Рішення № 75168519, 09.07.2018, Запорізький районний суд Запорізької області

Провадження № 2/317/64/2018

Справа № 317/2169/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Сакояна Д.І.

при секретарі судового засідання Ніколаєнко Г.О.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року до суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 94171,30 грн. за кредитним договором № б/н від 14.01.2013 р., яка складається з наступного: 9856,18 грн. – заборгованість за кредитом; 76159,11 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3195,47 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 4460,54 грн. – штраф (процентна складова) та судові витрати в розмірі 1600,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14.01.2013 р. ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 10100,00 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначає, що позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 30.06.2017 р. має заборгованість 94171,30 грн.

Представником відповідача ОСОБА_2 подані заперечення на позов від 27.10.2017 р. Заперечення вмотивовані тим, що до позову не надано доказів того, яким чином відбувалось користування відповідачем кредитними коштами та порядок часткового погашення заборгованості. У зв’язку з незгодою з заборгованістю позивач з 2014 року не погашав заборгованість добровільно, а банк без його згоди розпоряджався коштами з пенсійної картки. У зв’язку з цим він був змушений відкрити рахунок для отримання пенсії в іншій банківській установі.

Також представник позивача у запереченнях вказує на помилковість розрахунку заборгованості, завищений розмір пені, застосування подвійної відповідальності за одне й те саме порушення та пропуск строку позовної давності.

У зв’язку з вищенаведеним, представник позивача ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Також 11.12.2017 р. представник позивача ОСОБА_2 подала до суду доповнення до заперечень проти позову, де послалась на те, що позивачем не надано доказів будь-яких інших кредитних відносин між позивачем та відповідачем, окрім оформлення відповідачу пенсійної картки. Вказала, що банком були надані картка для здійснення розрахунків без надання роз’яснень, що це кредитна картка. Відповідач вважав, що він користується власними коштами. Умов щодо процентів та штрафних санкцій він не погоджував, що свідчить про відсутність обов’язку їх сплати.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі. Зазначив, що підписавши анкету-заяву відповідач отримав доступ до усіх банківських послуг, зокрема отримав кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Нарахована сума 3195,47 грн. є пенею, а комісія банком не нараховувалась. Штрафи були нараховані 12.07.2017 р. при зверненні до суду.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні 06.02.2018 р. позов визнав частково, а саме у частині тіла кредиту, в іншій частині – не визнав. Зазначив, що він прийшов до банку оформити пенсійну картку, але йому дали ще й іншу картку. Оскільки він потребував грошей на лікування, то зняв гроші з цієї картки. Банк почав знімати гроші з його пенсійної картки, тому він змінив банк. Платив коштів скільки міг. Визнає, що отримав загалом у Приватбанку чотири банківські картки, остання з яких зі строком дії до 12 місяця 2017 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі з мотивів, що викладені у запереченнях на позов.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

14.01.2013 р. ОСОБА_3 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між сторонами договір про надання банківських послуг.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією iз сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід’ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг і п. 1.1.2.3 Правил користування платіжною карткою.

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Відповідно до умов укладеного кредитного договору № б/н від 14.01.2013 р. ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Як видно з Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», позичальники, володільці банківських кредитних карток «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» мають сплачувати 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості.

Також Тарифами визначено розмір пені у разі несвоєчасного погашення кредиту.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав.

У зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором банком ОСОБА_3 станом на 30.06.2017 р. нараховано заборгованість у розмірі 94171,30 грн., яка складається з наступного 9856,18 грн. – заборгованість за кредитом; 76159,11 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3195,47 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 4460,54 грн. – штраф (процентна складова).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За загальним правилом згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, зазначеними нормами закону початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. У зв’язку з цим початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусово-судовому порядку.

Представником відповідача подано письмову заяву про застосування позовної давності. Зі змісту заяви про застосування позовної давності вбачається, що представник відповідача просить застосувати позовну давність щодо заявлених банком вимог у повному обсязі.

Згідно довідки ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 86) відповідач за час дії договору отримав чотири банківські картки, остання картка позивача має строк дії до 12 місяця 2017 року, тобто строк дії платіжної картки, виданої відповідачу сплинув в останній день місяця року, зазначеного у картці – 31 грудня 2017 року.

Факт отримання банківських карток відповідач у судовому засіданні визнав, як і визнав, що строк дії останньої картки до 31 грудня 2017 року.

Оскільки позивач звернувся до суду 25 липня 2017 року, то суд констатує, що звернення позивача до суду з приводу стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками відбулось в межах строку позовної давності.

Оскільки ОСОБА_3 не сплатив заборгованість по тілу кредиту, суд вважає позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з приписів ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України та враховує, що відповідач не надав суду належних доказів повної чи часткової сплати заборгованості, не спростував наданий позивачем розрахунок, у судовому засіданні визнав позов цій частині, на власний розсуд розпорядившись своїми процесуальними правами.

Перевіривши розрахунок відсотків, суд вважає його частково арифметично помилковим з огляду на наступне.

Так, загальна сума відсотків за користування кредитними коштами складається з суми відсотків, нарахованих з залишків поточної та простроченої заборгованості за кредитом.

Відповідач у період дії кредитного договору користувався кредитними коштами, інколи здійснював погашення заборгованості.

З 28.07.2014 р. у відповідача перед банком почала обліковуватись заборгованість у розмірі 9856,18 грн., на яку нараховуються відсотки.

На цей час у відповідача була заборгованість за відсотками у розмірі 261,92 грн.

