Ухвала суду № 75158277, 05.07.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2639/17

Номер провадження 1-кп/623/65/2018

УХВАЛА

іменем України

05 липня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого судді Гуренка М.О.,

за участю: секретаря Лисенко О.В.,

прокурора Павленко М.О.,

захисника ОСОБА_1,

обвинувачених ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при розгляді у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Ізюм Харківської області матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 9 серпня 2017 року за № 12017220320000986 відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 190 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області знаходиться кримінальне провадження відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України.

На підставі повторного протоколу автоматичного розподілу судової справи від 17 травня 2018 року в провадження судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Гуренка М.О. надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 серпня 2017 року за № 12017220320000986, відносно обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 190 КК України, з доданими до нього документами.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2018 року призначено підготовче судове засідання по даному кримінальному провадженню.

Суд, перевіряючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, вислухавши пояснення прокурора, обвинувачених та захисника приходить до наступного висновку.

По-перше, згідно чинного КПК України формою закінчення досудового розслідування є звернення до суду з обвинувальним актом. Згідно ч.4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Отже, обвинувальний акт – є спеціальним процесуальним рішенням, в якому відображаються підсумки досудового слідства, зроблені слідчим та прокурором, що в свою чергу обґрунтовуються належними та допустимими доказами, визначенням юридичної кваліфікації діянь підозрюваного (адже поки не вручено обвинувачення, особа вважається підозрюваною) та формулюється в остаточному вигляді обвинувачення. Саме тому він повинен бути складений із суворим дотриманням процесуального законодавства, щоб не допустити порушення прав та свобод особи.

Відповідно до ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акта додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу); 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (у справі «ОСОБА_4 проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).

Крім того, суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Так зазначені вимоги КПК України та усталеної міжнародної практики залишені прокурором поза увагою, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у 8 епізодах в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 190 КК України.

В обвинувальному акті в кожному епізоді, які інкримінуються обвинуваченим, зазначено, що вони заволоділи грошовими коштами шляхом шахрайства під час телефонної розмови з потерпілими під приводом повідомлення про блокування їх карткових рахунків, шахрайським шляхом за допомогою програми «Партмоне С2С» та «Веб-банкінгу».

Однак, прокурором в жодному епізоді не зазначено ані конкретний час, ані місце, ані за допомогою якої обчислювальної техніки здійснювалися шахрайські дії, з яких та на які телефонні абоненти здійснювалися дзвінки.

Крім того прокурором взагалі не вказано ані населений пункт, область, країну де здійснювалися шахрайські дії. Також не взагалі не зрозуміло чому місцем вчинення злочину є місто Ізюм Харківської області в розумінні підсудності даного обвинувального акту.

По-друге, обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Під час проведення підготовчого судового засідання судом неоднократно здійснювалися виклики потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Згідно зворотніх повідомлень, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи, отримували судові повістки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не отримували судові повістки взагалі.

Тому суд, в розумінні п.3 ч.2 ст.291 КПК України також вважає неналежними анкеті дані зазначених потерпілих.

По-третє, обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство). Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_12 є українцем, громадянином України, однак в підготовчому судовому засіданні під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу судом встановлено, що останній є росіянином. Крім того в анкетних даних обвинуваченого не зазначено, що останній звільнений з місць позбавлення волі внаслідок акту амністії 01.07.2014 року.

Згідно ч.3 п.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Поміж тим, прокурором заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 60 днів.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд звертає увагу на наступне.

