Рішення № 75164173, 26.06.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/368/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Тодоров А.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

за участю представників:

від позивача: Мирза К.О. за довіренітю від 18.04.2018р.

від відповідача: Фельдман О.А., за довіренітю № 11 від 22.01.2018р.

від третьої особи (Національного банку України): Петроченко С.О. за довіренітю № 18-0014/19783 від 06.04.2018р.

від третьої особи (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб): Щербина О.Ю., за довіреністю № 27-26499/17 від 27.12.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» про визнання договору оренди від 31.07.2015р. недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що договір оренди є недійсним в силу закону (нікчемним).

Позивач зазначає, що згідно отриманого від Національного банку України електронного повідомлення № 12-0007/30892 від 26.04.2017 року, згода Іпотекодержателя на укладення договору оренди - не надавалась. Таким чином, достеменно знаючи про перебування майна в іпотеці та необхідність отримання згоди Національного банку України на укладення Договору оренди, при відсутності такої згоди, уклавши 31.07.2015 року Договір оренди з ТОВ «Шевченківський девелопмент», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» Северин Юрій Петрович фактично розпорядився Предметом іпотеки без згоди Іпотекодержателя, чим були порушені норми абз. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» та умови Іпотечного договору, зокрема п. 4.1.4. Іпотечного договору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи; залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

03.04.2018р. від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку», правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передача в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

05.04.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог.

В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що у правовідносинах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів. Отже, відповідач вважає, що отримання згоди НБУ на укладанні спірного договору відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не вимагалося.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2018р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/368/18 на тридцять днів.

05.05.2018р. від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» надійшла заява про зміну предмету позову.

Відповідно до заяви позивач просить суд з метою уникнення подвійного трактування позовних вимог, викладає вимоги про застосування наслідків недійсного правочину шляхом зобов'язання передачі майна.

Судом прийнято заяву про зміну предмету позову, оскільки дана заява відповідає положенням чинного ГПК України, оскільки не направлена на одночасну зміну підстав та предмету позову, та подана своєчасно.

08.05.2018р. від Національного банку України до господарського суду Одеської області надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що Національний банк України не надавав згоди на укладення спірного договору оренди, а тому підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 916/368/18 призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 31 квітня 2018р.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

17.04.2009р. між Національним Банком України (кредитор) та АКБ «ІМЕКСБАНК» (позичальник), було укладено Договір № 48 про надання стабілізаційного кредиту шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії (далі - кредитний договір), відповідно до п.1.1. якого кредитор надає позичальнику стабілізаційний кредит на суму 800 000 000 (вісімсот мільйонів) грн., на строк з 17.04.2009р. до 16.04.2010р. за ставкою 16,5 відсотків річних.

За умовами п.1.5. кредитного договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник надає кредитору в заставу нерухоме майно за оціночною вартістю на загальну суму 1 004 490 000,00 грн., про що укладаються окремі іпотечні договори.

02.06.2009р. між НБУ та АКБ «ІМЕКСБАНК» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1784. Відповідно до умов вищевказаного договору цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя за Кредитним договором №48.

Предметом іпотеки згідно п. 1.3. іпотечного договору є нерухоме майно: нежила будівля бізнес-центру, що складається з: нежилої 16-ти поверхової будівлі, загальною площею 12101,4 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, будинок 12-А, на земельній ділянці, площею 12426 м2, яка знаходиться в оренді згідно договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.08.2008р. за реєстровим № 3449, зареєстрованим в Одеському міському відділі ОРВ ДП «Центр ДЗК» 02.06.2009р. за № 040950500043, користування не зареєстровано. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності:

- 91/100 (дев'яносто одна сота) частина - на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2005р., справа № 25/32-05-847, право власності на яку зареєстровано 28.02.2005р. КП «ОМБТІ та РОН» в книзі 42неж-84 номер запису 3671;

- 6/100 (шість сотих) частин - на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 11.03.2005р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим № У-58, право власності на яку зареєстровано 16.03.2005р. КП «ОМБТІ та РОН» в книзі 42-неж-125, номер запису 3611;

- 3/100 (три сотих) частини - на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 11.03.2005р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим № У-59, право власності на яку зареєстровано 16.03.2005р. КП «ОМБТІ та РОН» в книзі 42-неж-126, номер запису 3611.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 22408847, виданим КП «ОМБТІ та РОН» 07.04.2009р., реєстраційний номер вищевказаної нежилої будівлі бізнес-центру становить 9136820.

Підпунктом 3.1.5. іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель має право вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а при незадоволені його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до закону та цього договору при наявності також наступних підстав, зокрема, невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором; здійснення правочинів щодо відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя, тощо.

Відповідно до п.4.1.5. іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від іпотекодержателя.

За умовами п.п.4.2.1 іпотекодатель має право володіти та користуватися предметом іпотеки на протязі дії цього договору, відповідно до його призначення.

26.03.2014р. між НБУ та АКБ «ІМЕКСБАНК» було укладено договір про зміни № 5 до іпотечного договору, посвідченого 02.06.2009р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1784, з договором про зміни №1, посвідченим 21.09.2009р. за реєстровим №3289, Договором про зміни №2, посвідченим 26.11.2009р. за реєстровим № 4135, договором про зміни №3, посвідченим 24.03.2011р. за реєстровим № 784 та договором про зміни №4, посвідченим 20.10.2011р. за реєстровим № 3485, що укладені між НБУ та ПАТ «ІМЕКСБАНК».

Згідно вищевказаного договору про зміни №5 сума кредиту збільшилася до 3 395 000 000 (три мільярда триста дев'яносто п'ять мільйонів) гривень 00 копійок, а строк повернення кредиту до 27.07.2016 року.

31.07.2015р. між ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» (Орендодавець) та ТОВ «Шевченківський девелопмент» (Орендар) було укладено договір оренди.

Відповідно до вищевказаного договору оренди Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» Северина Юрія Петровича передає Товариству з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент», в тимчасове платне користування на умовах оренди нерухоме майно, а саме, частину нежитлових приміщень, що зображені схематично на викопіюванні (додаток №1) з поетажного плану цокольного, 1-го, 2-го та 6-го поверхів нежилої будівлі бізнес-центру, загальною площею 5 273,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, будинок 12-А (Об'єкт оренди).

Згідно акту приймання-передачі об'єкта від 01.08.2015 року, на виконання умов договору оренди Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНКК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» Северина Юрія Петровича передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» (код ЄДРПОУ 35992924) прийняло Об'єкт оренди.

Акт приймання-передачі підписаний керівниками та скріплений печатками АТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ».

Умовами п.1.3. договору оренди встановлено, що метою передачі об'єкту в оренду є: організація ефективного використання та експлуатація об'єкту оренди, підтримання об'єкту оренди в належному технічному стані, забезпечення належної експлуатації об'єкта оренди, відповідно до його призначення.

Відповідно до п.1.4. договору оренди протягом строку дії договору орендар має право передавати об'єкт оренди повністю або частково в суборенду третім особам без отримання попередньої письмової згоди орендодавця.

Пунктом 1.6. договору оренди визначено, що об'єкт оренди надається орендарю для використання його у господарській діяльності орендаря.

Згідно із п.2.1 право користування об'єктом оренди виникає у орендаря (об'єкт оренди вважається переданим орендарю) з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди.

З урахуванням автоматичної пролонгації, відповідно до п.8.1, спірний договір оренди, на момент винесення судового рішення є дійсним.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.07.2015р. позивач зазначає, що договір оренди є нікчемним в силу прямої вказівки Закону, у зв'язку з його укладанням без згоди Національного Банку України, дані обставини зумовили звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 572, ч. 1 ст. 574, ч. 1 ст. 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Приписами ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV (в редакції чинній на дату укладання договору оренди, далі - Закон України «Про іпотеку») визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.

Приписами ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 2.5.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, основною передумовою, наявність якої дозволяє реалізувати право особи на судовий захист, є наявність у неї відповідного порушеного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам ПАТ «ІМЕКСБАНК», щодо порушення його прав при укладанні договору оренди від 31.07.2015р.

Позовну заяву про визнання недійсним договору оренди, ПАТ «ІМЕКСБАНК» обґрунтовує порушенням при укладанні такого договору вимог Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з його укладанням без згоди Національного Банку України, а також із порушенням вимог іпотечного договору від 02.06.2009р., яким встановлено необхідність отримання письмової згоди Іпотекодержателя на укладання такого договору.

Суд звертає увагу, що господарський процесуальний кодекс України прямо розмежовує право на звернення до господарського суду:

- право юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів та органів місцевого самоврядування звертатися до господарського суду за захистом саме своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів;

- та право державних та інших органів звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України, в т.ч. в державних чи суспільних інтересах.

ПАТ «ІМЕКСБАНК» подає позовну заяву як власник майна, яке є предметом договору оренди, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що при укладенні спірного договору, сам не погодив договір з НБУ. Проте, суд звертає увагу, що порушення як вимог Закону України «Про іпотеку», так і умов іпотечного договору в даному випадку свідчать про порушення, в першу чергу, прав Національного Банку України, а не позивача.

За таких обставин, враховуючи звернення ПАТ « ІМЕКСБАНК» до суду із позовної вимогою про визнання недійсним договору оренди від 31.07.2015р. з наведених вище підстав, а також з огляду на недоведеність позивачем відповідного порушеного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу у зв'язку з укладанням спірної угоди, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови ПАТ «ІМЕКСБАНК» у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.07.2015р.

Крім цього, суд звертає увагу, що Постановою правління Національного банку від 21.05.2015р. № 330 відкликано банківську ліцензію ПАТ «ІМЕКСБАНК» з 27.05.2015 року.

27.05.2015р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСАБЕНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» - Северіна Юрія Петровича.

Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку приймається національним банком України за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку Відповідно до п. 8 та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банк.

Відповідно до пп.17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Суд акцентує увагу, що у правовідносинах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону.

Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко визначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку визначені у статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку (пп. 2 ч. 1 ст. 48); здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону (пп. 8 ч. 1 ст. 48).

Відповідно до ч. 2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пп. 1 ч.2 ст. 37); укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом (пп. 2 ч. 2 ст. 37).

Відповідно до пп. 1 ч. 4 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

Згідно п. 6 ч.1 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку: укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з метою отримання доходу Фонд має право укладати договори про передачу окремого майна (активів) неплатоспроможного банку в оренду до реалізації цього майна в установленому порядку.

Спірний договір оренди від 31.07.2015р. укладений ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» Северіна Юрія Петровича, який діяв на підставі Рішення виконавчої дирекції Фонду № 105 від 27.05.2015р.

Отже, суд прийшов до висновку, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» Северін Ю.П. при укладанні договору оренди вів 31.07.2015р. діяв від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах повноважень та компетенції згідно із ч. 2 ст.37, ст. ст. 47, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 46, ч. 5 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Северін Ю.П., як уповноважена особа Фонду, з метою отримання прибутку мав право передати об'єкт нерухомого майна (його частину), що належить ПАТ «ІМЕКСБАНК» на праві власності та передане в іпотеку НБУ, до реалізації цього майна в установленому порядку.

Окрім цього, п. 7 ч.1 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Отже, суд звертає увагу, що спірний договір не лише не порушує права ПАТ «ІМЕКСБАНК», а й укладений з дотриманням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними та пріоритетними над іншими нормативно-правовими актами.

Господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджено належне виконання зобов'язань зі сторони відповідача по договору оренди, що підтверджується актами виконаних робіт та платіжними дорученнями (т. 1, а.с.101-132), отже, в контексті спірних правовідносин, договір оренди від 31.07.2015р. покликаний забезпечити отримання прибутку з метою погашення кредиторських вимог та виведення банку з неплатоспроможності.

Таким чином, в силу ч. 5 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», договір оренди від 31.07.2015р. є дійсним.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору оренди від 31.07.2015р.), господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За своєю правовою природою позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, є негаторним. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, приймаючи до уваги, що на даний момент відповідач користується орендованим майном на підставі договору від 31.05.2015р., який не визнано недійсним, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, позов Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ « ІМЕКСБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» не підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 06 липня 2018р.

Суддя О.Ю. Оборотова