Рішення № 7517395, 27.04.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.04.09 р.                     Справа № 37/54                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

при помічнику Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „ЮНІТЕК”, м.Харків, ідентифікаційний код 33901332

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шевченківська”, с.Рідкодуб, ідентифікаційний код 31217615

про: стягнення заборгованості в сумі 89666,12грн., плати за користування товарним кредитом в сумі 13449,92грн., суми штрафної неустойки 10759,93грн., разового штрафу -17933,22грн., пені в сумі 412,71грн., та 3% річних – 51,59грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Майбороз Р.М. (за довіреністю № 22 від 30.03.2009р.)

від Відповідача – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 31.03.2009р. на 13.04.2009р., з 13.04.2009р. на 27.04.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство „Науково-виробнича фірма „ЮНІТЕК”, м.Харків (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шевченківська”, с.Рідкодуб (далі – Відповідач) про стягнення суми 146214,95грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 99116,80грн., плати за користування товарним кредитом в розмірі 14867,52грн., штрафної неустойки в розмірі 11894,02грн., разового штрафу в розмірі 19823,36грн., пені в розмірі 456,21грн. та 3% річних в розмірі 57,03грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 від 19.05.2008р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 від 19.05.2008р., додатки до даного договору, додаткову угоду №1 від 20.01.2009р., видаткові накладні та довіреності на отримання цінностей (товару), акт звіряння розрахунків станом на 01.07.2008р., розрахунок суми позовних вимог.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

В подальшому, заявою № 10/04-01 від 10.04.2009р. (а.с.а.с.59-60) Позивач з метою виправлення технічної помилки зменшив розмір позовних вимог, вказуючи на необхідність стягнення заборгованості в сумі 89666,12грн., плати за користування товарним кредитом в сумі 13449,92грн., суми штрафної неустойки 10759,93грн., разового штрафу -17933,22грн., пені в сумі 412,71грн., та 3% річних – 51,59грн., на обґрунтування чого надав відповідні уточнені розрахунки (а.с.а.с.61-66).

Крім того, Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.67-83).

Відповідач надав відзив №178 від 10.04.2009р. (а.с.42), в якому з позовом погодився частково, зазначаючи, що сума позову не відповідає заборгованості перед Позивачем. Проте конкретної суми, в якій позовні вимоги визнаються, до відома суду не довів.

Представники сторін у судовому засіданні підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а не надання Відповідачем окремих витребуваних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, істотним чином не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

19.05.2008р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем (Позичальник) укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 (а.с.а.с. 9-10), згідно п. 1 якого кредитор зобов’язується передати позичальнику у власність товар, на умовах відстрочення кінцевої оплати на визначений строк та за послуги щодо надання товарного кредиту, а позичальник зобов’язується прийняти товар, оплатити вартість товару та послуг на умовах даного договору.

Згідно умов п.2.1 договору кредитор надає позичальнику відстрочення кінцевого розрахунку до 01.09.2008р. Позичальник зобов’язується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора загальної суми договору, яка складається із вартості товару та послуг за користування кредитом.

Положення розділу 3 договору визначають домовленість сторін щодо строків та умов виконання зобов’язань з постачання товару.

Згідно п. 5.3 договору за несвоєчасну або неповну оплату товару Позичальник сплачує на користь Кредитора штрафну неустойку у розмірі 12% від вартості договору, яка залишається несплаченою та разовий штраф в розмірі 3% від суми договору в разі порушення строків оплати згідно п.2.1.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов’язань нараховується пеня в розмірі 0,1% вартості договору за кожен день, після 30-го простроченого дня – щоденна пеня в розмірі 0,7% вартості договору.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що усі зміни та доповнення до даного договору діють тільки у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те особами.

У п. 9.1 сторони визначили, що даний договір діє до повного виконання, включаючи строки погашення невиконаних зобов’язань.

20.01.2009р. сторонами укладено додаткову угоду №1 (а.с.24), якою п.2.1 вищевказаного договору викладено у наступній редакції:

Умовою отримання товарного кредиту є передоплата в розмірі 0% від суми вказаної у додатках до даного договору.

Кредитор надає Позичальнику відстрочення кінцевого розрахунку з 01.09.2008р. до 29.01.2009р.

За користування товарним кредитом в сумі 89609,68грн. нараховується плата в розмірі 3% річних на місяць. При цьому, розрахунок розміру плати за користування кредитом здійснюється позичальником на момент погашення суми кредиту. Розмір користування товарним кредитом становить за цей період 15%.

Позичальник зобов’язується здійснювати плату за користування кредитом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора в момент сплати суми кредиту.

В разі, якщо позичальник не оплачує заборгованість в строк до 29.01.2009р., нараховується разовий штраф в розмірі 20% від суми товарного кредиту.

Додатками №№ 1, 2, 3 (а.с.а.с.11-13) до договору сторонами визначені найменування, кількість та вартість товару, що має набуватися на умовах товарного кредиту.

У період з 19.05.2008р. по 19.09.2008р. Позивачем було передано Відповідачеві товару за видатковими накладними (а.с.а.с.14-18) на загальну суму 99116,8грн. При цьому, за договором поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 від 19.05.2008р. Відповідачем було отримано товару на загальну суму 39094,48грн. (а.с.а.с.16-18) – решта видаткових накладних містить посилання на договір №29/2-1 від 29.02.2008р., який до матеріалів справи не наданий і вимоги за якими Позивачем не висуваються.

Наявність інших, крім договір №19/5-1 від 19.05.2008р., договорів між Позивачем та Відповідачем вбачається із змісту акту звірення розрахунків станом на 01.07.2008р. (а.с.23).

Як вбачається із банківської виписки (а.с.67) Відповідач 22.09.2008р. сплатив Позивачу 9507,12грн., які останній згідно додатку № 1 до заяви про зменшення позовних вимог №10/04-01 від 10.04.2009р. (а.с.61) та складеного акту звіряння розрахунків станом на 10.04.2009р. (а.с.68) зарахував у якості платежу за договором №19/5-1 від 19.05.2008р. Будь-яких доказів іншого, або заперечень Відповідача проти зазначеного зарахування до матеріалів справи не надано.

Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 від 19.05.2008р. Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Заявою № 10/04-01 від 10.04.2009р. (а.с.а.с.59-60) Позивач з метою виправлення технічної помилки зменшив розмір позовних вимог

Відповідач свою позицію по суті розглядуваного спору виклав у відзиві №178 від 10.04.2009р. (а.с.42).

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у заяві № 10/04-01 від 10.04.2009р., оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними, пов’язані наданими доказами та підставами виникнення, а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Водночас, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення зменшити розмір вимог, і це зменшення судом приймається як таке, що не суперечить законодавству і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів, оскільки зумовлене (зменшення) виправленням помилки в розрахунках.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення штрафних санкцій, 3% річних, плати за користування товарним кредитом.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов’язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов’язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов’язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки на умовах товарного кредиту №19/5-1, а саме – до 29.01.2009р. в редакції положень, запроваджених додатковою угодою №1 від 20.01.2009р. (а.с.24).

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, Відповідачем не були виконані грошові зобов’язання зі сплати поставленої продукції. Таке невиконання грошових зобов’язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов’язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Разом із тим, за наявними матеріалами справи не вбачається виконання Позивачем обов’язку з постачання Відповідачу продукції за договором №19/5-1 від 19.05.2008р. – як було встановлено судом, зобов’язання Кредитора перед Позичальником за цим договором виконані лише на суму 39094,48грн.

Видаткові накладні (а.с.а.с.14,15) на різницю між зазначеною сумою та сумою заборгованості, що заявлена до стягнення, судом до уваги не приймаються, оскільки опосередковують виконання зобов’язань з поставки за іншим договором, який не визначений Позивачем у якості підстави виникнення своїх вимог до Відповідача. За таких обставин, зазначені видаткові накладні не мають відношення до розглядуваної справи, а, відтак – не відповідають вимогам ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належних доказів, які мають оцінюватися в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд наголошує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України формулювання підстав позову віднесено до виключних прав позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про доказову доведеність здійсненого Позивачем постачання Відповідачу за договором №19/5-1 від 19.05.2008р. товару на суму 39094,48грн.

В свою чергу, враховуючи здійснений 22.09.2008р. Відповідачем платіж у сумі 9507,12грн., який був зарахований Позивачем в рахунок оплати за договором №19/5-1 від 19.05.2008р., сума несплаченого товару відповідно становить 29587,36грн., в межах якої суд задовольняє вимог Позивача про стягнення заборгованості, оскільки жодних доказів припинення грошового зобов’язання в цій частині до матеріалів справи не надано.

Враховуючи, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, 3% річних, суд, здійснивши арифметичних перерахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, з урахуванням встановленого розміру належної до стягнення заборгованості та визначеного Позивачем у додатку № 6 до заяви №10/04-01 від 10.04.2009р. (а.с.а.с. 59,60) періоду нарахування, дійшов висновку про обґрунтованість вимог у сумі 17,02грн.

Стосовно стягуваної Позивачем плати за користування товарним кредитом в сумі 13449,92грн. позиція суду полягає в наступному.

Дійсно, положення ст.694 Цивільного кодексу України передбачають можливість встановлення обов’язку покупця сплачувати проценти за період з моменту отримання товару до здійснення розрахунку за нього.

Однак, згідно змісту п. 2.2. договору №19/5-1 від 19.05.2008р. послуги з надання товарного кредиту включені в загальну вартість товару та є його невід’ємною складовою. У такий спосіб сторони дійшли згоди, що окремо визначеної плати за користування кредитом понад розміру вартості самого товару, встановлюватися не буде. При цьому, подальші домовленості сторін стосовно внесення змін до умов договору, запроваджені додатковою угодою № 1 від 20.01.2009р., не зачіпають вказаного положення, оскільки зміни вносилися виключно в п. 2.1., а не в п.2.2. або інші умови договору.

Більш того, положення п. 2.1. договору №19/5-1 від 19.05.2008р. в редакції додаткової угоди № 1 від 20.01.2009р. також не надають підстав для стягнення відповідної плати за користування кредитом. Так, згідно вказаного пункту базою для нарахування плати за користування кредитом у розмірі 15% є наданий товар на суму 89609,68грн. Необхідність постачання товару на вказану суму як умову для виникнення обов’язку у Відповідача з оплати користування товарним кредитом підтвердив у судовому засіданні і представник Позивача, що відображено у протоколі судового засідання (а.с.85) та ухвалі від 13.04.2009р. (а.с.86).

Таким чином, сторони дійшли згоди, що плата у стягуваному розмірі 15% може бути застосована виключно у разі наявності факту постачання товару на визначену суму, що не суперечить ст. 694 Цивільного кодексу України у світлі принципу свободи договору, встановленого п. 3 ст. 3, ст.ст.6 та 627 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладені вище висновки суду щодо доказової недоведеності Позивачем постачання Відповідачу за договором №19/5-1 від 19.05.2008р. товару на суму заявленої до стягнення заборгованості, право на отримання плати за користування ненаданим в обумовленому розмірі товарним кредитом у Позивача не виникло.

В свою чергу, відсутність певного суб’єктивного права об’єктивно унеможливлює його порушення, а, отже – і застосування відповідного способу судового захисту такого неіснуючого права у світлі положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні вимог в частині стягнення плати за користування товарним кредитом в сумі 13449,92грн. як юридично неспроможних.

Стосовно стягуваних штрафних санкцій позиція суду полягає в такому:

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Слід зазначити, що діюче законодавство не містить визначення неустойки як окремого виду штрафної санкції поряд із штрафом та пенею. Це зумовлює висновок про те, що останні є різновидом неустойки, розмежування яких здійснюється зважаючи на порядок нарахування і обчислення. Зазначений висновок суду узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 48 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008 р. N 01-8/211. В контексті викладеного стягувана Позивачем штрафна неустойка у сумі 10759,93грн. згідно п. 5.3. договору кваліфікується судом як штраф.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені і штрафу у разі прострочення оплати отриманого товару сформульована безпосередньо у договорі, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Суд, здійснивши арифметичних перерахунок позовних вимог в частині пені, наведений Позивачем у додатку №5 до заяви №10/04-01 від 10.04.2009р. (а.с.а.с. 59,60) за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, з урахуванням встановленого розміру належної до стягнення заборгованості, дійшов висновку про обґрунтованість задоволення вимог щодо стягнення пені в сумі 136,18 грн.

Відносно вимог про стягнення неустойки у сумі 10759,93грн. згідно п.5.3 договору та штрафу у сумі 17933,22грн. згідно п. 2.1. в редакції додаткової угоди № 1 від 20.01.2009р. суд зауважує наступне.

Оскільки правова природа зазначених штрафних санкцій в контексті порядку їх нарахування у розумінні ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України відносить їх до штрафів, остільки вимоги Позивача про їх стягнення опосередковують наміри застосовувати тотожні заходи відповідальності за одне і те саме порушення – невиконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором з оплати отриманого товару.

Разом із тим, подвійне притягнення особи за одне і те саме порушення до тотожних заходів відповідальності, суперечить загальному принципу, встановленому ст. 61 Конституції України. Правомірність застосування зазначеного принципу до юридичної особи – Відповідача зумовлена положеннями ч.1 ст. 91 Цивільного кодексу України, за якою юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Більш того, незастосування згаданого конституційного принципу у розглядуваній ситуації не тільки призвело б до порушення таких засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України), але й не узгоджується із гарантованої ст. 14 ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. забороною дискримінації у здійсненні прав ( у тому числі – на справедливий судовий розгляд) за будь-якою з ознак. В свою чергу, як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002р. у справі „АТ Данжвіля проти Франції”: „...згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації.” Наразі, відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” вказана усталена практика Європейського суду з прав людини є джерелом права для національних судів.

Таким чином, суд дійшов висновку про незаконність стягнення з Відповідача двох штрафів у різній сумі за одне порушення грошових зобов’язань перед Позивачем.

Приймаючи до уваги, що стягуваний штраф у сумі 17933,22грн. передбачений умовами пункту 2.1. договору у редакції додаткової угоди № 1 від 20.01.2009р., який (пункт) не віднесений до 5 розділу договору, що містить положення про заходи відповідальності, і запроваджує можливість застосування штрафу лише до визначеного розміру товарного кредиту, факт надання якого в такому розмірі не доведений, суд дійшов висновку про можливість застосування у розглядуваній ситуації лише штрафу, передбаченого п. 5.3. договору.

Здійснивши розрахунок штрафу згідно умов п. 5.3. договору з огляду на встановлений розміру належної до стягнення заборгованості, суд задовольняє вимог щодо штрафу у розмірі 3550,48грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно суми задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „ЮНІТЕК”, м.Харків (ідентифікаційний код 33901332) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шевченківська”, с.Рідкодуб (ідентифікаційний код 31217615) про стягнення заборгованості в сумі 89666,12грн., плати за користування товарним кредитом в сумі 13449,92грн., суми штрафної неустойки 10759,93грн., разового штрафу -17933,22грн., пені в сумі 412,71грн., та 3% річних – 51,59грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шевченківська” (ідентифікаційний код 31217615) на користь Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „ЮНІТЕК” (ідентифікаційний код 33901332) заборгованість в розмірі 29587,36грн., 3% річних в розмірі 17,02грн., пеню в розмірі 136,18грн., штраф у сумі 3550,48грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шевченківська” (ідентифікаційний код 31217615) на користь Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „ЮНІТЕК” (ідентифікаційний код 33901332) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 332 грн. 91 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 26 грн.87 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.04.2009р. оголошено та підписано повний текст судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя