Рішення № 75171668, 03.07.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2231/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника позивача - Москальця О.І.

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення) 06.06.2018 звернулось до суду с позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.), в якому просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 19000 грн. адміністративно-господарських санкцій та 581, 4о грн пені, мотивуючи тим, що ФОП ОСОБА_3 не виконав в 2017 році норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Ухвалою судді від 11.06.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Представник в судовому засіданні підтримав позов, просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, з наданням додаткових пояснень.

Представник відповідача позов не визнав, надав відзив на позов та зазначив, що відповідач створював в 2017 році спеціальні робочі місця та повідомляв про їх наявність Державну службу зайнятості, але осіб на працевлаштування направлено не було. ФОП ОСОБА_3 самостійно намагався знайти особу для її працевлаштування через систему оголошень в Інтернет просторі, але це вдалося тільки в жовтні 2017 року. Дана особа працює до цього часу. Тому вважає, що вжив всіх необхідних заходів для працевлаштування інваліда і виконання нормативу.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою № 10-ПІ. Згідно даного звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа; кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», - 1 особа (а.с. 9-10).

Проте, зазначена особа з інвалідністю у 2017 році відпрацювала лише 2 місяці, а тому відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить: 2 міс./12 міс. = 0,17 = 0 осіб. Розрахунок позивачем зроблений відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якою встановлено, що при розрахунках кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю округлюється до цілого значення.

Позивачем було встановлено, що відповідач норматив не виконав, у зв'язку з чим йому була нараховані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 19 000 грн. На день подання позову сума санкцій сплачена не була, тому Відділенням нарахована пеня відповідно до облікової ставки у розмірі 17% річних в сумі 581, 40 грн. (а.с. 8).

Оскільки зазначені суми відповідач добровільно не сплачує, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку даним обставинам, суд зазначає таке.

Як передбачено частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 вказаного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та покладається відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У частині першій статті 20 даного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, суд вважає, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

При цьому, суд враховує, що наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з пунктами 1.3, 2.1 названого Порядку роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження. Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Такі вимоги закону реалізуються відповідно до частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067 "Про зайнятість населення", згідно якої роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відтак, у справах цієї категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми №3-ПН протягом відповідного року.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20.04.2017 (справа №817/724/16 К/800/27680/16).

Так, форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п.5 Розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (частина третя статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Однак, відповідно до листа Чернігівського міського центру зайнятості від 16.03.2018 року № 07/134 ФОП ОСОБА_3 протягом 2017 року звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для працевлаштування осіб з інвалідністю не подавав (а.с. 36).

Зазначену інформацію не спростовує і представник відповідача у судовому засіданні.

Отже, суд приходить до висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою №3-ПН про наявність вакансій для інвалідів за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 19.11.2013 та 28.01.2014 (№21-397а13 та №21-476а13 відповідно).

Представником відповідача на підтвердження своєї позиції були надані: копія наказу про прийом на роботу ОСОБА_4, повідомлення про прийняття на роботу, копії платіжних відомостей по виплаті заробітної плати та звітності по нарахуванню та сплаті єдиного соціального внеску з жовтня 2017 року по травень 2018 (а.с. 38-137).

Проте, суд вважає, що зазначені документи підтверджують лише доводи позивача, що особа з інвалідністю пропрацювала лише 2 місяця в 2017 році, що не впливає на середньооблікову кількість при розрахунку відповідно до частини другої статті 19 Закону № 875-XII та Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286.

Крім того, з жодного документу не вбачається, коли саме відповідач створив робоче місце для особи з інвалідністю.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що в разі невиконання нормативу, визначеного статтею 19 цього Закону, роботодавці сплачують адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Згідно Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007, сума адміністративно-господарських санкцій повинна бути сплачена до 15 квітня 2018 року.

Оскільки санкції сплачені не були, позивачем нарахована пеня у розмірі 120% річної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення, що діяла на момент сплати, на повну суму недоїмки за весь її строк відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223.

Враховуючи, що відповідачем не було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не вчинено можливі заходи для працевлаштування інвалідів на вакантне місце, згідно частини першої та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованими. Відповідно позов належить задовольнити та стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Судові витрати по справі, згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача, не стягуються.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 14034) в дохід Державного бюджету України (оримувач: Державний бюджет м. Чернігів, банк отримувача: ГУДКСУ у Чернігівській області, р/р 31211230700002, МФО 853592, код ЄДРПОУ 38054398) 19 000 (дев'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій та 581 (п'ятсот вісімдесят одна) грн. 40 коп. пені.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 09 липня 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна