захворювань, які б супроводжувались раптовими втратами свідомості.

Окрім цього, суд першої інстанції у вироку покликався на медичну картку та медичні документи ОСОБА_2, якими оглянуто стан здоров’я, звернення, обстеження та наявні захворювання у ОСОБА_2 з народження, зокрема, діагноз, встановлений 23.05.2016р. «Хронічний гастродуоденіт в стадії ремісії, ангіопатія сітківки, токсикокомбуційний синдром, остеохондроз шийного відділу хребта, доброякісне пароксизмальне головокружіння».

Разом з тим, обвинувачений та його захисник у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначили, що під час ДТП обвинувачений ОСОБА_2 перебував у непритомному стані, який був пов’язаний із неможливістю останнього керувати транспортним засобом, недієздатністю рук та ніг.

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дана обставина перевірена не була, що свідчить проте, що судом першої інстанції не у повній мірі досліджено дані про особу ОСОБА_2

Окрім цього, судом першої інстанції було встановлено, що на момент ДТП пішохід ОСОБА_7 знаходилась на тротуарі, на якій і виїхав автомобіль під керуванням обвинуваченого, здійснивши наїзд на потерпілу.

Разом з тим, на схемі до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22.01.2016р. не зазначено місце знаходження потерпілої на момент ДТП (а.с. 72), а згідно висновку експерта №1/226 від 21.03.2016р., на який покликався суд першої інстанції у вироку, місце наїзду автомобіля «Фольксваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_7 знаходиться на лівій стороні дороги вул. Городоцькій у м. Львові (якщо рухатися за місто), а саме на лівому тротуарі або на правій смузі руху (якщо рухатися до центру міста), перед зафіксованим осипом продуктів харчування. При цьому, у даному висновку зазначено, що більш точно встановити місце наїзду не уявляється можливим через брак додаткової уточнюючої інформації. (а.с. 98-99).

За таких обставин колегія суддів прийшла до переконання, що суд першої інстанції неналежним чином проаналізував усі зібрані у справі докази, тобто всі фактичні дані, які містяться у показах обвинуваченого, висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, та постановив вирок з істотним порушенням кримінального процесуального закону,які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вирокЗалізничного районного суду м. Львова від 06.03.2018р щодо ОСОБА_2 слід скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, який слід провести із чітким дотриманням вимог кримінального процесуального закону, вжити заходів до повного, всебічного дослідження обставин даного кримінального провадження, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 410, 412, 415, 419 КПК України , колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задоволити частково.

Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 06.03.2018р. щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити у даному провадженні новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

С у д д і

ОСОБА_1 ОСОБА_15 ОСОБА_16