Рішення № 75153366, 26.06.2018, Окнянський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Красноокнянський районний суд Одеської області)

Красноокнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/85/18

Провадження № 2/506/117/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

26.06.2018 смт.Окни

Красноокнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Криворучка П.В.,

при участі секретаря судового засідання Паламарчук М.О.,

за участю: відповідачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Окни, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника ОСОБА_2, до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2018 року позивач, в особі свого представника, звернувся в суд із зазначеним позовом до відповідачки, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 05.09.2012р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 000,00грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

За твердженням позивача, ОСОБА_3 було виконано свій обов’язок та надано кредитні кошти відповідачці для власного користування, однак, відповідачка свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконувала, а тому, станом на 31.12.2017р., має заборгованість – 28 099,78 грн., в тому числі: 1 980,24 грн. – заборгованість за кредитом; 24 305,26 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00грн. – штраф (фіксована частина); та 1 314,28грн. – штраф (процентна складова), що і спонукало позивача на звернення до суду з даним позовом.

Відповідачка подала відзив на позов про стягнення заборгованості, вказавши, що заперечує проти позову повністю та вважає вимоги позивача незаконними і необгрунтованими, оскільки, на її думку, у позивача відсутнє право на звернення до суду.

ОСОБА_1 просила Суд звернути увагу на те, що Позивач надав до суду «Умови і правила надання Банківських послуг», які нею не підписані. Нею, як вказала відповідачка, було підписано тільки анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, однак в даній заяві жодним чином не зазначено, в редакції якого саме року були умови та правила, з якими її ознайомлювали, а також чи були вони на той час взагалі затвердженими та діяли. Тому, вона заперечує, що саме з доданими до позову умовами та правилами Позивач її ознайомив при виникненні відносин між ними.

За таких обставин, як вважає відповідачка, ці умови носять односторонній характер, а тому не можуть буди доказами в розумінні ст.ст.76-78 ЦПК України, оскільки не містять будь-якого легального та належного підтвердження того факту, що умови та правила саме в цій редакції діяли на момент виникнення спірних правовідносин між нею та позивачем.

Відповідачка також відзначила, що у анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг жодним чином не зазначено, що вона ознайомлена з «Правилами користування платіжною карткою». З даними Правилами вона, під час отримання кредиту, взагалі не була ознайомлена, а позивачем, на її погляд, не надано доказів щодо ознайомлення її з ними, а відтак вона вважає їх нікчемними, а отже, вони не можуть братися до уваги, при визначенні умов, під які надавався кредит, і при вирішенні справи по суті слід використовувати загальні положення цивільного законодаства.

За твердженням відповідачки, останній внесок коштів, в рахунок погашення кредиту, був зроблений нею ще 16.06.2014р., однак не дивлячись на це – Позивач, знаючи про несплату нею кредиту з вказаного періоду, не вимагав від неї погашення заборгованості за кредитом до моменту звернення до суду – 05.02.2018р., а тому, пославшись на ст.ст.215 ч.2, 216, 253, 256, 257, 259, 261 ч.ч.1,5, 266, 267, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 631, 1050 ч.2, 1054 Цивільного кодексу України, п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо заборони кредитодавцю вимагати виконання кредитного договору строк давності по якому скінчився, а також на п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», постанови Верховного Суду України по справах №6-249цс15 від 02.12.2015р. та №6-1174цс16 від 02.11.2016р., відповідачка просила суд відмовити в позові в повному обсязі. /ар.сп. 68-69 /

У відповіді, на відзив відповідачки на позовну заяву, представник позивача зазначив, що при оформленні кредиту, заява на його отримання підписується повнолітньою дієздатною особою, яким підтверджується, що Позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, тобто Позичальник підтвердив свою згоду на те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та ОСОБА_3 складають між ним і ОСОБА_3 Договір про надання банківських послуг.

За твердженням представника позивача, в анкеті-заяві від 05.09.2012р., інформація про себе Відповідачем заповнена особисто, із якої чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що «Я згодна з тим, що ця заява, разом із Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та ОСОБА_3 Договір про надання банківських послуг. Я ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді…»

Крім того, як вказав представник позивача, вищезазначені Умови та правила надання банківських послуг, а також ОСОБА_3 банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях ОСОБА_3 та на офіційному сайті ОСОБА_3, а тому Відповідач, підписанням Анкети-заяви позичальника, приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, а заява, разом з Умовами та Тарифами, є договором про надання банківських послуг.

