Ухвала суду № 75155485, 02.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/351/16Головуючий у 1-й інстанції Гудима І.В. Провадження № 11-кп/789/112/18 Доповідач - Лекан І.Є.Категорія - ч.2 ст.286 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Лекан І.Є.

Суддів - Стадник О. Б., Галіян Л. Є.,

за участю

секретаря Сович Н.А.

прокурора Барановського Ю.Б.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3

потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5

представників

потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015210000000089, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_1- адвоката ОСОБА_2 та представника ПАТ “Страхова група “ТАС” ОСОБА_8 на вирок Збаразького районного суду від 23 лютого 2018 року.

Даним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканець м.Шумськ, вул.Ювілейна,33, Тернопільської області, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, непрацюючий, раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.286 КК України на 6 (шість) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Цивільний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто із АТ «Страхова група «ТАС» (приватне) (код ЄДРПОУ 30115243) в користь ОСОБА_4 100000 (сто тисяч) гривень шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 550000 (п`ятсот п`ятдесят тисяч) гривень завданої моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Страхова Група «ТАС» (приватне) (код ЄДРПОУ 30115243) в користь ОСОБА_5 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5 17162 (сімнадцять тисяч сто шістдесят дві) гривні в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5 60000 (шістдесят тисяч) гривень завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави 7756 гривень 80 копійок судових витрат та вирішено питання речових доказів.

Згідно з вироком суду, 07 липня 2015 року приблизно о 06 годині ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем марки «Peugeot - 407», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись зі швидкістю не більше 60 км/год по вул.Дубенська в м.Кременець Тернопільської області у напрямку центральної частини міста, в порушення вимог п.1.2, п.1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (надалі — ПДР України), відповідно до яких в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів та в частині значення термінів «безпечна швидкість», «небезпека для руху», в порушення вимог п.1.5, п.2.3 (підпункту «д»), п.2.9 (підпункт «а»), п.11.3, п.12.1 ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не був уважним, не урахував дорожні умови та обстановку, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду іншим учасникам руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків, змінив напрямок руху свого автомобіля та виїхав на смугу зустрічного руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21154», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9, який рухався у зустрічному напрямку, тобто створив такі умови, що стали причиною дорожньо- транспортної пригоди.

Внаслідок даної дорожньо - транспортної пригоди водій автомобіля «ВАЗ 21154» ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження:

-травму грудей і живота у вигляді: синців на грудях; саден на грудях і животі; переломів правих 3-6-го та лівих 4-8-го ребер з крововиливами в м'які тканини у їх проекціях; крововиливів в ділянці судинного пучка серця, коренів легень, серпоподібної зв'язки печінки та перелому другого грудного хребця з крововиливами в речовину спинного мозку та м'які тканини верхнього середостіння;

-травму верхніх кінцівок у вигляді: синців та саден на правому передпліччі; синців на правій кисті; синця та рани на лівому плечі; саден на ділянці лівого ліктьового суглоба; синця на четвертому пальці лівої кисті;

-травму нижніх кінцівок у вигляді: ран та синців на ділянці правого колінного суглоба; синця та саден на ділянці лівого колінного суглоба; синців на лівій стопі; перелому діафізарної частини лівої стегнової кістки та перелому її голівки з розривом поперечної вертлюжної зв'язки; переломів лівих малогомілкової та великогомілкової кісток; перелому правого наколінка та надриву малогомілкової колатеральної зв'язки правого колінного суглоба.

Вказаний комплекс травматичних змін у потерпілого ОСОБА_9 відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, що спричинило смерть потерпілого 15 липня 2015 року.

Порушення водієм ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом вимог п.1.2, п.1.5, п.1.10 (в частині значення термінів «безпечна швидкість», «небезпека для руху»), п.2.3 ( підпункту «д»), п.2.9 (підпункту «а»), п.11.3, п.12.1 Правил дорожнього руху України перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_9.

В апеляційній скарзі представник АТ “Страхова Група “ТАС” (приватне) ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати в частині стягнення з ПАТ “СГ “ТАС”(приватне) на користь ОСОБА_4 100000 грн. шкоди, пов'язаної зі смертю потерпілого та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог в розмірі, який перевищує 58464 грн..

