Рішення № 75173492, 02.07.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №441/1103/16-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі Сидорак М.А.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (81500, м. Городок, вул. Авіаційна, 96/30, Львівська область) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив :

ОСОБА_3 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила суд:

1.визнати дії відповідача щодо тимчасового призупинення виплати та відмови у відновлені виплати ОСОБА_3 пенсії з 18.11.2015 року, призначеної 09.06.2015 р. згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» протиправними

2. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату пенсії ОСОБА_3 з 18.11.2015 р., призначеної згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та виплатити невиплачену суму пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Наказом №396 о/с від 05.06.2015 року по особовому складу ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_3В звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за віком. 09.06.2015 року їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до п «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ. 18.11.2015 року відповідачем тимчасово призупинено виплату позивачу пенсії в зв’язку тим, що вона працює на посаді державного службовця, що підтверджується письмовою відмовою відповідача від 07.07.2016 р. за № 647/ж-20. Вважає такі дії відповідача неправомірними та звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. ОСОБА_3 в позові зазначила, що правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді державного службовця та інших визначених посадах на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання припинили дію починаючи з 01.06.2015 р. і тому підстав для призупинення виплати їй пенсії немає.

Позивач в судове засідання не прибула. Належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Надав аналогічні пояснення, викладеним у позові. Позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила повністю. Зазначила, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду із даним позовом про оскарження дій відповідача. Тому просила позов залишити без розгляду. По суті спору надала пояснення, аналогічні у викладених письмових запереченням на позов (а.с.55-58). Зазначила, що ОСОБА_3 не зверталась із заявою про поновлення пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1. Додатково зазначила, що враховуючи зміни в законодавстві, якими врегульовано відносини в сфері пенсійного забезпечення з 01.04.2015 р., виплата пенсії позивачу з 18.11.2015 р. припинена правомірно і законних підстав для поновлення її виплати немає.

Розглядаючи клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Листом відповідача №647/ж-20 від 07.07.2016 року позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії. Строк звернення до адміністративного суду з даним позовом розпочався 07.07.2016 року. До суду ОСОБА_3 звернулась 18.08.2016 року. Тобто шестимісячний строк звернення до суду позивачем не пропущений. Тому суд не вбачає правових підстав для залишення даного позову без розгляду, оскільки ОСОБА_3 не пропустила шестимісячний строк звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, повно і всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 отримує пенсію за вислугою років МВС України довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №2452818387 (а.с.8).

Згідно з наданими в судовому засіданні поясненнями сторін та згідно з листа №647/ж-20 від 07.07.2016 р. (а.с.9) ОСОБА_3 призначено пенсію за вислугу років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 09.06.2015 року.

Після призначення пенсії позивач продовжує працювати на посаді державного службовця. При цьому, заявою від 20.11.2015 року ОСОБА_3 просила припинити виплату її пенсії з 18.11.2015 р. у зв’язку з працевлаштуванням і зобов’язалась погасити переплату в повному обсязі (а.с.139).

У зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, позивачу, як пенсіонеру, який працює на посаді державного службовця, виплату пенсії було припинено з 18.11.2015 року.

23.06.2016 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області із заявою, в якій просила поновити виплату пенсії за вислугою років у зв’язку з відсутністю підстав для її невиплати (а.с.59-60). Дана заява отримана відповідачем 24.06.2018 р. за вхідним № 647/ж-20. Отже, наявна в матеріалах справи копія заяви ОСОБА_3 від 23.06.2016 р. спростовує доводи представника відповідача про те, що позивач не зверталась із заявою про поновлення пенсії.

Ця заява підтверджує бажання позивачки поновити виплату пенсії. Відмова в задоволенні цієї заяви свідчить про порушення прав позивачки на поновлення виплати пенсії. Крім того, як зазначено вище, саме з моменту відмови задоволити цю заяву – позивачка дізналась про порушення свої прав.

Крім цього, в судовому засіданні представник відповідача посилалась на те, що заява ОСОБА_3 не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1 (далі-Порядок). Проте, п. 14 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Будь-яких вимог до такої заяви порядком не передбачено. Також додатками до вищезазначеного Порядку вказані: 1) зразок подання заяв про призначення/перерахунок пенсії, 2) зразок подання про призначення пенсії, 3)зразок журналу обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" 4)зразок розписки-повідомлення 5) зразок списку осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії. Тобто, відсутній передбачений Порядком зразок написання заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Листом №467/ж-20 від 07.07.2016 року Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області відмовило у відновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що позивач продовжує працювати на посаді державного службовця, у зв’язку з чим виплату пенсії тимчасово призупинено, а підстав для відновлення виплати пенсії немає (а.с.9).

01 січня 2016 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911.

Відповідно до пункту 5 розділу 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» були внесені зміни, якими з 01 січня 2016 року встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Закону України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

На цій підставі Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області з 18.11.2015 року припинено виплату пенсії позивачу, за вислугу років, призначеної за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку з тим, що вона працює на посаді державного службовця.

Тому суд приходить до висновку, що з 18.11.2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», підлягає відновленню.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-УІІІ (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

На теперішній час особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Отже, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідач не прийняв до уваги весь зміст закону, в тому числі п.5 розділу 111.

Суд приходить до висновку, що посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим передбачені ч. 1 ст. 47 ст. 54 Закону № 1058 підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, і з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

З огляду на вказане, суд вважає, що з 18.11.2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону № 1058, підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати. Поновити права та інтереси позивача іншим шляхом ніж відновлення виплати цієї пенсії неможливо.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Суд вважає, що позивача було позбавлено пенсії в порушення вимог та положень ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим. 4.ХІ.1950 (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі - Конвенція) в поєднанні зі ст.1 Першого протоколу.

Відповідно до Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина; непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані Конституцією і законами України.

Дискримінація - це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов'язкових для виконання документів в області прав людини. Термін "дискримінація" має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, роз'яснив, що в пакті цей термін включає: "будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод".

Водночас, всупереч ст.14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на її рід занять припинено виплату пенсії в той час як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки.

Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останнім права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших, актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26 вересня 2014 pоку).

Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцією як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Коституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи вищенаведені норми закону, суд вважає, що відповідачем порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з 18.11.2015 року виплата пенсії, призначеної ОСОБА_3 за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати.

Ч.1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. (а.с. 12) підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (81500, м. Городок, вул. Авіаційна, 96/30, Львівська область) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо тимчасового призупинення виплати та відмови у виплаті ОСОБА_3 пенсії з 18.11.2015 року, призначеноїї 09.06.2015 р. згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) відновити виплату пенсії ОСОБА_3 (81500, м. Городок, вул. Авіаційна, 96/30, Львівська область) з 18.11.2015 р., призначеної згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» , а також виплатити їй невиплачену суму пенсії.

Стягнути з державного бюджету за рахунок асигнувань Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Повний текст рішення складений 09.07.2018 р.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Радченко В.Є.