Рішення № 75167575, 14.06.2018, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/791/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Гецко Ю. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Михайліченко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Виноградівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області до ОСОБА_1, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Закарпатська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Закарпатська обласна дирекція ПАТ «Укрпошта» про стягнення надмірно виплаченої пенсії, -

встановив:

Начальник Виноградівського об'єднаного управління ПФУ Закарпатської області Кордош О. Т. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Закарпатська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Закарпатська обласна дирекція ПАТ «Укрпошта» про стягнення надмірно виплаченої пенсії.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 02.01.2003 року перебуває на обліку в управлінні ПФУ в Берегівському районі Закарпатської області, як отримувач пенсії за вислугу років працівникам освіти. До травня 2015 року виплата пенсії проводилась через Берегівське відділення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". У зв'язку з закриттям відділення та відсутності заяви від пенсіонера про відкриття рахунку в іншій установі в Берегівському районі, виплата пенсії була переведена за фактичним місцем реєстрації через поштове відділення зв'язку м. Берегове. У зв'язку з тривалою неоплатою протягом шести місяців виплата пенсії була призупинена автоматично.

Управлінням було подано запит від 18.09.2015 року №4785/05 (копія додається) до Берегівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області про надання відомостей про реєстрацію місця проживання даного пенсіонера. На адресу Управління надійшла відповідь з Берегівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області, в якій зазначалось, що гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 знятий з реєстрації місця проживання по запиту МЗС України від 17.03.2004 року, у зв'язку з вибуттям в Словацьку Республіку.

На підставі отриманої інформації, у зв'язку з неповідомленням Відповідача про вибуття на постійне місце проживання за кордон, рішенням комісії по розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України управлінням Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області була виведена переплата пенсії за період з 01.04.2004 року по 30.04.2015 рік в розмірі 91 046,46 (дев'яносто одна тисяча сорок шість гривень сорок шість копійок )грн.

Разом з цим, управлінням надіслано запит до Закарпатської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в якій просило надати відповідь, яким чином та на підставі чого проводилася виплата пенсії ОСОБА_1, оскільки відповідно до абзацу 4 параграфу 4 Статті 3 Розділу ІІ (Обов'язки сторін) Договору №16 від 23.02.2010 - строк дії платіжних карток не може становити більше одного року. В Управління виникло питання, на підставі яких документів здійснювалася заміна платіжних карток за відсутності у ОСОБА_1 паспорта громадянина України, оскільки з 17.03.2004 року він знятий з реєстрації місця проживання у зв'язку з вибуттям в Словацьку Республіку.

В листі-відповіді ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за №81-12-4-00/18209 від 27.11.2015 року зазначалося, що картки до пенсійного карткового рахунку ОСОБА_1 випускалися строком дії на 1 рік. При отриманні кожної нової картки клієнтом пред'являвся документ, визначений чинним законодавством, необхідний для ідентифікації особи. Порушень під час видачі карток не виявлено.

Ухвалою суду від 16 травня 2018 року було відкрите провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 01.06.2018 року..

Ухвалою суду від 01.06.2018 року закрите підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті на 14.06.2018 року.

У судове засідання 14.06.2018 року сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Станом на 14.06.2018 року від відповідача письмового відзиву на позов до суду не надходило, тому з урахуванням ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, за письмової згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 02.01.2003 року перебуває на обліку в управлінні ПФУ в Берегівському районі Закарпатської області, як отримувач пенсії за вислугу років працівникам освіти..

Згідно позовних вимог, у зв'язку зв'язку з тривалою неоплатою протягом шести місяців виплата пенсії була призупинена автоматично.

Положеннями частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Частиною 1 статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання, визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2003, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15.05.2003 № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014).

Згідно п. 3 цього Порядку повернення коштів проводиться відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміну у складі сім'ї тощо.

Згідно із ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Разом з тим, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

Положення статті 1215 ЦК України мають застосовуватися з урахуванням положень ст. 103 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та ст. 50 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є спеціальною нормою.

Відповідно до даної норми суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Аналогічні положення також містяться і у ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або ненадання інформації, обов'язковість подання якої передбачена законодавством.

Закон встановлює два виключення з цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються (постанова ВСУ від 01 березня 2018 року справа № 517/189/17, провадження № 61-1511св17).

Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова від 05.02.2018 року у справі № 556/1231/17).

Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, яким визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року) про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 20 березня 1952 року) протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року вказано, що:

перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

Доказів на підтвердження того, що переплата пенсії відбувалася у зв'язку з рахунковою помилкою і недобросовісною поведінкою відповідача Виноградівське об'єднане управління ПФУ Закарпатської області не надало, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 15, 16, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 19, 76-81, 223, 247, 258, 263, 265, 280-284, 352, 354 ЦПК, суд,

вирішив:

У задоволенні позову Виноградівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області до ОСОБА_1, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Закарпатська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Закарпатська обласна дирекція ПАТ «Укрпошта» про стягнення надмірно виплаченої пенсії - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Гецко Ю. Ю.