Обґрунтовує свої вимоги тим, що суд в частині стягнення з АТ “СГ “ТАС” (приватне) на користь ОСОБА_4 100000 грн. шкоди, пов’язаної зі смертю потерпілого порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема вимоги ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник обвинуваченого ОСОБА_1- адвокат ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження щодо обвинуваченого на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, тобто через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Свої доводи мотивує тим, що всі докази подані прокурором на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_1 є недопустимими, оскільки, на його думку, досудове розслідування у кримінальному провадженні розпочато не уповноваженою особою, а саме керівником органу досудового розслідування ОСОБА_10, а не слідчим, який, в порушення вимог ст.ст.39, 110 КПК України, приймав процесуальні рішення у кримінальному провадженні. Вважає, що аналогічні процесуальні порушення допущені начальником слідчого відділу прокуратури Тернопільської області ОСОБА_11.

Апелянт посилається на те, що з порушенням вимог ст.ст. 104-107 КПК України було проведено огляд місця події 07.07.2015 року, в порушення ст.ст.233, 104-107 КПК України - огляд транспортних засобів, в порушення ст.110 КПК України проведено освідування та отримання зразків крові ОСОБА_1, що ставить під сумнів висновки експертних досліджень автомобілів та судово-токсилогічної експертизи. Зазначає, що автомобіль ВАЗ 21154, номерний знак НОМЕР_2 не представлений суду як речовий доказ.

Посилається на те, що прокурором до обвинувального акту долучені документи щодо вилучення відеозаписів з камер зовнішнього спостереження, на яких зафіксовано рух транспортних засобів 06-07.07.2015 року, проте ці відеозаписи обвинуваченому не відкриті та судом не досліджувалися.

Вважає, що прокурором висунуто не конкретизоване обвинувачення. Вказує, що суд порушив вимоги ч.1 ст. 337 та ч.3 ст. 373 КПК України, зокрема, на його думку, суд вийшов за межі висунутого обвинувачення та побудував вирок на припущеннях.

Зазначає, що суд, визнавши стан алкогольного сп’яніння обвинуваченого як обтяжуючу покарання обставину, порушив вимоги ч.4 ст.67 КК України.

Посилається на те, що суд не дотримався порядку набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 статусу потерпілих, а їх представники своїх повноважень на стадії досудового розслідування.

Вказує, що речові докази не відкривались стороні захисту у порядку ст.290 КПК України і обвинуваченому, після завершення досудового розслідування, не надавався доступ до речових доказів, що забороняє суду обґрунтовувати вирок на цих доказах.

Апелянт зазначає, що прокурор Барановський Ю.Б., який брав участь у розгляді справи, не підтвердив свої процесуальні повноваження відповідно до вимог закону та не відкрив постанову керівника органу прокуратури про зміну групи прокурорів від 01.09.2017 року, що відповідно до ст. 290 КПК України є недопустимим доказом.

Посилається на те, що судом не дано оцінки твердженням прокурора у судових дебатах щодо спричинених обвинуваченим потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, оскільки медична карта стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривалась.

Крім того, вважає, що суд порушив права обвинуваченого, оскільки в судових дебатах обвинувачений заявив клопотання та просив застосувати до нього ОСОБА_12 України “Про амністію у 2016 році”, однак суд не відновив з’ясування обставин та завершив судові дебати.

Також до початку розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції від обвинуваченого ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому обвинувачений просить скасувати вирок суду першої інстанції, закрити кримінальне провадження, звільнити його від відбування основного та додаткового покарання за скоєння кримінального правопорушення -злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на підставі п.“в” ч.1 ст.1 ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році”. Обвинувачений вказує, що у разі задоволення цього клопотання, він відмовляється від апеляційної скарги захисника. Обґрунтовує свої вимоги тим, що до кримінальної відповідальності не притягувався і амністія до нього не застосовувалась, має на утриманні двох дітей, яким не виповнилось 18 років та вважає, що стан алкогольного сп’яніння не може вважатися обтяжуючою вину обставиною, оскільки належить до кваліфікуючої ознаки злочину.

В запереченнях на апеляційні скарги представник потерпілого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 просить апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1- адвоката ОСОБА_2 та представника ПАТ “Страхова група “ТАС” ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

Вказує, що викладені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого обставини не відповідають дійсності, оскільки судом було вірно надано оцінку усіх наявних у справі доказів. Вважає, що суд правомірно відмовив у задоволенні клопотань захисту про визнання доказів недопустимими, оскільки вони необґрунтовані та безпідставні.

Зазначає, що суд першої інстанції вірно до ЗУ “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” визначив розмір відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю потерпілого так, як він не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат та не перевищує визначений у Полісі ліміт відшкодування, що становить 100000 гривень.