Розмір відсотків має розраховуватись по формулі: сума заборгованості за кредитом з якої нараховуються проценти х розмір процентної ставки / 360 (кількість днів у календарному році) / 100 х кількість днів прострочення.

З 01.09.2014 р. по 31.03.2015 р. діла відсоткова ставка 34,80 %. У подальшому позивач підвищив відсоткову ставку з 01.04.2015 р. до 43,20 %, на що вказує розрахунок заборгованості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як роз’яснено у абз. 3 п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання про правомірність підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентною ставкою суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК України або в порядку визначеному частиною 6 статті 1056-1 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу) за винятком випадків, встановлених законом.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Виходячи з аналізу ст.ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України слід дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов із додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним.

Розмір підвищених відсоткових ставок визначено Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», однак відомостей про те, що відповідач був повідомлений кредитором про зміну відсоткової ставки матеріали справи не містять.

Отже, підстав вважати, що сторонами у належний спосіб було досягнуто згоди щодо підвищення відсоткової ставки немає.

Кількість днів прострочення з 28.07.2014 р. до 30.06.2017 р. складає 1069 днів.

Отже, розрахунок має бути наступним: 9856,18 грн. х 30,00 % / 360 / 100 х 1069 днів = 8780,21 грн.

Таким чином, з відповідача слід стягнути загальну суму відсотків у розмірі 9042,13 грн. = заборгованість за відсотками до 27.07.2014 р. у розмірі 261,92 грн. + заборгованість за відсотками з 28.07.2014 р. до 30.06.2017 р. у розмірі 8780,21 грн.

Щодо стягнення штрафів суд виходить з наступного.

Позовні вимоги щодо стягнення штрафів підлягають частковому задоволенню. Згідно витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», розмір штрафу складає 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Розраховуючи розмір процентної складової штрафу, позивачем необґрунтовано включено до загальної суми заборгованості з якої слід розраховувати штраф завищений розмір відсотків та пеню.

Вірним є наступний розрахунок: 9856,18 грн. – заборгованість за кредитом + 9042,13 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом / 100 * 5 = 944,92 грн.

Таким чином стягненню підлягають штрафи – 500,00 грн. (фіксована частина) та 944,92 грн. (процентна складова).

При цьому до цих позовних вимог не може бути застосований строк позовної давності, оскільки як вказав представник банку, штрафи були нараховані 12.07.2017 р. при зверненні до суду, а тому на час звернення річний строк позовної давності не сплинув.

Щодо заявлених до стягнення пені та комісії, суд виходить з наступного.

Так, як видно з доданих до позову доказів, договором № б/н від 14.01.2013 р. не передбачена сплата комісії.

Зазначена у розрахунку заборгованості та позові сума 3195,47 грн. об’єктивно нарахована як пеня.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Отже, суд відмовляє у вимогах про стягнення пені, як різновиду неустойки у зв’язку з їх необґрунтованістю та невідповідністю вимогам ст. 61 Конституції України (подвійна відповідальність за одне й те саме порушення).

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо того, що між позивачем та відповідачем не були узгоджені умови щодо процентів та штрафних санкції, оскільки підписана Анкета-заява містить пряме посилання на те, що відповідач підтверджує свою згоду на те, що підписана заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між сторонами договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладання і згоден з його умовами.

Жодних доказів, які б вказували на те, що відповідача при укладанні кредитного договору ознайомили з іншими Умовами та правилами надання банківських послуг чи Тарифами, суду не надано. Матеріли справи містять лише одні Умови та правила надання банківських послуг та ОСОБА_2. Умовами договору та законодавством не передбачено підписання позичальником Умов та правил надання банківських послуг.

Наразі відсутні обґрунтовані підстави вважати, що в матеріалах справи містяться Умови та правила надання банківських послуг та ОСОБА_2 відмінні від тих, з якими знайомився відповідач.

Доводи представника позивача щодо того, що відповідач не знав, що картка є кредитною спростовуються поясненнями самого відповідача, який у судовому засіданні вказав, що оскільки він потребував грошей на лікування, то зняв гроші з кредитної картки. При цьому відповідач не був позбавлений можливості знову, у будь-який час, ознайомитись із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені о банківському сайті. У цьому контексті заслуговує на увагу й те, що в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку, яку підписав відповідач, міститься умова про те, що позичальник погоджується отримати екземпляр договору саме шляхом роздруківки на сайті банку.

Суд вважає, що відповідач на підставі наявного у справі договору не був позбавлений можливості отримати будь-яку картку, у тому числі і кредитну.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки відповідач є інвалідом другої групи, судові витрати ПАТ КБ «Приватбанк» у вигляді судового збору у розмірі 345 грн. 64 коп., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (70435, Запорізька область, Запорізький район, с. Балабине, вул. 30-річчя Перемоги, буд. 53, ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14360570) заборгованість у розмірі 20343 грн. 23 коп. (двадцять тисяч триста сорок три грн. 23 коп.) за кредитним договором № б/н від 14.01.2013 р., яка складається з наступного: 9856,18 грн. – заборгованість за кредитом; 9042,13 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; штраф – 500,00 грн. (фіксована частина); штраф – 944,92 грн. (процентна складова).

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у вигляді судового збору у розмірі 345 грн. 64 коп. (триста сорок п’ять грн. 64 коп.) компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Апеляційного суду Запорізької області через Запорізький районний суд Запорізької області відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 09.07.2018 р.

Суддя Д.І. Сакоян