Постанова № 75173516, 03.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 333/5074/17 Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б.

№ 22-ц/778/2547/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

ОСОБА_2

секретар: Бабенко Т.І.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Федерація профспілок України у Запорізькій області, про зміну причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 23.12.2010 року був прийнятий на роботу до ПАТ «Запоріжсталь» на посаду електрогазозварювальника 5-го розряду (наказ № 313 від 23.12.2010 року; запис № 20 в трудовій книжці). 01.06.2017 року його викликали до адміністрації ПАТ «Запоріжсталь» та попередили про те, що через два місяці він буде звільнений з підприємства в зв’язку з тим, що його посада та робоче місце скорочуються; ознайомили з наказом про те, що цех в якому позивач працював буде знаходитися в простої аж до моменту його звільнення, та за період простою він буде отримувати заробітну плату в сумі 2/3 від посадового окладу (на протязі 2-х місяців до моменту звільнення); ознайомили з наявними вакантними робочими місцями, для переходу (серед них була відсутня посада газоєлетрозварювальника). Того ж дня всім робітникам ПАТ «Запоріжсталь», крім позивача, був збільшений посадовий оклад на 25%. З цього приводу позивач звернувся з заявою до Федерації профспілок України в Запорізькій області, від якої отримав відповідь, що проведеною перевіркою дійсно був встановлений факт порушення роботодавцем (ПАТ «Запоріжсталь») законодавства про працю. На підставі цього позивачем була подана заява про звільнення з підприємства за власним бажанням в зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) з 01.08.2017 року, яка не була задоволена. Вважає, що відповідачем були порушені його трудові права з огляду на те, що фактично з 01.06.2017 року відбулася ліквідація робочого місця позивача, а відповідач навмисно замаскував свої протиправні дії під простій. Виходячи з цього, позивач недотримував заробітну плату в сумі повного посадового окладу, а саме 4 950 гривень. Також йому як діючому на той час працівнику ПАТ «Запоріжсталь», не був підвищений посадовий оклад на 25%, хоча всім іншим робітникам таке підвищення було зроблено. Позивач вважає що це відбулося на підставі того, що його робочого місця вже не існувало. Позивачем була написана заява про звільнення за власним бажанням в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю з 01.08.2017 року, однак відповідач, коли позивач 01.08.2017 року з’явився за своєю трудовою книжкою, та остаточним розрахунком, надав йому письмову відповідь, що позивач не буде звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 01.08.2017 року, тому що порушень з боку позивача законодавства про працю немає. 01.08.2017 року позивача повідомили про те що трудову книжку та остаточний розрахунок з ним проведуть 02.08.2017 року. Саме в цей день йому була надана трудова книжка (він був звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України), та проведений остаточний розрахунок, сума якого не відповідає діючому законодавству.

Згодом уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини просив суд, визнати незаконним наказ, виданий ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» № 817/л від 02.08.2017 року в частині формулювання причин звільнення робітника ЦРМО 4 ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці; зобов’язати керівника ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» змінити в наказі № 817/л від 02.08.2017 року формулювання причини звільнення робітника ОСОБА_3, де зазначити «звільнити ОСОБА_3 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв’язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору; зобов’язати керівника ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» внести виправлення до запису № 22 від 02.08.2017 року у трудовій книжці ОСОБА_3 щодо формулювання причини звільнення, шляхом внесення нового запису; стягнути з ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у сумі 19 912 грн. 98 коп.; стягнути з ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату з червня 2017 року по серпень 2017 року у сумі 5 283 грн. 20 коп.; стягнути з ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 57 847 грн. 40 коп.; стягнути з ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 5 000 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом безпідставно не було враховано, що він подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв’язку з порушенням роботодавцем закону про працю.

Таке порушення на думку позивача, полягало у тому, що фактично 31 травня 2017 року було видано наказ про зміни в організації праці не на ПАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», а в окремих підрозділах, якими були фактично ліквідовані робочі місця, працівникам було рекомендовано перейти разом з ліквідованим цехом до іншого підприємства ТОВ «МЕТІНВЕСТПРОМСЕРВІС», до якого у зв’язку реорганізацією відійшов весь цех, у якому працював позивач.

Позивач вважає, що цим допущені суттєві порушення закону, позаяк у наказі про зміни в організації виробництва відсутня інформація про те, що зміни відбулися саме на ПАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», а метою відповідача було намагання змусити працівників перейти на роботу на інше підприємство,, що і вбачається з наказу, тому що, як зазначено у наказі, у іншому випадку вони мали бути звільнені у за скороченням їх робочих місць

Крім того, на думку позивача ліквідація підрозділу відбулася раніше ніж попередження працівників про ліквідацію, тому що з часу попередження вони вже не могли виконувати свою роботу, а було оголошено простій та їм виплачувалася частина заробітної плати у зв’язку з оголошеним простоєм. Такі дії, на думку позивача, суперечать закону та не підпадають під законодавче визначення поняття простою як тимчасової обставини, викликаної економічними, технологічними або іншими організаційними обставинами.

Одночасно в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що у наказах відсутні посилання на попередження служби зайнятості про наступне звільнення.

Також у апеляційній скарзі позивач звертав увагу не те, що йому не були запропоновані посади електрогазозварювальника, хоча на час звільнення у надрукованій у газеті інформації відповідачеві були потрібні працівники такого фаху.

Вимагаючи зміни формулювання звільнення, та стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, позивач просив врахувати підвищення з 1.6.2018 року посадового окладу всім працівникам, тож з ним не була доотримана відповідна компенсація.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що звільнення позивача було здійснене з дотриманням закону.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.12.2010 року на підставі наказу-розпорядження № 313 від 23.12.2010 року позивача прийнято до ЦРМО-4 ПАТ «Запоріжсталь» за професією електрогазозварник. Наказом № 909 від 31.05.2017 року ЦРМО-4 було виключено зі структури ПАТ «Запоріжсталь» та скасовано посади (професії) за штатним розписом вказаного структурного підрозділу.

Розпорядженням від 31.05.2017 року № 503/л працівники ЦРМО-4 були попереджені про наступне вивільнення не раніше 02.08.2017 року, з яким ОСОБА_3 був ознайомлений під розпис 01.06.2017 року. В цей же день позивачу були запропоновані вакансії: з аналогічними умовами праці на підприємстві ТОВ «Метінвест Промсервіс», а також вакантні робочі місця, наявні на ПАТ «Запоріжсталь».

В період з 01.06.2017 року до 02.08.2017 року на ПАТ «Запоріжсталь» мав місце простій, що підтверджується табелями обліку робочого часу по ЦРМО-4 за червень - серпень (по 02.08. включно) 2017 року та простійними листами № 1, № 2, № 3 за червень, липень, серпень 2017 року.

Розпорядженням по ЦРМО-4 № 1271 від 01.06.2017 року «Про вимушений простій працівників», з яким працівник ОСОБА_3 був ознайомлений 01.06.2017 року, визначено, що на час простою працівники не виходять на роботу до особливого розпорядження, а оплата здійснюється із розрахунку 2/3 встановленого працівникові окладу, що відповідає вимогам ст. 113 КЗпП України.

Наказом від 08.06.2017 року № 955 з 01.06.2017 року на ПАТ «Запоріжсталь» було введено нові умови оплати праці.

Досліджуючи фактичні обставини справи та доводи апеляційної карги, судова колегія враховує наступні обставини.

За ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник чи уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, працівник може реалізувати передбачене ч. 3 ст. 38 КЗпП право на розірвання трудового договору у визначений ним строк з отриманням вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку за наявності факту порушення відповідачем законодавства про працю (аналогічна позиція викладена у Постанові ВСУ від 20.11.2013 року № 6-114цс13).

Відтак факт порушення законодавства про працю має бути доведений належними доказами.

