Постанова № 75156704, 04.07.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 676/5666/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1078/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представників позивачів-відповідачів ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Другого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, третя особа – Державна служба України з надзвичайних ситуацій, до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном, позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій до ОСОБА_6 про усунення перешкод у розпорядженні приміщеннями та позовом ОСОБА_6 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Другого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, третя особа – Комунальне підприємство «Кам’янець-Подільське міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності на приміщення за набувальною давністю за апеляційними скаргами Другого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року,

встановив:

В листопаді 2016 року Другий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі – Пожежний загін) звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном.

Пожежний загін зазначив, що в його особі держава є власником адміністративно-господарської будівлі, розташованої на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області. Вказане приміщення перебуває в оперативному управлінні та на балансі позивача, використовується для виконання покладених на нього функцій і не відноситься до житлового фонду. Тривалий час у будівлі проживає та зареєстрований ОСОБА_6, який не перебуває з позивачем у трудових відносинах і не проходить службу в органах запобігання надзвичайним ситуаціям. Відповідач зайняв частину будівлі без будь-яких правових підстав, самовільно переобладнав її під житло та відмовляється звільнити приміщення. Неправомірні дії ОСОБА_6 перешкоджають позивачеві здійснювати свої управлінські функції щодо використання та експлуатації спірного майна за його призначенням.

За таких обставин Пожежний загін просив суд усунути перешкоди в користуванні приміщеннями 3, 4, 5, 6, 7, 18 адміністративно-господарської будівлі, розташованої на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області, шляхом зобов’язання ОСОБА_6 звільнити ці приміщення та заборони останньому користуватися ними.

Суд залучив Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС) до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У березні 2017 року ДСНС як третя особа заявила вимоги до ОСОБА_6 про усунення перешкод у розпорядженні приміщеннями.

ДСНС зазначила, що будівля на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області, не має статусу службового житла та не призначена для проживання у ньому сторонніх осіб, натомість, ОСОБА_6 вселився у це приміщення з порушенням установленого порядку та чинить перешкоди державі у володінні та розпорядженні спірним майном.

Отже ДСНС просило суд усунути перешкоди у володінні та розпорядженні приміщеннями 3, 4, 5, 6, 7, 18 адміністративно-господарської будівлі, розташованої на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області, шляхом звільнення їх ОСОБА_6 без надання іншого приміщення.

У червні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ДСНС, Пожежного загону про визнання права власності на приміщення за набувальною давністю.

ОСОБА_6 зазначив, що з часу народження, тобто з 6 червня 1970 року, він проживає та зареєстрований у квартирі №2, на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області. Ця квартира була надана його батькові, ОСОБА_7, який перебував із відповідачем у трудових відносинах. Більше десяти років позивач відкрито та добросовісно користується квартирою та набув права власності на неї за набувальною давністю.

За таких обставин ОСОБА_6 просив суд визнати його право власності на квартиру №2, на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області (приміщення 3, 4, 6, 7, 18).

Ці позови об’єднані судом в одне провадження.

Суд залучив Комунальне підприємство «Кам’янець-Подільське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі – БТІ) до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року в позовах відмовлено.

Суд виходив з того, що задоволення вимог Пожежного загону та ДСНС призведе до порушення житлових прав ОСОБА_7, а правові підстави для визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру за набувальною давністю відсутні, оскільки останній не довів факту добросовісності володіння спірним майном.

В апеляційній скарзі Пожежний загін просить скасувати рішення суду в частині відмови у його позові та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 вселився до адміністративно-господарської будівлі з порушенням встановленого порядку та користується нею без відповідних правових підстав, унаслідок чого Пожежному загону чиняться перешкоди в управлінні спірним майном, а висновки суду про переобладнання спірного приміщення під житло та сплату ОСОБА_6 коштів за користування помешканням суперечать доказам у справі.

В апеляційній скарзі ДСНС просить скасувати рішення суду в частині відмови в первісних позовах та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовів посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 займає частину приміщення адміністративно-господарської будівлі без будь-яких правових підстав та перешкоджає державі володіти ним, у зв’язку з чим Пожежний загін не може використовувати спірне приміщення за призначенням, а суд необґрунтовано застосував при розгляді справи практику Європейського суду з прав людини як джерело права та помилково дійшов висновку про безпідставність позовів.

Пожежний загін і ДСНС не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_6 про визнання права власності на приміщення за набувальною давністю, тому згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині воно не переглядається.

ОСОБА_6 подав відзив на апеляційні скарги, зазначивши, що він вселився у спірне приміщення на законних підставах, зареєстрований і проживає у ньому тривалий час з дозволу позивачів, а це приміщення є його єдиним житлом, втрата якого призведе до порушення житлових прав відповідача.

Інші учасники справи не подали відзиви на апеляційні скарги.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що держава в особі Пожежного загону є власником адміністративно-господарської будівлі (нежитлове приміщення), розташованої на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області.

Згідно матеріалів технічної інвентаризації за 2001 рік на другому поверсі цієї будівлі були облаштовані дві жилі квартири: квартира №1 загальною площею 62,2 кв.м. і квартира №2 загальною площею 40,8 кв.м.

З часу народження, тобто з 6 червня 1970 року, ОСОБА_6 проживає у квартирі №2 (за даними технічної інвентаризації 2012 року – приміщення 3, 4, 5, 6, 7). З 1978 року ОСОБА_6 був прописаний у вказаній квартирі, що була надана його батькові, ОСОБА_7, у зв’язку з перебуванням останнього у трудових відносинах з пожежно-рятувальним підрозділом. З 23 жовтня 2004 року за вказаною адресою зареєстровано місце проживання ОСОБА_7

Зазначені обставини визнані учасниками справи та підтверджуються письмовими доказами.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЖК Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

В силу ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Аналогічні положення містяться у ч. 4 ст. 311 ЦК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною ОСОБА_2 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як передбачено ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Із практики Європейського суду з прав людини слідує, що під майном також розуміються майнові права.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява №30856/03, п.п. 40, 41 рішення від 2 грудня 2010 року) згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме – від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia, заява №58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» – це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме – від наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання.

За змістом указаних рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Разом із тим, Європейський суд з прав людини у п. 44 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява №30856/03) визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Як передбачено ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що до 2012 року, тобто до часу проведення Пожежним загоном технічної інвентаризації будівлі на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області, та оформлення права власності держави на це нерухоме майно, займані ОСОБА_6 приміщення були зареєстровані в БТІ як житлова квартира (т. 1 а.с. 160-164).

У справі відсутні дані про час і підстави вселення сім’ї ОСОБА_6 у цю квартиру (за даними технічної інвентаризації 2012 року – приміщення 3, 4, 5, 6, 7), разом із тим, домова книга (т. 1 а.с. 166-167) вказує на те, що вони були прописані у житловому приміщенні з 1978 року.

Більше тридцяти років ОСОБА_6 користується спірним приміщенням, за вказаною адресою зареєстровано його місце проживання та надаються житлово-комунальні послуги.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що це приміщення є житлом ОСОБА_6

Посилання Пожежного загону та ДСНС на те, що ОСОБА_6 вселився у приміщення з порушенням установленого порядку та займає його без будь-яких правових підстав не підтверджуються достатніми та об’єктивними доказами.

Суд першої інстанції правомірно керувався тим, що захист права власності держави на спірні приміщення в даному випадку пов’язано з непропорційним втручанням у право ОСОБА_6 на житло, тому з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (справа Рисовський проти України; Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) пріоритетним в даному випадку є саме захист житлових прав ОСОБА_6 від неправомірного втручання держави.

Встановивши пріоритет права ОСОБА_6 на житло, яке розміщене у вищевказаній будівлі, і обмеживши таким чином право власності держави в особі Пожежного загону на відповідну частину майна, яке зайняте під житло фізичними особами, суд тим самим діяв у відповідності з нормами чинного законодавства.

Доводи ДСНС про безпідставність застосування судом практики Європейського суду з прав людини не ґрунтуються на законі.

Та обставина, що суд відмовив в позові ОСОБА_6 про визнання права власності на спірні приміщення за набувальною давністю не дає підстав для висновку про незаконність проживання останнього в житлі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позови Пожежного загону та ДСНС не підлягають задоволенню, а ОСОБА_6М, не може бути обмежений у користуванні приміщеннями 3, 4, 5, 6, 7 адміністративно-господарської будівлі, розташованої на пл. Вірменський ринок, 10, у м. Кам’янець-Подільському, Хмельницької області, та виселений із них.

Матеріали справи не містять достатніх даних про те, що ОСОБА_6 користується приміщенням 18 (за даними технічної інвентаризації 2012 року), тому в цій частині позови також є безпідставними.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційні скарги Другого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.

Рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 6 липня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_8

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 3