Постанова № 75173320, 09.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2376/18 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко В.В.

Є.У.№ 318/2625/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Подліянової Г.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом про стягнення з ОСОБА_4 неустойки (пені) у розмірі 5 913 грн. від суми заборгованості несплачених аліментів за період з 01.12.2015р. по 01.11.2017р., посилаючись на неналежне виконання відповідачем судового рішення про стягнення аліментів на її користь на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, який продовжує навчання.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у сумі 5 913 грн. 81 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання рішення про стягнення аліментів, станом на 01.11.2017 року має заборгованість на суму 15 425, 45 грн., а тому на підставі ст. 196 СК України з нього на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня), розмір якої становить 5 913 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що суд першої інстанції неправильно обчислив розмір неустойки, порушив приписи ст.258 ЦК України, не врахував знаходження на його утриманні неповнолітньої дитини, батька літнього віку, відсутність постійного заробітку, його скрутне матеріальне становище, кредитні зобов'язання тощо. Судом не вживалися заходи мирного врегулювання спору. На думку відповідача, суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 199 ч.1, ст.196 ч.2 СК України та не врахував, що аліменти з нього стягуються на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, а тому таке стягнення можливо за умови, що платник аліментів може надавати таку допомогу. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив скасувати рішення суду першої інстанції, застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені за період з грудня 2015 року по листопад 2016 року, задовольнити вимоги позивача на суму 1 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що нарахування пені проведено з дотриманням ст. 196 СК України, положення ст. 258 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджується. Батько відповідача отримує пенсію, судовий наказ про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки не пред'являвся до виконання. Небажанні відповідача офіційно працевлаштуватися, боргові зобов'язання не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання судового рішення і зменшення розміру неустойки. Вважає оскаржуване рішення таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який продовжує навчання і на утримання якого з відповідача на користь позивачки рішенням місцевого суду стягуються аліменти у розмірі ? частки заробітку щомісячно до досягнення сином 20-річного віку або до закінчення навчання.

Судовим рішенням від 23 грудня 2014 року ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_5 з підстав, передбачених ч.1 п.2 ст.164 СК України - ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (а.с.59).

Рішення про стягнення аліментів перебуває на виконанні у Кам'янсько- Дніпровському ВДВС та відповідачем ОСОБА_4 виконується неналежним чином.

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненому головним державним виконавцем Кам'янсько-Дніпровського ВДВС, станом на 01.11.2017 року заборгованість ОСОБА_4 за виконавчим листом №2/318/764/2015 від 30.12.2015 року складає 15 425, 45 грн. (а.с.4).

Визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню з боржника за неналежне виконання свого обов'язку з утримання сина, який продовжує навчання, суд першої інстанції погодився з розрахунком, викладеним ОСОБА_3 у позовній заяві, перевіривши його правильність і відповідність вимогам ст. 196 СК України.

Відповідний розрахунок приведений у мотивувальній частині судового рішення, який узгоджується з положенням ст.196 СК України.

Згідно із частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №6-81цс13 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-94цс-15 від 1 липня 2015 року. З урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Матеріалами справи підтверджується, що з вини відповідача, який своєчасно належним чином не виконував судове рішення, утворилась сума заборгованості зі сплати аліментів, розмір якої з грудня 2015 року по 1 листопада 2017 року складає 15 425, 45 грн. (а.с.4).

При визначенні суми пені суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно визначив пеню, не врахував, що за серпень і грудень 2016 року, травень 2017 року відповідач сплачував аліменти з переплатою, сума якої мала бути зарахована на сплату аліментів за наступні місяці: вересень - жовтень 2016 року, січень і червень 2017 року, а отже пеня за вказані місця не підлягала нарахуванню, є безпідставними.

Нарахування пені проведено судом у відповідності із розрахунком заборгованості боржника по аліментам, здійсненим державним виконавцем Кам'янсько-Дніпровського ВДВС від 15.11.2017р. №12048/16.18- 41, із якого вбачається, що за вересень 2016 року відповідач має заборгованість за аліментами на суму 840, 84 грн., за жовтень 2016 року - на суму 892, 82 грн., січень 2017 року - 1150, 99 грн., липень 2017 року - 1 261, 38 грн. (а.с.4).

У передбаченому законом порядку розрахунок заборгованості, здійснений державним виконавцем, боржником не оскаржувався, у судовому порядку неправомірним не визнавався. Сплата відповідачем у серні, грудні 2016 року і травні 2017 року аліментів у розмірі, який перевищує мінімальну суму місячного платежу, не звільняє його від обов'язку виплати аліментів за наступні місяці, оскільки переплата підлягала віднесенню на погашення простроченої заборгованості за минулі роки.

Знаходження на утриманні відповідача неповнолітньої дочки від іншого шлюбу, непрацездатного батька, відсутність постійної роботи, хронічна хвороба дружини, невиконані кредитні зобов'язання, наявність заборгованість зі сплати комунальних послуг не звільняє його від відповідальності, передбаченої ст.196 СК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано скрутне матеріальне становище відповідача, не вирішено питання про зменшення розміру пені, не застосований річний строк позовної давності, не заслуговують на увагу.

Положення ч. 2 п.1 ст. 258 СК України на спірні правовідносини не поширюється.

За змістом ч.2 ст.196 СК України зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту добросовісного виконання судових рішень про стягнення аліментів, у листопаді 2014 року відповідач вже притягався до цивільно-правової відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання сина за 2007-2014 р.р., проте жодних заходів до працевлаштування він не вживав, за невиконання батьківських обов'язків з виховання сина у грудні 2014 року його позбавлено батьківських прав, підстав для пом'якшення відповідальності і застосування положень ч.2 ст.196 СК України по справі не встановлено.

Видача судового наказу у січні 2018 року про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, не є підставою для зменшення неустойки, нарахованої за грудень 2015 - листопад 2017 р.р.

Доводи апеляційної скарги про те, що ні позивачем, ні судом не вживалися заходи мирного врегулювання спору, також не є підставою для скасування судового рішення. Із пропозицією мирного врегулювання спору, укладання мирової угоди відповідач до суду не звертався, заходів для вирішення питання в позасудовому порядку не вживав.

Порушення судом першої інстанції вимог ч.3 ст.265 ЦПК України, не зазначення стислого змісту заяв і заперечень сторін, у відповідності до ч.3 ст. 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2018 року у цій справі залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: