Постанова № 75164514, 09.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р. Справа№ 910/22641/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 23.04.2018 року)

у справі № 910/22641/17 (суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про стягнення 20 063, 82 грн

без виклику представників сторін

Встановив

Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Миргородтеплоенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - відповідач) про стягнення 16 409,04 грн основного боргу, 2 116,86 грн пені, 1 198,43 грн інфляційних втрат та 339,49 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 316 від 01.03.2012 року в частині оплати спожитої теплової енергії у період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року , внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Господарський суд міста Києва повністю задовольнив позов Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" своїм рішенням від 11.04.2018 року (повний текст рішення складено - 23.04.2018 року) .

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Крім того, скаржник зазначив, що він не мав можливості та не використовував ресурси мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, оскільки відбулося незаконне заволодіння приміщенням Банку, та відповідно у спірний період Банк був позбавлений ключових складових права власності, а саме володіння та користування нерухомим майном, а отже обов'язок з оплати спожитої теплової енергії у цей період не виник.

Також, скаржник вказав, що нарахування штрафних санкцій по відношенню до АТ «Банк Фінанси та Кредит» прямо суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018 року справу № 910/22641/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року у справі №910/22641/17.

23.06.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що з жовтня 2016 року, коли почався опалювальний період 2016/2017 р.р., відповідач вже мав доступ до свого приміщення, оскільки незаконне заволодіння приміщенням банку тривало до 22.09.2016 року.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

01.03.2012 року між Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Миргородтеплоенерго" (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управління" (споживач) був укладений договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 316 (далі - договір), відповідно до умов якого виробник бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах до точки розподілу, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором та додатками, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до додатку №1 до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 316 від 01.03.2012 року (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) опалювальний об'єкт споживача знаходиться за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 104 (банк).

Квартира №3, загальною площею 48,5 кв.м, житловою площею 35,7 кв.м за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 104, належала ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на праві власності на підставі свідоцтва від 17.02.2012 року, виданого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. за реєстровим № 585. Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 28.02.2012 року право власності АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на вказану квартиру зареєстроване в ДКП "Миргородтехінвентаризація", реєстраційний номер об'єкту нерухомості -16168568.

Квартира №4, загальною площею 40,9 кв.м, житловою площею 28,3 кв.м за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 104, належала ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на праві власності на підставі свідоцтва від 17.02.2012 року, виданого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. за реєстровим № 587. Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 28.02.2012 року, право власності АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на вказану квартиру зареєстроване в ДКП "Миргородтехінвентаризація", реєстраційний номер об'єкту нерухомості -15365576.

18.07.2012 року Виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області було прийнято рішення № 592 "Про дозвіл на реконструкцію квартир під приміщення відділення банку".

06.12.2012 року Виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області було прийнято рішення № 952 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" - нежиле приміщення (загальна площа 87,8 кв.м), що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 104, за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Згідно п. 2.1. договору виробник подає, а споживач приймає теплову енергію в об'ємах зазначених у п. 6.6. цього договору та додатку 1 на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - згідно графіку затвердженого міськвиконкомом.

Відповідно до п. 5.1. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) облік споживання теплової енергії проводиться за показаннями приладів комерційного обліку, у разі їх відсутності (наявність приладу обліку теплової енергії зазначено у додатку №1), обсяги споживання теплової енергії визначаються розрахунковим способом відповідно до договірних теплових навантажень з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання у розрахунковому періоді (відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією).

Додатком №1 до договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015р.) визначено, що у житловому будинку, де розміщене приміщення банку, встановлено загальнобудинковий тепловий лічильник, а тому обсяг спожитої теплової енергії обраховується по загальнобудинковому тепловому лічильнику.

Згідно п. 6.1. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) розрахунки за спожиту теплову енергію, здійснюються відповідно до договору на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або у випадках передбачених договором, розрахункових навантажень відповідно додаткам до договору згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

В період дії договору можлива зміна тарифів на теплову енергію. Строки їх введення та розміри затверджуються в установленому порядку та не підлягають узгодженню між сторонами цього договору. Тариф з 01.05.2015 року за 1 Гкал теплової енергії становить 1755,89 грн. з урахуванням податку на додану вартість. Сторони домовились, що тарифи на теплову енергію є обов'язковими для сторін з дати встановлення органами які їх затверджують. Визначена на їх основі вартість теплової енергії буде застосовуватись сторонами при складанні актів передачі-приймання теплової енергії та розрахунках за теплову енергію згідно з умовами договору (п. 6.2. договору(в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року)).

Відповідно до п. 6.3. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої теплової енергії є календарний місяць. При розрахунках за фактично спожиту теплову енергію поняття "розрахунковий період" та "календарний місяць" є прирівняними.

У п.п. 6.4., 6.5. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію за попередній розрахунковий період має бути здійснений споживачем не пізніше 20-го числа місяця наступного за розрахунковим. Розрахунки за теплову енергію здійснюються у грошовій формі за тарифами, діючими на момент і здійснення операції купівлі-продажу.

Згідно п. 6.8. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) при перерахуванні коштів за теплову енергію у платіжному дорученні споживач надає повну інформацію про призначення платежу, а саме: за що здійснено платіж, період споживання, підстава для сплати (номер договору, номер та дата рішення (наказу, постанови, ухвали) суду, мирової угоди, угоди про реструктуризацію заборгованості, актів та інше).

Споживач може проводити попередню оплату за місяць наступний за розрахунковим. Якщо підстава платежу в платіжних документах не зазначена, виробник зараховує кошти в погашення заборгованості за спожиту теплову енергію, отриману в минулі періоди. У разі відсутності, у споживача заборгованості виробник зараховує кошти в рахунок оплати за місяць, в якому здійснена оплата (п. 6.9. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015)).

Відповідно до п. 6.10. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) споживач щомісяця до 10 числа самостійно отримує від виробника за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 78/1, тел. (05355) 5-15-23, документи за розрахунковий період: рахунок для оплати за теплову енергію на поточний розрахунковий період з урахуванням суми: коригування за попередній місяць по середньомісячній фактичній температурі зовнішнього повітря та; кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання споживача в попередньому розрахунковому періоді; акт приймання-передавання теплової енергії за попередній розрахунковий період; акт приймання-передавання теплової енергії за поточний розрахунковий період; податкові накладні.

Відповідно до п. 6.11. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) споживач зобов'язаний щомісяця до 20 числа повернути виробнику один примірник підписаного акту приймання-передавання теплової енергії. У разі не повернення споживачем акту приймання-передавання теплової енергії до 20 числа, він вважається оформленим належним чином, якщо підписаний тільки виробником і підтверджує факт надання теплової енергії споживачу.

Згідно п. 6.13. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) у разі несплати споживачем за спожиту теплову енергію відповідно до терміну, встановленого п. 6.3. договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня в розмірі, визначеному в п. 7.2 договору.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що за несвоєчасну оплату використаної теплової енергії споживач крім суми заборгованості сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2015 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін (п.п. 10.1., 10.2. договору).

Відповідно до актів приймання-передачі теплової енергії №316/1/17 від 19.01.2017 року на суму 4 340,21 грн, №316/2/17 від 20.02.2017 року на суму 6 054,09 грн, №316/3/17 від 20.03.2017 року на суму 4 106,68 грн та №316/4/17 від 11.04.2017 на суму 1908,06 грн позивачем поставлено відповідачу теплову енергію у період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року на загальну суму 16409,04 грн.

Позивач стверджує, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором щодо постачання теплової енергії на потреби опалення, тоді як відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року виникла заборгованість з оплати наданих послуг в сумі 16409,04 грн, нараховано пеню в сумі 2116,86 грн, інфляційні втрати в сумі 1198,43 грн та 3% в сумі річних 339,49 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі ст. 13 вказаного Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

При цьому, відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Постановою НКРЕКП №1757 від 29.09.2016 року було внесено зміни до Постанови НКРЕКП №1454 від 30.04.2015 року та з 01/10/2016 встановлено Обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Миргородтеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів в розмірі 1 742,124 грн з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії.

Постановою НКРЕКП №2126 від 02.12.2016 року було внесено зміни до Постанови НКРЕКП №1454 від 30.04.2015 року та з 30/12/2016 встановлено Обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Миргородтеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів в розмірі 1 742,124 грн. з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії.

Постановою НКРЕКП №151 від 01.02.2017р. було внесено зміни до Постанови НКРЕКП №1454 від 30.04.2015 року та з 24.02.2017 року встановлено Обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Миргородтеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів в розмірі 1 897,98 грн. з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії.

Згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до актів приймання-передачі теплової енергії №316/1/17 від 19.01.2017 року на суму 4 340,21 грн, №316/2/17 від 20.02.2017 року на суму 6 054,09 грн, №316/3/17 від 20.03.2017 року на суму 4 106,68 грн та №316/4/17 від 11.04.2017 року на суму 1908,06 грн позивачем поставлено відповідачу теплову енергію у період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року на загальну суму 16409,04 грн.

Зазначені акти у розумінні п. 6.11. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) оформлені належним чином та підтверджують факт надання теплової енергії споживачу.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач всупереч п. 6.4. договору (в редакції додаткової угоди від 20.10.2015 року) своє зобов'язання зі своєчасної оплати спожитої теплової енергії за спірними актами приймання-передачі не виконав.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що факт та обсяги надання послуг позивачем з постачання теплової енергії за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 316 від 01.03.2012 відповідачем не заперечується, як і відсутність оплат з його боку.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що 08.04.2016 року в зв'язку з ліквідацією АТ "Банк "Фінанси та Кредит", на підставі Наказу Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" № 125 від 11.03.2016 року відділення №172 Придніпровського регіонального департаменту Банку було закрито.

В цей час, як стверджує скаржник, в період з липня 2016 року по 22 вересня 2016 року, невстановлені особи пошкодили вхідні двері приміщення, демонтували замки на вхідних дверях банку і встановили нові, а також заклали цеглою вхід в приміщення, тим самим позбавивши Банк, як власника нерухомого майна, права вільного доступу та користування приміщенням та основними засобами, що знаходяться в приміщенні.

24.10.2016 року була направлена заява №3-162000/11413 про вчинення кримінального порушення начальнику Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області підполковнику поліції ОСОБА_5, за результатами розгляду якої відкрито кримінальне провадження №112016170260001392 по факту заволодіння невідомими особами майном Банку.

З огляду на наведене, за твердженням скаржника, останній не мав можливості та не використовував ресурси мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, оскільки відбулося незаконне заволодіння приміщенням Банку, та відповідно у спірний період Банк був позбавлений ключових складових права власності, а саме володіння та користування нерухомим майном, а отже обов'язок з оплати спожитої теплової енергії у цей період не виник.

Колегія суддів не приймає як належні доводи скаржника викладені вище, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони обґрунтовані обставинами, що мали місце у період з липня 2016 року по 22.09.2016 року, в той час як предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 116,86 грн пені, 1 198,43 грн інфляційних втрат та 339,49 грн 3% річних.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 року №612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) було прийнято рішення від 17.09.2015 року № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно з даним рішенням у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 року до 17.12.2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ "Банк "Фінанси та Кредит", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 строком на три місяці з 18.09.2015 року до 17.12.2015 року включно.

Постановою Правління Національного банку України №898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит".

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 року № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 року № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Вказаним рішенням розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" з 18.12.2015 року по 17.12.2017 року включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Банк "Фінанси та Кредит", визначені Законом, заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 на два роки з 18.12.2015 року по 17.12.2017 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.04.2016 року №488 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", акцептованих уповноваженою особою Фонду.

Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Частиною п'ятою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

При цьому, ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо:

1) виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті;

1-1 ) сплати регулярного збору до Фонду;

2) витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті;

3) виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної житло та здоров'ю працівників банку;

4) виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо;

5) здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації; 6)здійснення купівлі-продажу валюти фізичними та юридичними особами для погашення ними зобов'язань за кредитними договорами, виконання вимог, встановлених законодавством, для обов'язкового продажу валюти.

Зобов'язання банку, передбачені пунктами 11 - 4 ч. 6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

У ч. 4 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обмеження, визначене пунктом 1 ч. 5 статті 36 Закону не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до ч. 4 цієї статті.

Згідно п.2 ч.2 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать і витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку.

Отже, заборгованість відповідача з оплати послуг теплопостачання за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 316 від 01.03.2012 виникла у період процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит".

Таким чином, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що нарахування штрафних санкцій по відношенню до АТ «Банк Фінанси та Кредит» прямо суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на викладене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року у справі №910/22641/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/22641/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк