Постанова № 75165766, 05.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/9949/18

Провадження № 22-ц/772/1370/2018

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гриневич В. С.

Доповідач:Марчук В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 рокуСправа № 127/9949/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді Марчук В.С.

суддів: Денишенко Т.О., Берегового О.Ю.

за участю секретаря: Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 127/9949/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення сплаченого авансу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2018 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Гриневича В.С., -

В с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення сплаченого авансу в сумі 1234715,62 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 вересня 2008 року сторони домовилися про те, що позивач купить у відповідачки житловий будинок АДРЕСА_3.

При цьому відповідачка повідомила, що біля будинку наявне самочинне будівництво ( сіни, убиральня і два сараї) та пообіцяла його узаконити і оформити право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га, яка перебуває у неї в оренді.

Виходячи з вказаних обставин, між сторонами був укладений усний договір, відповідно до якого договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою : АДРЕСА_3, мав бути оформлений між ними за умови узаконення відповідачкою двох самочинних будівель біля вказаного будинку та оформлення нею права власності на земельну ділянку площею 0,0600 га.

Давши відповідачці одну тисячу доларів США в рахунок майбутньої оплати за будинок, позивач з сім'єю вселився у нього.

24 жовтня 2008 року сторони домовилися про купівлю будинку за 69 тисяч доларів США та ОСОБА_3 було передано ОСОБА_4 46 тисяч доларів США завдатку, про який того ж 24 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір, спрямований на виконання укладеної усної угоди про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_3 та оформлений у формі розписки ОСОБА_4 про отримання нею від ОСОБА_3 завдатку у сумі 47 тисяч доларів США, з урахуванням однієї тисячі доларів США, даної відповідачці раніше за вказаний будинок.

Між сторонами була досягнута домовленість про те, що для оформлення договору купівлі-продажу позивач буде накопичувати решту коштів, а відповідачка узаконить самочинне будівництва і право власності на земельну ділянку площею 0, 0600га. При цьому строк виконання цієї домовленості між ними не обумовлювався.

У квітні 2018 року сторони зустрічалися та обговорювали нову ціну на будинок за пропозицією відповідачки, проте при зустрічі у нотаріуса 24 квітня 2018 року виявилося, що документи на будинковолодіння не оформлені, як і на земельну ділянку, тому нотаріус своєю постановою №310/02-31 від 24 квітня 2018 року відмовив у посвідчені договору купівлі-продажу.

Такі обставини стали приводом для звернення ОСОБА_3 у суд з позовом про стягнення з відповідачки отриманих від нього коштів у сумі 1234715,62 грн., яка еквівалентна 47 тисячам доларів США, отриманих відповідачкою від позивача, як аванс за купівлю у майбутньому житлового будинку АДРЕСА_3.

Разом з позовною заявою, позивач звернувся у суд з заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_3, який належить ОСОБА_4 на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 червня 2005 року;

- земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану в АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 15 листопада 2007 року;

- квартиру №20, яка належить ОСОБА_4 на підставі рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору від 29 жовтня 2008 року.

Вказана заява мотивована відомостями про те, що відповідач вживає заходів для відчуження належного їй на праві власності майна, що зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. Позивач також надав суду звіти про оцінку майна відповідачки : житлового будинку АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_1, відповідно до яких, загальна ринкова вартість вказаного майна становить 766789 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2018 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Постановлено: накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями під номером АДРЕСА_3, який належить на праві власності ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 09 червня 2005 року ОСОБА_5, державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №4-888; накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_3, яка належить на праві власності ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 15 листопада 2007 року управлінням земельних ресурсів у м. Вінниці Вінницької області; накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору від 29 жовтня 2008 року.

ОСОБА_4 не погодившись з даною ухвалою в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору від 29 жовтня 2008 року, оскаржила її в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області.

Просила скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2018 року лише у вказаній частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач, зловживаючи своїми процесуальними правами, звернувся у суд із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на все її майно, в тому числі і те, яке не є предметом купівлі-продажу. При цьому, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не взяв до уваги необґрунтованість заяви позивача у частині наміру відповідача відчужувати своє майно третім особам. Крім того, апелянт зазначає, що суд, визначаючи співмірність вартості арештованого майна із ціною позову безпідставно взяв до уваги звіти про оцінку майна №79 та №80, складені 25 квітня 2018 року ПП «Експертний центр «Поділля», голослівно вказуючи, що приблизна ринкова вартість будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_3 40 000 дол. США.