Вказує на суперечності у доводах того, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення та вважає безпідставними є твердження захисника ОСОБА_2 про не конкретизоване обвинувачення

Вважає, що хибним є твердження апелянта про те, що стан алкогольного сп’яніння є ознакою об’єктивної сторони складу злочину, оскільки така обтяжуюча ознака не впливає на кваліфікацію злочину.

Заперечує твердження захисника, що прокурор Барановський Ю.В. не підтвердив своїх повноважень, оскільки останній подав суду постанову про включення його у групу прокурорів від 01.09.2017 року.

Також вказує, що стороні захисту відкривались речові докази, оскільки такий протокол підписаний обвинуваченим та захисником.

Крім того зазначає, що на стадії досудового розслідування, як представник потерпілих, подав заяву та клопотання про визнання осіб потерпілими.

В запереченні на апеляційну скаргу захисту та доповнення до неї представник потерпілої ОСОБА_4-адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисту без задоволення. Вважає, що вирок суду є законний, обґрунтований, відповідає обставинам справи. Зазначає, що при його постановленні суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а призначене покарання відповідає вчиненому та тяжкості злочину. Посилається на те, що стан алкогольного сп’яніння, в якому перебував ОСОБА_1 доведено в ході судового розгляду та суд дав належну цим доказам правову оцінку.

Звертає увагу на те, що сторона захисту тлумачить правовий акт, зокрема Правила дорожнього руху України, які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху по всій території України, не вникаючи в суть обвинувачення. Вказує, що сторона захисту не спростувала, отриманого судовим слідством вини обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст. 286 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_1, які підтримали подану захисником апеляційну скаргу та клопотання ОСОБА_1 про застосування амністії, просять їх задовольнити, апеляційну скаргу подану представником страхової компанії не заперечили, в судових дебатах потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представників ОСОБА_6, ОСОБА_7, які заперечили апеляційні скарги захисника та представника ПАТ “Страхова Група “ТАС”, заперечили клопотання ОСОБА_1, просять залишити вирок суду першої інстанції без змін, в клопотанні ОСОБА_1 просять відмовити, в судових дебатах прокурора, який вважає вирок суду законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, в клопотанні ОСОБА_1 просить відмовити, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказах та є правильними.

Зазначені в апеляційних скаргах факти перевірялися судом першої інстанції, вони не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування вироку і спростовуються наступною сукупністю доказів.

Так, суд дійшов вірного висновку про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується показами потерпілої ОСОБА_4- дружини та ОСОБА_5 - брата водія ОСОБА_9, який, як вказали, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07 липня 2015 року в м. Кременці Тернопільської області, помер у лікарні 15 липня 2015 року від отриманих травм.

Відповідно до показів свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16- фельдшерів швидкої медичної допомоги, які виїжджали за викликом на дорожньо-транспортну пригоду вранці 07 липня 2015 року по вулиці Дубенській в м.Кременці Тернопільської області вбачається, що вони надавали невідкладну медичну допомогу двом потерпілим у даному ДТП, яких, в подальшому, було транспортовано у лікарню.

При цьому, свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_16 ствердили, що водій ОСОБА_9, під час надання йому невідкладної медичної допомоги, повідомив їм, що причиною даної ДТП було те, що на його смугу руху виїхав інший автомобіль, тому відбулося зіткнення.

Свідок ОСОБА_15 вказав, що, надаючи медичну допомогу водію ОСОБА_1, відчув від нього виражений запах алкоголю з рота, тому питав його чи вживав він алкоголь, на що останній ствердно кивнув головою. Зазначені обставини підтвердив свідок ОСОБА_17, який був присутній при цьому.

Як ствердила свідок ОСОБА_12 - завідуюча приймальним відділенням Кременецької районної лікарні, в яку 07 липня 2015 року було доставлено з місця дорожньо-транспортної пригоди водія ОСОБА_1, в її присутності, а також медсестри і прокурора було проведено забір крові для визначення стану алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1, в якого були ознаки алкогольного сп’яніння.

Суд вірно взяв до уваги дані протоколу освідування від 07.07.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_1 добровільно погодився на освідування та надав зразки крові (т.1 а.п.165-167), а також дані протоколу отримання зразків для експертизи від 17.07.2015 року, відповідно до якого чергова медсестра відібрала у ОСОБА_1 зразки крові для проведення судової експертизи, при цьому будь-яких заяв та зауважень ОСОБА_1 немав (т.1 а.п.168-169).

Як вбачається з повідомлення Кременецької районної комунальної лікарні №829 від 08.07.2015 року, ОСОБА_1 з 07 год. 05 хв. 07.07.2015 року знаходився на стаціонарному лікуванні травматологічного відділення з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку? забійні рани лобової ділянки голови, стан алкогольного сп’яніння.

Згідно з висновком експерта №895 від 09.07.2015 року судово-медичної експертизи при газохроматографічному дослідженні взірця крові ОСОБА_1, відібраної 07 липня 2015 року об 11 год. 50 хв. знайдено етиловий спирт в кількості - 1,9% (проміллє). Враховуючи швидкість зниження концентрації алкоголю в крові живих осіб у зв'язку з окисленням, виведенням його тощо (в середньому цей показник становить 0,15% за 1 годину), можна припустити, що на момент ДТП - 07.07.2015 року біля 06 год. 40 хв., концентрація етилового спирту в крові ОСОБА_1 із врахуванням часу забору взірця крові (07.07.2015 року об 11 год. 50 хв.), могла становити приблизно - 2,69% (проміллє), що за функціональною оцінкою концентрації алкоголю в крові може відповідати показникам сильного алкогольного сп’яніння.

Водночас, згідно з висновком експерта №896 від 09.07.2015 року судово-медичної експертизи при газохроматографічному дослідженні взірця крові ОСОБА_9, відібраної 07 липня 2015 року об 11 год. 10 хв.- метилового, етилового, пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено.

Суд першої інстанції вірно взяв до уваги протокол огляду місця події з схемою та таблицею ілюстрацій від 07.07.2015 року, проведеного відразу після ДТП, відповідно до якого місцем ДТП є вул.Дубенська м.Кременець Тернопільскої області навпроти будинку 51. При огляді місця події виявлено: осип уламків розсіювачів передньої фари автомобіля НОМЕР_3, косопоперечні сліди зриву дорожнього покриття з напрямком утворення з права на ліво (кінці яких направлені до задньої частини автомобіля ВАЗ), потертості та подряпини лівого бордюрного каміння, три поздовжні подряпини дорожнього покриття, які фрагментально тягнуться до передньої частини автомобіля НОМЕР_4, автомобіль НОМЕР_5 із наявними значними механічними пошкодженнями, які сконцентровані в його лівій частині, автомобіль НОМЕР_4, на якому наявні механічні пошкодження, які сконцентровані в його передній лівій частині (т.1 а.п.131-136).

Таким чином, при огляді обстежено та зафіксовано, схематично та фото-зображено обставини та елементи виявлені на місці події.

Відповідно до даних протоколу огляду транспортного засобу ВАЗ 21154, д.н.з. НОМЕР_2 від 09.07.2015 року виявлено значні руйнування елементів конструкції автомобіля з найбільшими пошкодженнями в передній та лівій частині транспортного засобу (т.1 а.п.144-150) та відповідно до даних протоколу огляду транспортного засобу «PEUGEOT-407», д.н.з.НОМЕР_1 від 09.07.2015 року виявлено значні пошкодження передньої частини транспортного засобу (т.1 а.п.151-158).

Суд вірно взяв до уваги судову інженерно-транспортну експертизу №5-379/15 від 03.08.2015 року, якою встановлено, що зіткнення вищевказаних автомобілів відносно елементів проїзної частини дороги, відбулося на смузі руху до вул.С.Петлюри, тобто на смузі руху автомобіля «ВАЗ 21154», в повздовжньому напрямку - в місці, що дещо передує розміщенню «косопоперечних свіжих слідів зриву дорожнього покриття», відносно напрямку руху до вул.Шевченка. Встановити в абсолютних величинах місце зіткнення транспортних засобів експертним шляхом не надалося можливим по причині відсутності уточнюючої слідової інформації, зафіксованої на місці ДТП (т.1 а.п.240-250).

Водночас, у висновку №4911 додаткової судової автотехнічної експертизи від 28.12.2015 року вказано, що у заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами п.п. 1.2; 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «безпечна швидкість»: «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»); 12.1; 12.4: 12.9 (підпункту «б») ПДР України, у відповідності до яких вказаний водій повинен був вести свій автомобіль «PEUGEOT-407» правою стороною проїзної частини вул. Дубенської, не виїжджаючи на зустрічну смугу руху (щоб не створювати небезпеки іншим учасникам руху) та вибираючи таку швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого автомобіля (але ця швидкість не повинна була перевищувати 60 км/год).

При вихідних даних, заданих даній експертизі, дії водія ОСОБА_1, з технічної точки зору, не відповідали вимогам п.п. 1.2; 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «безпечна швидкість»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»); 12.1 ПДР України, що стало причиною настання даної ДТП, зокрема факт виїзду автомобіля «PEUGEOT-407» під керуванням водія ОСОБА_1 на смугу зустрічного руху при відсутності причин технічного характеру, які б вказаного водія до цього змушували (т.2 а.п.15-16).

Експертним дослідженням встановлено, що наявні несправності елементів системи рульового керування, робочої гальмової системи, ходової частини (диску з шиною лівого переднього колеса) автомобіля НОМЕР_4 та наявні несправності елементів системи рульового керування, робочої гальмової системи, ходової частини автомобіля НОМЕР_3, є наслідком зіткнення автомобілів під час ДТП. Несправностей в системах при наявності яких забороняється експлуатація, що могли бути до ДТП і вплинути на керування автомобілями не виявлено (т.1 а.п.223-229).

Вищезазначені висновки експертів з наукової точки належно вмотивовані, відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, зроблені на підставі вихідних даних, які здобуті слідством в установленому кримінально-процесуальним законом порядку, тому колегія суддів вважає, що суд прийняв вірне рішення, поклавши їх в основу вироку як такі, що не викликають сумнівів в їх достовірності.

Таким чином, в ході судового розгляду встановлено причину даної дорожньо-транспортної пригоди та обставини, за яких можна було її уникнути. При цьому, водій автомобіля «PEUGEOT-407» ОСОБА_1 повинен був вести свій автомобіль правою стороною проїзної частини вул. Дубенської, не виїжджаючи на зустрічну смугу руху (щоб не створювати небезпеки іншим учасникам руху) та вибираючи таку швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого автомобіля (але ця швидкість не повинна була перевищувати 60 км/год).

Однак, вказаних вимог водій ОСОБА_1 не виконав. Як встановлено за результатами експертного дослідження він, в порушення правил дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21154» під керуванням водія ОСОБА_9Р, при цьому перебував в стані алкогольного сп’яніння.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №532 від 14.08.2015 року та даних медичної карти №02107352 стаціонарного хворого, смерть ОСОБА_9 настала внаслідок масивної травми тіла з чисельними переломами кісток скелета (двобічні переломи ребер, перелом 2-го грудного хребця, переломи кісток нижніх кінцівок) та ушкодженнями внутрішніх органів (крововиливи в ділянці судинного пучка серця, в клітковину середостіння, фіксуючий апарат печінки, легень; крововиливи в речовину спинного мозку). В подальшому, перебіг травматичного процесу ускладнився висхідним набряком спинного мозку, набряком-набубнявінням головного мозку із гнійним його запаленням та вклиненням стовбуру мозку у великий потиличний отвір.

Масивність, множинність тілесних ушкоджень, локалізація їх на різних анатомічних ділянках та поверхнях тіла, наявність ознак різкого струсу тіла у вигляді крововиливів у фіксуючо-підвішуючий апарат внутрішніх органів (судинний пучок серця, корені легень, серпоподібну зв'язку печінки), в сукупності дають підстави вважати, що в даному випадку мала місце транспортна травма, не виключено внаслідок ударів різними ділянками тіла (тулубом, кінцівками), обумовленого інерційним зміщенням останнього, до частин салону автомобіля.

Зазначений комплекс травматичних змін, виявлених при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_9, стосовно живих осіб, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя п.2.1.1. а) Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Між тілесними ушкодженнями, що отримав ОСОБА_9 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та настанням його смерті є прямий причинно-наслідковий зв'язок (т.1 а.п.208-215).

Як ствердив ОСОБА_1, причиною виїзду керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, внаслідок чого відбулося ДТП, було те, що він намагався уникнути наїзду на двох невідомих мужчин, які раптово намагалися вибігти на проїзну частину дороги. Вказані обставини перевірялися судом першої інстанції та правильно оцінені критично, як надані з метою уникнути відповідальності за вчинений злочин, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Так, свідки ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 ствердили, що прибули на місце ДТП відразу після його скоєння. Вказали, що будь-яких інших осіб, крім свідків, не бачили.

Суд вірно їх покази взяв до уваги, оскільки вони послідовні, логічні, і об’єктивно узгоджуються між собою.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що покази свідка ОСОБА_23, який не був очевидцем дорожньо-транспортної події, проте вказав, що бачив з відстані 110-150 метрів, як від пошкоджених автомобілів відходило двоє мужчин в протилежному від нього напрямку, суд вірно оцінив критично, оскільки ці покази є суперечливими, не підтверджені жодними іншими доказами справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд вірно не взяв до уваги висновок №3282 судової автотехнічної експертизи від 22.12.2015 року (т.2 а.к.п.6-13), протокол проведення слідчого експерименту від 06.08.2015 року (т.1 а.к.п.190-194), висновок №3281 транспортно-трасологічної експертизи від 07.10.2015 року (т.1 а.к.п.251-252), оскільки вони ґрунтуються лише на заданих вихідних даних, які отримані із показань лише обвинуваченого ОСОБА_1.

Колегія суддів відзначає, що висновки, яких дійшов суд, були зроблені на підставі повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи. Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду, чи суперечливих доказів, які б суд невмотивовано відкинув.

Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України є правильною.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого посилається на порушення освідування з отриманням зразків крові ОСОБА_1. Вказані твердження є необґрунтованими та спростовуються наступним.

Згідно з п.8 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції огляду на стан сп'яніння, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року N1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за N1413/27858 у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.

Відповідно до ч.2 ст.241 КПК України освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря.

Відповідно до ч.3 ст. 241 КПК України перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.

Відповідно до ч.3 ст.245 КПК України відібрання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів провадження (т.1 а.к.п.164-166), ОСОБА_1, на підставі постанови прокурора від 07 липня 2015 року, добровільно погодився на освідування та згідно даних протоколу освідування особи від 07.07.2015 року отримано взірці його крові, при цьому зауважень та доповнень до процесуальної дії ОСОБА_1 немав.

Не заслуговують на увагу твердження захисника щодо неправомірної передачі зразків крові від прокурора Гібського М.Я. до слідчого Бучковського Л.П., оскільки слідчий Бучковський Л.П. входив до групи слідчих у даному кримінальному провадженні та не потребував окремого, на цю дію, доручення.

Крім того, надуманим є твердження захисника про поміщення взірців крові у флакон з залишками ліків, оскільки ці твердження жодними доказами не підтверджені та з цього приводу захисник жодних клопотань про допит експерта, медичного працівника чи понятих, які брали участь у цій процесуальній дії, не заявляв.

Не заслуговують на увагу твердження захисника про порушення проведення огляду місця події та огляду автомобілів НОМЕР_6, НОМЕР_7, оскільки апелянтом не зазначено, які, на його думку, мають місце порушення, а при розгляді в суді апеляційної інстанції матеріалів кримінального провадження, не встановлено будь-яких порушень.

Крім того, огляд місця події, відповідно до положень ч.3 ст.214 КПК України, у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та, відповідно до вимог ч.6 ст.237 КПК України, слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі, в тому числі працівникам внутрішніх справ, які прибули на місце події за повідомленням чергового медичного закладу, залишати місце огляду до його закінчення.

Посилання апелянта на те, що автомобіль НОМЕР_6 не представлений суду як речовий доказ, то як з’ясовано в суді першої інстанції автомобіль, на час судового розгляду, відчужений його власником, однак це не спростовує факту дорожньо-транспортної пригоди та участі у ній обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_9.

Щодо посилання апелянта на те, що відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, на яких зафіксовано рух транспортних засобів 06.07.-07.07.2015 року судом не досліджені є безпідставними, оскільки відповідно до звукозапису судового засідання від 09.09.2016 року прокурор Цар Р.В. подав суду вказані відеозаписи, вони досліджені та судом вірно не взяті до уваги, оскільки вони не містять відомостей, які можуть мати значення для доведення чи спростування вини обвинуваченого ОСОБА_1.

Захисник в апеляційній скарзі стверджує, що всі докази, які надала сторона обвинувачення на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_1, є недопустимими, оскільки досудове розслідування по даному кримінальному провадженні було розпочате керівником органу досудового розслідування ОСОБА_10, який на той час займав посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Тернопільської області та не був слідчим.

Колегія суддів вважає зазначені твердження необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.6 ч.2 ст.39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України слідчий — службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.1 розділу XI Перехідних положень — до дня введення в дію частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження 07 липня 2015 року заступник начальника СВ прокуратури Тернопільської області ОСОБА_10 надав доручення слідчому в ОВС ОСОБА_24 на проведення досудового розслідування, процесуальним рішенням у виді постанови створив групу слідчих, в якій визначив старшого групи слідчого Декайла О.П., а начальник слідчого відділу прокуратури Тернопільської області ОСОБА_11 13.07.2015 року правомірно вніс зміни до складу групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що процесуальні дії службових осіб органу досудового розслідування під час проведення досудового розслідування, є законними, в зв`язку з чим докази, на яких ґрунтується обвинувачення є належними та допустимими в даному кримінальному провадженні.

Не заслуговують на увагу посилання захисника на те, що прокурор відмовив у наданні доступу до інших матеріалів досудового розслідування, що залишилися у нього і не використовувалися у суді, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.291 КПК України, до обвинувального акта, який направляється до суду, додається реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов та розписки. Надання інших документів, не передбачених даною статтею, до початку судового розгляду забороняється.

Крім того, відповідно до вимог ст.290, ст.349 КПК України, прокурор після завершення досудового розслідування відкриває стороні захисту матеріали, які є в його розпорядженні та під час судового розгляду використовує докази у порядку та обсягу, визначеному ухвалою суду на початку судового розгляду.

Таким чином, стороні захисту відомі усі матеріали, які були у розпорядженні прокурора, які відкритті їй згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 16 лютого 2016 року та досліджувалися судом під час судового розгляду.

Необґрунтованими є твердження захисника, що прокурором висунуто не конкретизоване обвинувачення, оскільки обвинувальний акт за формою та змістом повністю відповідає вимогам ст.291 КПК України, в тому числі, в ньому чітко та конкретно викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, зазначено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, пункти Правил дорожнього руху, які регламентують порядок дорожнього руху та експлуатації транспорту та формулювання обвинувачення.

Крім того, відповідно до звукозапису судового засідання від 25.08.2016 року, після оголошення прокурором обвинувального акта, ОСОБА_1 підтвердив зрозумілість пред’явленого обвинувачення, при цьому його інтереси, впродовж усього судового розгляду, представляв захисник.

Надуманими є доводи захисника, що суд порушив вимоги ч.1 ст. 337, ч.3 ст.373 КПК України, вийшовши за межі висунутого обвинувачення та побудував вирок на припущеннях, оскільки суд першої інстанції формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” вірно врахував, що диспозиція ч.2 ст.286 КК України, за якою встановлена відповідальність є бланкетною, вказав нормативний акт у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема пункти Правил дорожнього руху, які затверджені п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, які порушив обвинувачений та мотивував вирок на доказах, які встановив безпосередньо в ході судового розгляду, що повністю відповідає вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК України.

Твердження захисника, що суд, визнавши стан алкогольного сп’яніння обвинуваченого як обтяжуючу покарання обставину, порушив вимоги ч.4 ст.67 КК України, є необґрунтовані.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд визнав доведеним, що дорожньо-транспортна подія сталась внаслідок дій водія ОСОБА_1, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем “ВАЗ 21154”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9, який рухався у зустрічному напрямку, створивши такі умови, що стали причиною дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, що спричинило його смерть.

Таким чином, стан алкогольного сп'яніння, у якому ОСОБА_1 керував транспортним засобом, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, тому не належить до ознак об’єктивної сторони злочину, що впливають на його кваліфікацію.

Не заслуговує на увагу твердження сторони захисту про порушення судом порядку набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 статусу потерпілих, а їх представниками своїх повноважень на стадії досудового розслідування, оскільки під час судового розгляду кримінального провадження стороною захисту не оспорювався процесуальний статус потерпілих та їх представників, а на стадії досудового розслідування підстави та порядок їх набуття стороні захисту були відомі, що стверджує протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування для ознайомлення (т.4 а.с.16-18). Зокрема обвинувачений та його захисник ознайомлені із заявами потерпілих та постановами слідчого про надання їм статусу потерпілих та їх представників.

В доповненнях до апеляційної скарги захисник також вказує, що речові докази не відкривались стороні захисту у порядку ст.290 КПК України і обвинуваченому, після завершення досудового розслідування, не надавався доступ до них, що забороняє суду обґрунтовувати вирок на цих доказах.

Зазначені доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, тому не можуть братися до уваги, оскільки визначені у справі речові докази відкриті стороні захисту відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 16 лютого 2016 року та постанови слідчого від 25 січня 2016 року. Окрім того, автомобіль, який не був відчуженим оглядався судом. Інші речові докази не представлялися для дослідження так як сторона обвинувачення не обґрунтовувала ними пред’явлене обвинувачення.

При цьому, медична карта, у цьому кримінальному провадженні, не визнавалася речовим доказом, тому не відкривалася стороні захисту та в суді, а сторона захисту, щодо її дослідження, відповідно до ст.358 КПК України, клопотань не заявляла.

Захисник зазначає, що прокурор Барановський Ю.Б., який брав участь у розгляді справи, не підтвердив свої процесуальні повноваження відповідно до вимог закону та не відкрив постанову керівника органу прокуратури про зміну групи прокурорів від 01.09.2017 року, що відповідно до ст. 290 КПК України є недопустимим доказом.

Вказані доводи захисника є необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст.290 КПК України прокурор відкриває, надає доступ до матеріалів досудового розслідування, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення винуватості або зменшення ступеня винуватості обвинуваченого.

Водночас, постанова про зміну групи прокурорів не містить жодних відомостей, які можуть в силу ст.84 КПК України бути використані в даному провадженні як відомості про наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, враховуючи і те, що зазначена постанова від 01.09.2017 року представлена суду.

Посилання захисника на порушення прав обвинуваченого в судових дебатах судом першої інстанції щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році”є необґрунтованими, оскільки відповідно до звукозапису судового засідання від 22.02.2018 року ОСОБА_1 клопотань та доказів про звільнення його від відбування покарання на підставі ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році” суду не подавав та не клопотав щодо відновлення, в зв’язку з цим, з’ясування обставин.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, відповідно до вимог ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, віднесеного законом до тяжких, форму вини у виді необережності, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково визнав свою вину, наслідки цього діяння – смерть потерпілого ОСОБА_9 та, з врахуванням обтяжуючих обставин, зокрема скоєння злочину в стані алкогольного сп’яніння, думки потерпілих, які просили призначити обвинуваченому суворе покарання у виді шести років позбавлення волі, прийшов до правильного висновку про призначення йому покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, що передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди потерпілим, суд взяв до уваги, що внаслідок ДТП загинув чоловік та брат потерпілих, вони зазнали нервовий стрес, фізичних страждань, перенесли сильний душевний біль втрати, тому підставно задовольнив їх вимоги частково, стягнувши з ОСОБА_1 в користь потерпілої ОСОБА_4 - 550000 гривень та в користь потерпілого ОСОБА_5 - 60000 гривень моральної шкоди.

Крім того, суд встановив, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_1 перед третіми особами була застрахована у АТ «Страхова група «ТАС» (приватне), що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АI/3503077 від 08 вересня 2014 року із строком дії до 09 вересня 2015 року. При цьому за вказаним полісом страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 100000 гривень, а за шкоду, заподіяну майну - 50000 гривень (т.1 а.к.п.77).

Тому суд, відповідно до ст.ст. 22,27 ОСОБА_13 України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, з врахуванням ст.ст. 509, 526 ЦПК України правомірно стягнув з АТ «Страхова група «ТАС» (приватне) в користь потерпілої ОСОБА_4 шкоду, пов'язану із смертю потерпілого (чоловіка) в розмірі 100 000 гривень, що передбачена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та спростовує доводи апеляційної скарги представника страхової компанії щодо перевищення суми відшкодування.

Беручи до уваги, що легковий автомобіль «ВАЗ 21154», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_9 і який потрапив у ДТП, належав на праві власності потерпілому ОСОБА_5 суд, відповідно до ст. ст. 28, 30 ОСОБА_13 України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, з врахуванням ліміту відшкодування, що визначений у полісі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставно стягнув з АТ «Страхова група «ТАС» (приватне) в користь потерпілого ОСОБА_5 50000 гривень в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого, а також з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5, в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого - 17162 гривні.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 подав клопотання про застосування до нього п.”в” ст.1 ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році” та звільнення його від відбування основного та додаткового покарання, посилаючись на те, що обвинувачується у вчиненні необережного тяжкого злочину, має на утриманні двох дітей, яким не виповнилось 18 років та вказує, що стан алкогольного сп’яніння не може бути обтяжуючою вину обставиною, оскільки належить до кваліфікуючої ознаки злочину.

Колегія суддів вважає, що дане клопотання до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно з п.”в” ст.1 ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році” підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим ОСОБА_13 мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Водночас, відповідно до п.”е” ст.9 вказаного ОСОБА_13 амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 ОСОБА_13 України “Про застосування амністії в Україні”, а також до осіб, яких засуджено за злочини порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (частина друга статті 286 КК України 2001 р., частина друга статті 215 КК України 1960 р.).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно врахував як обтяжуючу вину обставину вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп’яніння, яка в даному випадку не є ознакою злочину, що впливає на його кваліфікацію.

За таких обставин, в колегії суддів відсутні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання по амністії.

При перевірці справи, колегією не встановлено істотних порушень кримінального процесуального закону, який би тягнув за собою скасування вироку.

Колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, таким, що відповідає фактичним обставинам справи, які суд встановив безпосередньо в судовому засіданні, а тому підстав для його скасування, зміни чи закриття провадження — немає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році”, колегія суддів,-

Ухвалила:

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування положень п.’’в” ст.1 ОСОБА_13 України “Про амністію у 2016 році” - відмовити.

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1- адвоката ОСОБА_2 та представника ПАТ “Страхова група “ТАС” ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Збаразького районного суду від 23 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_25