Постанова № 75172635, 04.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3421/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

представника позивача Василишина К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (прийняте у місті Тернополі суддею Мірінович У.А.; складене у повному обсязі 02 квітня 2018 року) в адміністративній справі № 819/60/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) від 31.10.2017 за №№ 66583-13, 66584-13, 66585-13, 66586-13, 66587-13, 66588-13, 66589-13, 66590-13, якими їй визначено податкові зобо-в'язання за платежем: «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона дійсно є власником ряду об'єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) за адресою: АДРЕСА_1, проте зазначені об'єкти необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на них не повинен нараховуватись та сплачуватись.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ДФС у Тернопільській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з помилковим застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що використаний у статті 266 ПК України термін «будівлі промисловості» має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей. Тобто, підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об'єкта промисловості.

У судовому засіданні представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Як встановлено судом, згідно з інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 є власником об'єктів нежитлової нерухомості (будівель), а саме:

- складу металу, загальною площею 1769,4 кв.м;

- заготовчої майстерні, загальною площею 906,4 кв.м;

- цеху по виробництву металочерепиці та профнастилу з складськими приміщеннями, загальною площею 1769,4 кв.м;

- прохідної, загальною площею 20,3 кв.м;

- колірного цеху, загальною площею 681,1 кв.м;

- арматурного цеху, загальною площею 97,2 кв.м;

- трансформаторної станції, загальною площею 55,2 кв.м;

- адмінбудинку, загальною площею 473 кв.м,

що розташовані за адресоюАДРЕСА_1 (а.с. 19 - 39).

31.10.2017, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, ГУ ДФС у Тернопільській області прийняло податкові повідомлення-рішення форми «Ф» за податковий період - 2016 рік, якими визначило позивачу податкові зобов'язання за платежем: «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», а саме: № 66583-13 - на суму 279,73 грн; № 66584-13 - на суму 6517,94 грн; № 66585-13 - на суму 1339,42 грн; № 66586-13 - на суму 12 490,19 грн; № 66587-13 - на суму 9385,56 грн; № 66588-13 - на суму 760,66 грн; № 66589-13 - на суму 24 382,33 грн; № 66590-13 - на суму 17 121,65 грн (а.с. 11 - 18).

Вважаючи, що зазначені податкові повідомлення-рішення є неправомірними, ОСОБА_3 оскаржила їх до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті без дотримання принципу стабільності, визначеного підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, оскільки рішення Тернопільської міської ради «Про внесення змін в рішення Тернопільської міської ради від 30.06.2015 № 6/60/27», яким внесено зміни до місцевих податків і зборів на 2017 рік, було прийнято в 2017 році, тому контролюючий орган мав право визначити податкові зобов'язання щодо сплати цього виду податку на наступний бюджетний період - 2018 рік.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складських приміщень промислових підприємств.

Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

З урахуванням зазначеного, документів, що підтверджують право власності, класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єктів нерухомості згідно з Державним класифікатом будівель та споруд, належні позивачу нежитлові будівлі відносяться до будівель промисловості, тому, відповідно до приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, оскаржувані рішення прийняті відповідачем 31.10.2017, тобто з порушенням строку, встановленого підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (набрав чинності 01.01.2015; далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлено, що 30.06.2015 Тернопільська міська рада на шістдесятій сесії шостого скликання прийняла рішення № 6/60/27 «Про місцеві податки і збори», яким встановила ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України ).

Відповідно до приписів підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Разом з тим, відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Як уже було зазначено вище, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складських приміщень промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що використаний у ПК України термін «будівлі промисловості» має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей, тому застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17.

Зважаючи на зазначене, спірні об'єкти, які на праві власності належать позивачу, не підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки перебувають у власності фізичної особи, а не промислових підприємств.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зауважити, що рішення Тернопільської міської ради про внесення змін до місцевих податків і зборів на 2017 рік ніякого відношення до спірних правовідносин не має, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за податковий період - 2016 рік. Інші доводи суду та позивача на законність цих податкових повідомлень-рішень не впливають.

Враховуючи зазначене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом правомірно, у межах своїх повноважень, тому підстави для скасування цих податкових повідомлень-рішень відсутні.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року в адміністративній справі № 819/60/18 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. М. Судова-Хомюк Постанова складена у повному обсязі 09 липня 2018 року.