Судом було враховано, що функції нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю здійснює Державна служба України з питань праці в особі її територіальних органів (ПКМУ № 96 від 11.02.2015 року), яка уповноважена виносити відносно роботодавців приписи про усунення виявлених порушень, зокрема й трудових прав працівників.

Зазначеними наглядовим та контролюючим органом не було виявлено порушень трудових прав колишніх працівників ЦРМО-4 (зокрема, щодо порядку їх вивільнення та зміни істотних умов праці) з боку ПАТ «Запоріжсталь». В період з 09.08.2017 року по 11.08.2017 року ГУ Держпраці у Запорізькій області було здійснено інспекційне відвідування ПАТ «Запоріжсталь» з питань, порушених колишніми працівниками ЦРМО-4 щодо порядку вивільнення працівників, зміни істотних умов праці. За результатами проведеної перевірки жодних порушень трудових прав працівників з боку ПАТ «Запоріжсталь» виявлено не було, про що складено Акт перевірки № 08-02-0315/0057.

Не були встановлені такі порушення і при розгляді справи у судовому засіданні.

Посилання позивача на лист за № 13 від 25.07.2017 року. організації профспілок України в Запорізькій області, обґрунтовано не взято судом першої інстанції до уваги, позаяк ця організація профспілок не є органом контролю та нагляду з боку держави.

До того ж судова колегія враховує, що вже 30 листопада 2017 року у листі №173 та ж сама організація профспілок зазначила про відсутність порушень відповідача при звільненні та заперечувала проти задоволення позову ( а.с. 120-121).

Враховуючи, що не було надано належних доказів, які б підтверджували факт порушення роботодавцем його трудових прав, позивачеві було відмовлено у звільненні за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, про що позивач був повідомлений письмово листом від 31.07.2017 року № 13/2046439.

За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції правильно було відхилено посилання позивача на те, що він мав право на звільнення та отримання грошової виплати у відповідності до ст. 38 ч.3 КЗпП .

Також не є переконливими посилання позивача на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у відповідача відбулися зміні в організації виробництва праці та скорочення чисельності працівників.

Так, сторонами не заперечується той факт, що на підприємстві відповідача було ліквідовано цех, у якому працював позивач з передачею його на інше підприємство.

Рекомендації працівникам цього цеху перейти за їх власним бажанням на інше підприємство не суперечать закону, і, як пояснив сам позивач, інші особи виявили таке бажання або були переведені на інші посади на підприємстві відповідача.

Судова колегія також звертає увагу на те, що при виникненні спору між працівником і роботодавцем, суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. У даному випадку доцільність ліквідації цеху має вирішувати лише власник.

Відповідно до ст. 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Відповідач, згідно з вимогами ст. 64 ГК України визначив свою організаційну структуру, ліквідувавши структурний підрозділ ЦРМО-4, тобто провів реорганізацію товариства, в зв’язку з чим в організації виробництва і праці відбулись зміни, які дають право адміністрації підприємства на звільнення працівників, штатні одиниці по професіям яких були скасовані, за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Так, згідно з абзацом першим пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи справді у відповідача відбувалися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержав роботодавець норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що роботодавець не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, чи не мав вивільнюваний працівник переважного права на залишення на роботі та чи попереджували його за два місяці про наступне вивільнення.

Тож виходячи з норм законодавства та роз’яснень судової практики, звільнення працівників у зв’язку із скороченням чисельності або штату може вважатися законним, якщо: скорочення чисельності або штату працівників справді відбувалося; роботодавець: дотримав норм законодавства щодо вивільнення працівників, відповідні дії належно задокументовано; врахував переважне право на залишення працівника на роботі; запропонував працівникові перейти на іншу роботу на тому самому підприємстві; надав працівникові гарантії, передбачені законодавством; отримав згоду від профспілкового органу (профспілкового представника) на звільнення працівника.

Також судова колегія вважає, що при звільненні позивача були дотримані положення частини другої статті 40 КЗпП України, якими встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 25 травня 2016 року в справі № 6-3048цс15).