Також, на думку представника позивача, Відповідач неправомірно посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки кошти за споживчим кредитом надаються на придбання продукції, а в даному випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відносно строку позовної давності, на застосуванні якого наполягала відповідачка, представник позивача зазначила, що відповідно до п.1.1.7.31 Умов договору, строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Представник позивача, також вважав за необхідне звернути увагу суду, що даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Безпосередньо в загально-прийнятих договорах істотні умови мають чіткий строк виконання, точний щомісячний платіж визначений чітко в грошових одиницях – ануїтет тощо.

Представник позивача також вказа, що по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов’язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Відповідно до Правил користування карткою, як зазначив представник позивача, строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік), і картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, а отже, строк дії випущеної картки до останнього дня травня 2016 року. Позивач же звернувся до суду з позовом до Відповідача 09.02.2018р. – тобто, на переконання представника позивача, до спливу строку позовної давності.

У зв’язку з цим, на думку представника позивача, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а строк позовної давності Позивачем, при зверненні до суду, дотримано, а тому, пославшись на ст.ст.3, 6, 11, 204, 207 ч.1, 216 ч.1, 256, 257, 259 ч.1, 261, 526, 599, 634 ч.1, 640 ч.2 Цивільного кодексу України, п.21 постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012р., та постанови Верховного Суду України від 19.03.2014р., справа №6-14цс14, від 18.06.2014р., справа №6-61цс14, він просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі. /ар.сп. 83-86, 123-126 /

Відповідачка, на відповідь позивача, на її відзив на позовну заяву, надала суду заперечення на позов про стягнення заборгованості, в яких звернула увагу суду на те, що докази, які позивач повинен подати, повинні бути виключно належними та допустимими.

Натомість, на переконання відповідачки, на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав, разом із відповіддю на відзив, інформацію про зміну тарифів на зняття готівки по елітним картам та виписку, які не містять відомостей про відповідальну особу, яка їх склала і чи має взагалі вона право здійснювати такі розрахунки. До позовної заяви також додано тільки: витяги з ОСОБА_3, Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою, копія анкети-заяви та виписка по рахунку. Однак, позивачем не додано договору банківського кредиту укладеного між нею (відповідачкою) та ПриватБанком.

«Розрахунки» додані до матеріалів справи, на думку відповідачки, за своєю природою не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст.ст.76-78 ЦПК України, а також ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що напряму узгоджується з п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009р., у якому зазначено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та врахувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а сама по собі інформація про зміну тарифів на зняття готівки по елітним картам та виписка, як вважає відповідачка, – це документи, які ґрунтуються виключно на припущеннях.

Стосовно твердження сторони позивача, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява, разом з «Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку», які викладені на банківському сайті http//privatbank.ua/terms/pages/70 складає між ним та ОСОБА_3 Договір, відповідачка зазначила, що Умови і Правила надання банківських послуг від 06.03.2010, які додані до матеріалів справи, взагалі відсутні за вказаним посиланням, оскільки на даному сайті є Умови і Правила надання банківських послуг в редакції від 01.04.2012р. до 01.05.2018р. (63 редакції).

Відповідачка також просила Суд звернути увагу на те, що позивач надав до суду «Умови і правила надання Банківських послуг», які нею не підписані, так як нею було підписано тільки анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, однак в даній заяві жодним чином не зазначено, в редакції якого саме року були умови та правила, з якими її ознайомлювали, а також чи були вони на той час взагалі затвердженими та діяли.

Додатково відповідачка зазначила, що у вказаній анкеті відсутні будь які умови, які є істотними для кредитного зобов’язання: в анкеті відрізняється сума грошових коштів від тієї, які зазначає позивач в позові (в анкеті – 2200грн., а в позові – 2000грн.), відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов’язок повернення тієї чи іншої суми, відсутній строк надання грошових коштів позивачем та строк повернення цих коштів відповідачем, відсутні будь які посилання на картку, з якої відповідач міг отримувати грошові кошти, відсутні умови про отримання цієї картки відповідачем та ін.