На апеляційну скаргу надійшов відзив позивача ОСОБА_3, у якому він просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, вивчивши відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення апелянта та її представника - адвоката ОСОБА_6, які підтримують апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, а також пояснення позивача та його представника адвоката ОСОБА_7, які не визнають апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ст. 10 ЦПК України говорить про те, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ст. 367 ч.1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Отже, у даному випадку, ухвала суду першої інстанції перевіряється на законність та обгрунтованість в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачці на праві власності на підставі рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору від 29 жовтня 2008 року, в іншій частині ухвала суду не оскаржується.

На думку апеляційного суду у складі колегії суддів, оскаржувана ухвала в зазначеній частині, вказаним вимогам закону відповідає у повному обсязі, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву позивача шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача, суд правомірно керувався нормами ст. ст. 149-153, 157 ЦПК України та п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», оскільки саме вказані норми процесуального та матеріального права регламентують питання забезпечення позову.

При цьому були встановлені обставини, що у квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 1234715,62 грн. які еквівалентні 47 тисячам доларів США, отриманих відповідачкою від позивача, як аванс за купівлю у майбутньому житлового будинку АДРЕСА_3.

Разом з позовною заявою, позивач звернувся у суд з заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_3, який належить ОСОБА_4 на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 червня 2005 року;

- земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану в АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 15 листопада 2007 року;

- квартиру №20, яка належить ОСОБА_4 на підставі рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору від 29 жовтня 2008 року.

Заявником були надані суду звіти про оцінку майна відповідачки : житлового будинку АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_1, відповідно до яких, загальна ринкова вартість вказаного майна становить 766789 грн. ( а/с 18-38).

Ще судом встановлено, що вказане позивачем майно належить відповідачу на праві власності, зокрема : житловий будинок АДРЕСА_3 належить ОСОБА_4, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.06.2005 року ( а/с8);

земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_1 належить тій самій ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 15 листопада 2007 року (а\с 17); згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру іпотек, вбачається, що ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі рішення Третейського суду від 29.10.2008 року належить квартира АДРЕСА_1 ( а/с , 16, 40-41).

Як вбачається з п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачу, тому з точки зору права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, судом накладено арешт на цю квартиру правомірно та підставно. Аргумент апелянта, що квартира не є предметом купівлі-продажу, не впливає на правильність виду забезпечення позову та не спростовує ухвалу суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Саме з цієї правової норми суд і виходив, постановляючи оскаржувану ухвалу.

Враховано судом і те, що між сторонами у справі є спір про гроші, як вимагає п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та яким керувався суд у своїй ухвалі.

Про наявність спору зазначає і апелянт у своїй апеляційній скарзі.

Не порушено судом і принцип співмірності заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам, визначений ч.3 ст. 150 ЦПК України, оскільки позов заявлено на суму 1234715,62 грн., а накладений арешт на майно, загальною вартістю, яка не перевищує цієї суми.

Так, згідно звітів № 79 та № 80 про оцінку майна відповідачки : житлового будинку АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_1, загальна ринкова вартість вказаного майна становить 766789 грн. ( а/с 18-38).

З огляду на викладене, вартість арештованих житлових приміщень значно менша - на 467 926,62 грн., від ціни позову ( 1234715,62 - 766789 = 467 926,62) , тому суд вірно зазначив у своїй ухвалі, що накладення арешту на все вказане позивачем майно відповідачки є співмірним заходом із заявленими ним позовними вимогами.

А враховуючи, що апелянт оскаржує ухвалу суду лише в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, тим самим, ним визнаються і обставини, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, тому доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не взяв до уваги необґрунтованість заяви позивача у частині наміру відповідача відчужувати своє майно третім особам, не спростовує ухвалу суду.

Щодо твердження апелянта, що визначаючи співмірність вартості арештованого майна із ціною позову, суд безпідставно взяв до уваги звіти про оцінку майна №79 та №80, складені 25 квітня 2018 року ПП «Експертний центр «Поділля», то воно суперечить нормам процесуального права, зокрема, нормам ЦПК України, а саме : ст. 76 ЦПК України про докази та ст. 77 ЦПК України про належність доказів; ст. п.7 ч.1 ст. 151 ЦПК України, де вказано про необхідність надання інших відомостей, потрібних для забезпечення позову. А для того, щоб визначити співмірність вартості арештованого майна із ціною позову і потрібна оцінка вартості майна відповідача, що і вказано у зазначених звітах.

Відповідач при зверненні в суд з апеляційною скаргою мав право спростувати вартість свого майна, натомість ним цього не було зроблено, лише голослівно зазначено в апеляційній скарзі про можливу приблизну вартість будинку АДРЕСА_3 «близько 40000 дол. США» ( а/с53).

Отже, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, в силу ст. 375 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367,374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 09.07.2018 року.

Судді/підписи/

Згідно з оригіналом

суддя-доповідач: В.С. Марчук