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як убачається з матеріалів справи відповідач, вимоги наведених норм матеріального права виконав: позивачу пропонувались вакантні посади 02.08.2017 року, 18.07.2017 року та 28.07.2017 року. однак він відмовився від переведення на іншу роботу, про що свідчить його підпис під списками вакантних робочих місць.

19.07.2017 року профспілковим комітетом було розглянуто подання начальника відділу кадрів на отримання попередньої згоди на звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України електрогазозварника ЦРМО-4 ОСОБА_3 про надання згоди на звільнення свідчить виписка з Протоколу № 31 засідання профспілкового комітету від 19.07.2017 року.

02.08.2017 року наказом № 817/л від 02.08.2017 року ОСОБА_3 було звільнено з комбінату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з виключенням ЦРМО-4 зі структури підприємства, а також скасуванням відповідних посад (професій) та робочих місць, зокрема газоелектрозварника.

Позивач був ознайомлений з наказом 02.08.2017 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.

Позивач вважає, що в процесі реорганізації підприємство порушило встановлений ст. 492 КЗпП України строк повідомлення про наступне вивільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Суд першої інстанції врахував, що на розпорядженні № 503/л від 31.05.2017 року «Про попередження працівників ЦРМО-4 з наступним вивільненням», міститься підпис позивача, а за розпорядженням звільнення позивача мало відбутися не раніше 02.08.2017 року. Фактичне звільнення відбулось 02.08.2017 року, що підтверджується наказом № 817/л від 02.08.2017 року, тобто через 2 місяця після попередження про вивільнення, що повністю відповідає вимогам ст. 492 КЗпП України.

Як встановлено судом, в період з 01.06.2017 року до 02.08.2017 року на ПАТ «Запоріжсталь» був оголошений простій та позивач не працював на своєму робочому місці.

За ст. 34 КЗпП України, простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Тож посилання відповідача на те, що простій був обумовлений саме тим, що підприємство вирішувало питання щодо подальшої організації господарської діяльності, в тому числі визначення можливості працевлаштування працівників до інших підрозділів, (відсутність організаційних умов роботи) не спростовано позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Права позивача не були порушені в період простою, позаяк він отримував оплату в розмірі двох третин від встановленого посадового окладу, що відповідає вимогам ст. ст. 34, 113 КЗпП України.

Судом першої інстанції також докладно проаналізовані доводи сторін з приводу позовних вимог в частині відмови у підняті посадового окладу позивачеві.

Так, як зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Наказом від 08.06.2017 року № 955 з 01.06.2017 року на ПАТ «Запоріжсталь» було введено нові умови оплати праці, однак визначено категорії працівників, посадові оклади яких підвищенню не підлягають. До цієї категорії включені, зокрема, працівники ліквідованих (тих, що припинили діяльність) на ПАТ «Запоріжсталь» структурних підрозділів (видів діяльності): оформлені станом на 01.06.2017 року на скорочених робочих місцях та зовнішні сумісники, оформлені до введення нових умов праці.

ЦРМО-4, працівником якого був позивач, ліквідований наказом ПАТ «Запоріжсталь» № 909 від 31.05.2017 року, тобто до запровадження нових умов оплати праці і станом на 01.06.2017 року працівники вказаного структурного підрозділу фактично перебували на скорочених робочих місцях, що виключає поширення на них дії наказу № 955 від 01.06.2017 року.

Відтак суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що підстав для підвищення заробітної плати позивачеві не було, такі питання були вирішені відповідачем у відповідності до його компетенції з урахуванням організаційних та інших змін у виробничому процесі.

Вимоги позивача щодо моральної шкоди є похідними від вимог про захист порушених трудових прав.

Виходячи з того, що жодних порушень при звільненні позивача не встановлено, то не підлягає стягненню і моральна шкода.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2018 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 9 липня 2018 р.

Головуючий:

Судді: