Рішення № 75171443, 04.07.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/1258/18

Провадження №2/0203/746/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивачки ОСОБА_1;

-третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання права на безоплатну приватизацію житла,

у с т а н о в и в:

10 квітня 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання права на безоплатну приватизацію житла. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що позивачка звернулася до органу приватизації із заявою про приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, яке вона займає з родиною, проте їй було відмовлено через непідтвердження відомостей про неучасть у приватизації раніше. Позивачка відповідає визначеним законом критеріям, що дозволяють їй брати участь у приватизації житла, що стало причиною звернення до суду з позовом про визнання за нею такого права (а.с.а.с. 2 – 5, 33).

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, пояснивши, що звернулася до органу приватизації із заявою про приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, яке вона займає з родиною від 2009 року, проте їй було відмовлено через непідтвердження відомостей про невикористання нею житлових чеків раніше.

Третя особа у суді не заперечувала проти задоволення позову, пояснивши, що є чоловіком позивачки. У родини також є малолітня дитина. Відмова органу приватизації порушує основоположне право сім’ї на житло.

Представник відповідача до суду не з’явився, був повідомлений належним чином. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності з викладеними обставинами дає суду підстави для застосування положень частини 4 статті 223, статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК).

Заслухавши пояснення позивачки, третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка від 24.03.2009 року зареєстрована і мешкає у кімнатах №№522, 524 у будинку №14 по пр. Богдана Хмельницького в м. Дніпрі (гуртожиток). Разом з нею за вказаною адресою мешкають третя особа (чоловік) та їхній малолітній син – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.а.с. 6, 10 – 14).

До 15.03.1998 року позивачка мешкала у м. Харцизьку Донецької області (а.с. 15).

Позивачка звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про приватизацію вказаного житла та отримала перелік документів, необхідних для розгляду заяви, до якого було включено і довідку про використання/невикористання житлових чеків, яку вона не може надати через те, що м. Харцизьк Донецької області тимчасово окуповане Російською Федерацією.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен громадянин має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

У відповідності зі статтею 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

За правилами, встановленими частинами першою – третьою статті 8 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі – Закон № 2482-XII), приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Частиною першою статті 2 Закону №2482-XII передбачено, що до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до частин четвертої, п’ятої статті 5 Закону №2482-XII право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно з частинами десятою, одинадцятою статті 8 Закону №2482-XII органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Аналіз приведених вище норм, свідчить про те, що позивачка має безумовне право на приватизацію, оскільки зареєстрована і постійно проживає у вказаному нею житлі.

При цьому позивачка раніше не брала участі у приватизації державного житлового фонду, про що додатково свідчить інформаційна довідка ПАТ «Державний ощадний банк України» від 29.03.2017 року №103.22-11/458, а також інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 29.03.2016 року №56230586 (а.с.а.с. 17, 18).

Викладене підтверджує той факт, що позивачка не використовувала до 14.03.1998 року житлові чеки.

Разом з цим, суд вважає саму вимогу органу приватизації про надання позивачкою відомостей про те, що раніше вона не використала своє право на приватизацію (не використала житлові чеки), безпідставною, оскільки встановлення цієї обставини має відноситись до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання усіх без винятку суспільних правовідносин, зобов’язана мати власний, самодостатній, незалежний, а головне – ефективний механізм з отримання такої інформації, не покладаючи цей тягар на громадян.

Відтак, оскільки право позивачки на безоплатну приватизацію житла було порушено органом приватизації, спосіб захисту такого права, запропонований нею (визнання права), суд вважає правильним, отже позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 209 – 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 – 265, 280 – 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1; 49069, місто Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 14/522, 524) до Дніпровської міської ради в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання права на безоплатну приватизацію житла задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (без надання довідки про використання/невикористання житлових чеків).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем, третьою особою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складено 05 липня 2018 року.

Суддя М.О. Католікян