Обвинувачений ОСОБА_2 ніде не працює, вчинив тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, є мешканцем іншої області, в м. Ізюм постійного місця проживання не має, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину, а саме 28.08.2012 року Сніжнянським міським судом Донецької області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, 28.09.2012 року Сніжнянським міським судом Донецької області за ч.3 ст. 185, ч.4 ст.70 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі. Під час досудового розслідування до СВ Ізюмського ВП звернулася співмешканка ОСОБА_2 – ОСОБА_13 Ігоріна, яка повідомила, що має на утриманні двох дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, які потребують догляду, старша дитина - інвалід, молодша також має поганий стан здоровя. ОСОБА_13 надала копії документів на дітей, згідно яких встановлено, що дитина-інвалід отримує соціальну допомогу, вказані діти не є дітьми ОСОБА_2, який не звертався до відповідних інстанцій щодо офіційного оформлення батьківства або опікунства, також ОСОБА_13 та ОСОБА_2 офіційно не перебувають у шлюбі, тобто відсутні дані щодо наявності міцних соціальних зв’язків у ОСОБА_2, таким чином наявні ризики, передбачені п.п.1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 ніде не працює, вчинив тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, є мешканцем іншої області, в м. Ізюм постійного місця проживання не має, має слабкі соціальні зв’язки, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину, а саме: раніше судимого 20.05.2009 року Сніжнянським міськрайонним судом Донецької області за ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією майна, таким чином наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перебуваючи на свободі обвинувачений ОСОБА_3 може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень - злочинів, тобто обґрунтованість підозри, вважаю, що застосування відносно ОСОБА_3 більш м’яких запобіжних заходів, не зможе запобігти вказаним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а вказані ризики на цей час не зменшились, не втратили свого значення, продовжують мати місце і виправдовують тримання ОСОБА_3 під вартою.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.183 КПК України передбачено, що до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки може бути застосовано у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У справі рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції»№33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винними, у сукупності із даними про особу обвинувачених, з огляду на вірогідність незаконного впливу на потерпілих, свідків кримінального правопорушення, враховуючи можливість перешкоджання кримінальному провадженню, спростовує доводи про відсутність ризиків.

Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у скоєнні тяжкого злочину, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ. Враховуючи покарання, яке передбачено за вказане правопорушення існує ризик того, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, окрім того, існує ризик можливого впливу на свідків, допит яких ще не проведено.

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк» проти України).

Також необхідно врахувати практику ЄСПЛ, викладену в рішенні «Харченко проти України», а саме те, що превалюється суспільний інтерес, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

При вирішенні вказаного питання колегія суддів приймає до уваги і те, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При продовженні запобіжного заходу суд також враховує ту обставину, що під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в умовах слідчого ізолятора будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування в умовах ізоляції не надходило, стороною захисту не надано, інших даних щодо стану здоров’я (наявності тяжких захворювань та інших протипоказань) в ході здійснення досудового розслідування не добуто, що свідчить про можливість тримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у місцях несвободи.

Таким чином на підставі викладеного суд обґрунтовано вважає, що є об’єктивно наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, та з метою запобігання спробам переховування обвинувачених від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, підстав для застосування стосовно обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні судом не встановлено, оцінюючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ймовірну можливість продовження обвинуваченими протиправної поведінки у подальшому, суд вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк два місяці.

Таким чином на підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 28, 91, 110, 177, 178, 291, 293, п.3 ч.3 ст.314 315, 369-372 КПК України, ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», рішеннями ЄСПЛ «Летельє проти Франції», «Летельє проти Франції», «Харченко проти України», суд -

У Х В А Л И В :

Повернути обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 190 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 9 серпня 2017 року за № 12017220320000986, прокурору Ізюмської місцевої прокуратури ОСОБА_14 у зв’язку з невідповідністю обвинувального акту вимогам Кримінально-процесуального законодавства України.

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 продовжити на 60 діб, до 02 вересня 2018 року включно.

При внесенні суми застави у розмірі 50520,00 (п`ятдесят тисяч п`ятсот двадцять) гривень з кожного, яка визначена ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.08.2017, яку можливо внести на депозитний рахунок: р/р № 37318098006674 в ТУ ДСА України у Харківській області, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26281249, призначення платежу: застава згідно КПК по справі № 623/2639/17; провадження № 1-кп/623/65/2018 від ОСОБА_2, ОСОБА_3 або їх рідних, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_2, ОСОБА_3 наступні обов’язки:

1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та\або місця роботи.

4) носити електронний засіб контролю.

Роз’яснити обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наслідки невиконання покладених зобов’язань. У разі невиконання обов’язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим, не з’явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд, вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню, остаточна й оскарженню не підлягає, а заперечення проти неї можуть бути подані разом з апеляційною скаргою на остаточне рішення суду.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту прокурору може бути оскаржена до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвалу вручити негайно після її проголошення прокурору, обвинуваченим та їх захиснику.

СУДДЯ: М.О. Гуренко