На переконання відповідачки, не підписані нею Умови та правила надання банківських послуг свідчать про те, що вони на неї не розповсюджуються, і, на її погляд, вказаний висновок співпадає з правовою позицією Верховного Суду України, відображеною в постанові №6-16цс15 від 11.03.2015р., відповідно до якої «Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника..»

За повторним твердженням відповідачки, останній внесок коштів на вказану карту, в рахунок погашення кредиту, був зроблений нею ще 16.06.2014р., але не дивлячись на це – позивач, знаючи про несплату нею кредиту з вказаного періоду, не вимагав від неї погашення заборгованості за кредитом до моменту звернення до суду – 05.02.2018р., а тому, пославшись на ст.ст.215 ч.2, 216, 253, 257, 259, 266, 267, 509, 526, 530, 611, 1054 Цивільного кодексу України, п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також на п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009р. та п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідачка наполягала на застосуванні строків позовної давності та відмові у задоволенні позовних вимог, у зв’язку зі спливом строку позовної давності. /ар.сп. 105-107 /

У відповіді, на заперечення відповідачки на позов, представник позивача, окрім підтвердження раніше викладених обґрунтувань позову, також зазначив, що укладання Договору здійснювалось за принципом приєднання, тобто підписанням заяви Позичальник приєднався до запропонованих банком Умов та Тарифів. В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та ОСОБА_3, що не суперечить чинному законодавству України, а отже, між ОСОБА_3 та Позичальником укладено договір у письмовій формі.

З моменту оформлення кредитного договору пройшло 5 років, Позичальник в Банк, щодо неправильного нарахування відсотків, не звертався, що, на думку представника позивача, свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок і повністю з ними погодився.

За твердженням представника позивача, користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.

Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином, між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже, на переконання представника позивача, є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Щодо посилання відповідачки на постанову ВСУ по справі №6-16цс15, в якій «суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника», представник позивача вказав, що в даній справі Позивач надав докази, що Відповідача було ознайомлено саме із зазначеними Умовами та правилами надання банківських послуг та наказ ОСОБА_3, яким були затверджені зазначені Умови та Правила надання банківських послуг. Більш того, згідно Заяви, Відповідач зобов’язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг та ОСОБА_3 на сайті Приватбанку.

Таким чином, як вказав представник позивача, твердження Відповідача, що в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення відповідача з Умовами та Привилами надання банківських послуг, не відповідають дійсним обставинам справи.

Стосовно строків позовної давності, представник позивача зазначила, що відповідно до п.11.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років.

Представник позивача також звернула увагу суду на те, що по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов’язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту.

Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Відповідно до Правил користування карткою, строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, тобто травня 2016 року.

Щодо посилання Відповідача на Закон України «Про захист прав споживачів», представник позивача вказав, що вищезгаданий Закон визначає поняття споживчого кредиту, а споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а тому, на думку представника позивача, в даному випадку посилання відповідача на вказаний Закон є неправомірним. /ар.сп. 142-147 /

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надавши, відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, заяву про розгляд справи в його відсутності та згоду на заочний розгляд справи, а тому справа розглянута без його присутності, що відповідає положенням ст.ст.223 ч.5 ЦПК України. /ар.сп. 3, 40 /

Відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечувала, наполягаючи на обставинах та обгрунтуваннях, викладених нею у відзиві та запереченнях, а також пояснила суду, що отримати кредит її змусило важке захворювання, яке було виявлене в неї в 2012 році. Однак, не дивлячись на це, вона до червня 2014 року регулярно вносила кошти на повернення кредиту, і в подальшому вважала кредит погашеним, так як від банку ніяких нагадувань, чи повідомлень про заборгованість, не отримувала. Крім того, вона також піклувалась про свою матір, яка хворіла, і померла в 2014 році, із-за чого до відділення ПриватБанку не заходила і не цікавилась про стан її кредиту, а тому пред’явлення до неї позову, на таку величезну суму, було зовсім неочікуваним та геть її приголомшило. З урахуваннях всіх викладених обставин, відповідачка просила суд, у разі неможливості відмовити в задоволенні позову повністю, максимально його зменшити.

Заслухавши пояснення відповідачки та дослідивши всі подані сторонами докази, суд, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши всі докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги чи заперечення, та проаналізувавши правові норми, які регулюють вказані правовідносини, дійшов висновку про часткове задоволення, позову, виходячи із наступного:

згідно договору б/н від 05.09.2012р. (анкети-заяви відповідачки про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Витягу з ОСОБА_3 обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягу із Умов і Правил надання банківських послуг), а також паспорту відповідачки та правовстановлюючих документів банку, Банк надав відповідачці кредитні кошти, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, в сумі 2 000,00грн., під зобов'язання їх повернення, зі сплатою встановлених 36,00% відсотків річних за користування ними, та інших платежів, згідно визначеного графіку; /ар.сп. 7-33, 35-39 /

п.1.1.7.31 Умов і правил надання банківських послуг, строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) збільшений до 50 років; /ар.сп. 22 /

відповідно до п. 2.1.1.5.5. Умов і правил надання банківських послуг, позичальник зобов’язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, по перевитратам платіжного ліміту, а також оплачувати комісії; /ар.сп. 27 /

п.2.1.1.7.6. зазначених Умов і правил встановлено, що у випадку порушення строків платежів по будь-якому із грошових зобов’язань більше ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф, в розмірі 500 грн. +5% від суми позову; /ар.сп. 28 /

п.п.2.1.1.12.6.1 вказаних Умов та правил передбачено, що у разі виникнення прострочених зобов’язань на суму від 100 грн., включаючи прострочення зобов’язань, передбачених п.п.2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов і правил, позичальник оплачує банку пеню, яка розраховується як; пеня – базова процентна ставка по договору / 30 (нараховується за кожен день прострочки кредиту) + 50 грн. (одноразово); /ар.сп. 30 /

згідно п.п.2.1.1.12.6.2 зазначених Умов і правил, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником обов’язків по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі вказаному в Довідці про умову кредитування і ОСОБА_3, позичальник оплачує банку штраф у розмірі 100 % від розміру неналежно оплачених процентів; /ар.сп. 30 /

наданим розрахунком заборгованості за договором б/н від 05.09.2012р. позивач стверджує, що станом на 31.12.2017р. заборгованість по кредитному договору склала 28 099,78грн., в тому числі: заборгованість за кредитом – 1 980,24 грн.; заборгованість за процентами – 24 305,26 грн.; заборгованість по штрафам – 1 814,28 грн.; /ар.сп. 5-6 /

із виписок з карткового рахунку ОСОБА_1, наданих позивачем, вбачається, що відповідачка активно користувалась карткою лише до 16.06.2014р., знімаючи готівкові кошти в банкоматі та поповнюючи картковий рахунок готівкою, а в подальшому їй лише нараховувались відсотки за користування кредитним лімітом, та штрафні санкції «за прострочку по кредиту»;

/ар.сп. 64-67, 70-76, 87-88, 127-128, 149-150 /

згідно довідки №250 від 12.04.2018р., виданої Новосамарською сільською радою, Красноокнянського району Одеської області, ОСОБА_1, 16.03.1966р. народження, дійсно зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1; /ар.сп. 77 /

із листа ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 17.05.2018р. №20180210/0189, надісланого до суду, видно, що відповідачка, згідно кредитного договору б/н від 05.09.2012р., отримала картку 4149437807639685, яка мала термін дії до 05.2016р., тобто до останнього дня травня місяця зазначеного року; /ар.сп. 90, 129 /

в листі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 23.05.2018р. №68232-ВБ, на запит суду, представник позивача наполягає, що кредитний договір з відповідачкою був укладений у формі договору приєднання, а його зміст зафіксовано в декількох документах: заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та ОСОБА_3, що не суперечить діючому законодавству, тобто відповідає ст.ст.201 ч.1, 207 ч.1, 634 ч.1 Цивільного кодексу України; /ар.сп. 115-116 /

в постанові Верховного Суду України від 19.03.2014р., по справі №6-14цс14, долученій представником позивача до відповіді на відзив, висловлена правова позиція про те, що «відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору»; /ар.сп. 92-95, 132-135 /

в постанові Верховного Суду України від 18.06.2014р., по справі №6-61цс14, долученій представником позивача до відповіді на відзив, викладена правова позиція про те, що «за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦПК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України)»; /ар.сп. 96-99, 136-139 /

в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015р., по справі №6-16цс15, долученій відповідачкою до заперечення на позов, надісланого суду на противагу відповіді позивача на її відзив, висловлена правова позиція про те, що «позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другої стаття 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); /ар.сп. 108-110 /

долученим до відповіді на заперечення на позов фотознімком відповідачки, на якому остання зображена з отриманою кредитною карткою в руці, представник позивача підтверджує факт отримання відповідачкою кредиту; /ар.сп. 148 /

із довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта ОСОБА_1 видно, що її картковий рахунок почав діяти 05.09.2012р., в цей же день кредитний ліміт був збільшений з 300,00грн. до 1 500,00грн., 17.10.2012р. був знову збільшений до 2 000,00грн., а строк дії кредитної картки визначений до 05/16, тобто до останнього дня травня місяця 2016 року; /ар.сп. 152 /

із довідки №260 від 11.04.2018р., виданої Окнянською райлікарнею, виписок для МСЕК, епікрізом та фотокопією історії хвороби, виданих Одеським обласним онкологічним діспансером, а також свідоцтва про смерть серія І-ЖД №368209 від 21.05.2014р. та довідки №658 від 21.06.2018р., виданої Новосамарською сільською радою, Окнянського району Одеської області, вбачається, що позивачка перебуває на диспансерному обліку з приводу онкологічного захворювання, а 20.05.2014р. померла її мати; /ар.сп. 164-183 /

ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру;

п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини;

згідно ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок;

ч.1 ст.256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;

відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;

ч.1 ст.509 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку;

ст.526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу;

згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін);

ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, які обчислюються у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, та у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, відповідно;

відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення;

ч.1 ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання);

згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов’язання, або не виконав його в строк, передбачений договором;

ч.2 ст.616 ЦК України встановлено, що суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення;

відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору;

ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором;

ч.1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі викладеного, суд не може погодитись з позицією відповідачки, щодо відмови в задоволенні позову із-за закінчення строків позовної давності, виходячи з того, що кредитну (платіжну) картку вона втратила, а відтак, не надавши її суду для дослідження, не виконала вимог ч.1 ст.81 та ч.3 ст.83 ЦПК України, щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції, та спростування наданих доказів стороною позивача, про кінцевий строк дії вказаної картки до останнього числа травня місяця 2016 року, що підтверджує подачу кредитором позову в передбачений законом трирічний строк позовної давності.

Суд також змушений відхилити твердження відповідачки про неознайомлення її з Умовами та Правилами надання банківських послуг, при підписанні нею заяви на отримання кредиту, оскільки в тексті анкети-заяви від 05.09.2012р., підписання якої відповідачка жодним чином не заперечувала, викладене зовсім протилежне, тобто її ознайомлення як з Умовами і првилами, так із Тарифами обслуговування кредитних карт. /ар.сп. 7 /

Крім того, з помилковим посиланням відповідачки на п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», замість Закону України «Про споживче кредитування», щодо заборони кредитодавцю вимагати виконання кредитного договору строк давності по якому скінчився, суд не бере до уваги, з урахуванням того, що встановлений кредитний ліміт був наданий їй для використання на будь-які потреби, а не на придбання певних товарів (продукції).

Натомість, твердження сторони позивача, щодо продовження строку позовної давності до 50 років, про що йдеться в п.1.1.7.31 Умов і правил надання банківських послуг, суд залишає поза увагою, враховуючи застосування позивачем, фактично, пожиттєвого строку давності та некоректне викладення вказаного пункту – «строк позовної давності ... ОСОБА_3 залишає 50 років», тобто як одноосібне рішення кредитора, що дає підстави суду вважати правочин, про збільшення позовної давності, не укладеним у письмовій формі, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015р., по справі №6-16цс15.

Водночас, суд не може погодитись з твердженням сторони позивача, стосовно заборгованості за процентами в сумі 24 305,26грн., оскільки із розрахунку заборгованості за договором та виписками з карткового рахунку /ар.сп. 5-6, 64-67, 70-76, 87-88, 127-128, 149-150 / видно, що на 16.06.2014р., тобто на день здійснення відповідачкою останньої операції з кредитною карткою, сума заборгованості за процентами складала лише 81,89грн., при сумі пені 0,00грн., а на 31.01.2015р., тобто початок перебігу позовної давності, заборгованість по процентам вже склала 1 022,67грн., при той же сумі пені 0,00грн., а відтак за вісім місяців збільшилась майже в 12,5 разів, що безумовно свідчить про нарахування не лише базової % ставки в місяць (3%, а з 01.04.2015р.-3,6%), а і пені за несвоєчасне погашення кредиту, як передбачено Витягом з ОСОБА_3 обслуговування кредитних карт та п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг. /ар.сп. 8, 30 /

Також, на переконання суду, розміру фактично нарахованої пені, яка фактично включена позивачем в суму заборгованості по процентам сприяло те, що кредитор, після припинення відповідачкою користування кредитною карткою, з червня 2014 року і до подачі позову, про існування заборгованості відповідачку не повідомляв, інших заходів по врегулюванню виниклих складнощів в кредитних відносинах з боржником не вживав, чим безумовно сприяв значному збільшенню заборгованості відповідачки.

Окрім того, суд вважає, що сума нарахованої заборгованості по процентам, станом на початок лютого 2015 року, у розмірі 1 022,67грн., не підлягає стягненню, оскільки утворилась за межами строку позовної давності. /ар.сп. 5-6 /

Виходячи з наведеного, позовні вимоги, в частині стягнення безпосередньо заборгованості по кредиту (тіло кредиту) – 1 980,24грн. та заборгованості по базовій процентній ставці (3% річних, а з 01.04.2015р. 3,6% річних, що відповідно до розрахунку заборгованості /ар.сп.5-6/ становить 43,2%) за користування кредитом – 2 554,51грн. (3% - за березень 2015р., 32,4% за квітень-грудень 2015р., 43,2% за 2016р, 43,2% за 2017р. та 7,2% за січень-лютий 2018р., а всього 129%), підлягають задоволенню, оскільки відповідачка, отримавши від банку кредитні кошти, відповідно до визначеного строку, їх в повній мірі не повернула, порушивши таким чином взяті на себе зобов’язання, а тому позивач має право на стягнення вказаних коштів.

Натомість, фактично нарахована пеня та штрафні санкції за прострочення платежів, в загальній сумі 23 624,44грн. яка складає більш ніж п’ятикратний розмір основної заборгованості, з урахуванням складних життєвих обставин, що виникли у відповідачки (тяжка власна хвороба та смерть матері), суд находить можливим стягнути їх у розмірі 1/3 частини однократної основної заборгованості, з урахуванням однорічного строку позовної давності, виходячи також з того, що тривале невжиття заходів позивачем по зменшенню розміру збитків, зокрема шляхом звернення з позовом на початковій стадії невиконання зобов’язаннь відповідачкою, сприяли значному збільшенню пені та штрафів.

З огляду на викладене, загальний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідачки, складає 5 386,25грн., в тому числі: заборгованість по кредиту (тіло кредиту) – 1 980,24грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом – 2 554,51грн.; та фактично нарахована пеня – 851,50грн.

На переконання суду, саме таке рішення буде відповідати ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо справедливого розгляду справи, оскільки невжиття своєчасних заходів, з боку позивача, по врегулюванню кредитних відносин з відповідачем, які з червня 2014 року. ускладнились, чи стягненню заборгованості на початковій стадії її виникнення, безумовно сприяли її значному збільшенню.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже сплачена позивачем сума судового збору, у відсотковому розмірі до задоволеного позову, підлягає стягненню з відповідачки, на користь позивача. /ар.сп. 1 /

На підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11 ч.2 п.1, 253 ч.1, 256 ч.1, 257 ч.1, 509 ч.1, 526, 530 ч.1, 549, 551 ч.3, 610 ч.1, 612 ч.1, 616 ч.2, 631 ч.1, 1049 ч.1, 1054 ч.1 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 211 ч.3, 263–265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, 16.03.1966р. народження, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої та проживаючої в с.Новосамарка, Окнянського (раніше Красноокнянського) району Одеської області, (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1), на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк, (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО 305299), заборгованість за кредитним договором в сумі 5 386,25грн., в тому числі: 1 980,24гр. – заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 2 554,51 грн. – заборгованість за процентами, та фактично нарахована пеня – 851,50грн.

Стягнути з ОСОБА_1, 16.03.1966р. народження, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої в с.Новосамарка, Окнянського (раніше Красноокнянського) району Одеської області, (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1), на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк, (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО 305299), 352,40грн., в якості часткового повернення судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 05 липня 2018 року.

ГоловуючийОСОБА_4