Ухвала суду № 75172900, 05.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

05 липня 2018 р. Справа № 815/310/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюк Г.В.

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.

розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року по справі № 815/310/15 за позовом публічного акціонерного товариства „Дікергофф Цемент Україна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000125130 від 23.10.2014р. № 0000045130 від 30.07.2014р., -

встановив:

Позивач, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000125130 від 23.10.2014р., № 0000045130 від 30.07.2014р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 0000125130 від 23.10.2014р. в частині нарахування за основним платежем податок на додану вартість у сумі З 899 250,91 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 302 906, 56 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 0000045130 від 30.07.2014р. повністю. В решті позовних вимог відмовлено.

16 листопада 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 06 жовтня 2017 року по справі № 815/310/15 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2018 року апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 р. по справі № 815/310/15 залишено без руху. Апелянту було надано строк для усунення зазначених в ухвалах недоліків (по справі необхідно було надати квитанцію про сплату судового збору за подання апеляційної скарги).

Як вибачається з матеріалів справи, відповідач, отримав копію Ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2017 року - 11 грудня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2018 року апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби повернуто у зв'язку з тим, що недоліки зазначені в ухвалі від 24 листопада 2017 року не було усунуто.

20 червня 2018 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби повторно подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 06 жовтня 2017 року по справі № 815/310/15 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову.

Відповідно до підпункту 13 п. 1 Розділу VII Перехідні Положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року), судові рішення, ухвалені до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

З матеріалів справи встановлено, що апелянт оскаржує постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, прийняту у письмовому провадженні із застосуванням ч.3 ст. 160 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повторно з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції податковий орган звернувся 20 червня 2018 року, що підтверджено вхідним штампом суду першої інстанції.

Разом з апеляційною скаргою апелянт заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав для поновлення строку апелянт зазначив, що первинно з апеляційною скаргою апелянт звернувся вчасно 27.11.2017 року, проте ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.01.2018 року апеляційну скаргу повернуто апелянту в зв'язку із несплатою судового збору.

На теперішній час апелянтом так і не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги та подано клопотання про відстрочення від сплати судового збору.

З приводу вищезазначених підстав, на які посилається апелянт у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Поважними причинами, в свою чергу, визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій дотримання у

суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Також, колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ... і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси...».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку). Це у рівні мірі стосується і питання внутрішньої організації діяльності ДПІ щодо забезпечення 'її апарату необхідною кількістю працівників.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Отже, відсутність затвердженого кошторису суб'єктів владних повноважень й відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

До того ж, неухильне виконання відповідачем покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов'язків не повинно ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності, зокрема, з приводу безспірного списання коштів з його рахунків на підставі виконавчих документів, оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Крім того, звернення з первинною апеляційною скаргою, у строк встановлений статтею 186 КАС України, яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

При цьому, колегія суддів враховує, що вдруге апеляційну скаргу відповідачем було подано 20 червня 2018 року, тобто майже через п'ять місяців після її первісного повернення судом апеляційної інстанції.

Таким чином, наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції є неповажними, оскільки відсутність належного фінансування видатків, передбаченого для сплати судового збору не може свідчити про наявність поважних підстав, які б перешкоджали апелянту своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року К/9901/2670/17 у справі № 804/3801/16, від 23 травня 2018 року у справі № 806/1177/15 та інших.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Враховуючи вищевикладене та керуючись п.4 ч. 1 ст.299 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 р. по справі № 815/310/15.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В.Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.