Рішення № 75164188, 05.07.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" липня 2018 р. Справа № 918/389/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Рижого Б.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ"

до відповідача Житлово-комунального підприємства "Перспективне"

про стягнення заборгованості в сумі 138 353,21 грн,

за участі представників сторін:

від позивача: Якимчук О.М.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Житлово-комунального підприємства "Перспективне" (відповідач) про стягнення в сумі 138 353, 21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: 01.01.2016 року між позивачем (оператор ГРМ) та відповідачем (споживач) укладено типовий договір № 11410VDB5PANO16 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, дія якого пролонгована на 2017, 2018 роки, за умовами якого позивач зобов'язався передати споживачу природній газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором.

На виконання умов зазначеного договору позивачем протягом грудня 2017 - травня 2018 року поставлено природного газу на суму 284 578, 12 грн, що стверджується актами прийому - передачі природного газу.

Відповідач свій обов'язок щодо проведення розрахунків за отримані послуги з розподілу природного газу не виконав, внаслідок чого за ним рахується заборгованість в розмірі 128 206, 62 грн, яку позивач просить суд стягнути у судовому порядку.

Крім цього, позивач за неналежне виконання зобов'язань з оплати поставленого природного газу здійснив нарахування 8 965, 37 грн пені, 801, 60 грн 3% річних та інфляційних в розмірі 379, 62 грн. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 22, 193, 231 ГК України, 526, 611, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 14.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 05.07.2018 року.

Відповідач у судове засідання не з'явився, явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, хоча про час, дату і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

При цьому суд зазначає, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. Будівельників, буд. 1.

Ухвала Господарського суду Рівненської області направлялася судом на зазначену у ЄДРПОУ та ГФ адресу відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За приписами ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 5 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Приймаючи до уваги, що відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.07.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.01.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір № 11410VDB5PANO16 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів дія якого згідно п. 11.2 договору пролонгована на 2017, 2018 роки (надалі-договір).

Відповідно до п. 11.1. договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з 01.01.2016 року до 31.12.2016 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають внести зміни до договору щодо планових обсягів постачання природного газу на продовжений строк (п. 11.2. договору).

Відповідно до ч. 1. ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", на підставі якого складено цей договір, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

За умовами договору позивач (постачальник) постачає відповідачу (споживачу) природний газ (далі - газ) в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п.1.1 договору).

Визначення фактичного обсягу поставленого природного газу між сторонами здійснюються в наступному порядку, що зазначено в підп. 2.9.1.- 2.9.3 п. 2.9. договору.

За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язаний повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача, або надати у письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу.

Згідно з п. 2.3. договору обсяг переданого газу споживачу визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку, визначених в заявці - приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також процедур, передбачених Кодексом ГРМ.

Судом встановлено, що на виконання умов договору протягом грудня 2017 - травня 2018 року позивач здійснив постачання природного газу відповідачу в кількості 40, 9 тис. куб. м., що підтверджується актами приймання передачі природного газу № 3РВ00016059 від 31.12.2017 року на суму 49 748, 99 грн, № 3РВ00000025 від 31.01.2018 року на суму 51 523, 25 грн, № 3РВ00002098 від 28.02.2018 року на суму 47 452, 88 грн, № 3РВ00004116 від 31.03.2018 року на суму 44 774, 09 грн, № 3РВ00006621 від 30.04.2018 року на суму 51 481, 50 грн, № 3РВ00007980 від 31.05.2018 року на суму 39 597, 41 грн, а всього на загальну суму 284 578, 12 грн.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.

Згідно з п. 4.1. договору розрахунковий період за договором становить один календарний місяць - з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно.

Згідно п. 4.2. договору, оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку - 100 % місячної вартості запланованого обсягу газу на сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місці.

Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6 договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем наступного за місяцем постачання газу.

Судом встановлено, що відповідач прийняв природний газ, що стверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу, однак свій обов'язок щодо проведення розрахунків за поставлений газ в обсязі та строки, визначені умовами договору, не виконав в повному обсязі.

Отже, внаслідок несвоєчасного і неналежного виконання зобов'язань щодо оплати за поставлений природний газ у відповідача виникла заборгованість в розмірі 128 206, 62 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Зміст договору та взяті за ним зобов'язання свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, які регулюються нормами ЦК України та ГК України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 128 206, 62 грн.

Крім цього, позивачем нараховано 8 965, 37 грн пені, 801, 60 грн 3% річних та інфляційні в розмірі 379, 62 грн.

Право позивача на нарахування пені передбачене п. 6.2.1. договору, за яким у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стосовно 3% річних та інфляційних суд зазначає, що за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з вірністю проведеного позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 8 965, 37 грн пені, 801, 60 грн 3% річних та інфляційні в розмірі 379, 62 грн.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.129 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача в розмірі 2 075, 30 грн.

Керуючись статями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Житлово-комунального підприємства "Перспективне" (33016, м. Рівне, вул. Будівельників 1, код ЄДРПОУ 31479193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" (33027, м.Рівне, вул. Івана Вишенського 4, код ЄДРПОУ 39589441) 128 206,62 грн основного боргу, 8 965,37 грн пені, 801,60 грн 3% річних, 379,62 грн інфляційних втрат та 2 075,30 грн судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 липня 2018 року.

Суддя Церковна Н.Ф.