Постанова № 75151941, 27.06.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 431/4237/17

Провадження № 22ц/782/184/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2018 року, червня місяця, 27-го дня, Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря: Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 12 жовтня 2017 року у цивільній справі (№ 431/4237/17 суддя І інстанції – Колядов В.Ю.) за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Старобільського районного суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 07.05.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом 31.07.2017 року має заборгованість – 62774, 22 грн. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов’язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «Приватбанк». Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 62774,22 грн. за кредитним договором № б/н від 07.05.2012 року, яка складається з наступного: 3249,78 грн. – заборгованість за кредитом; 52109,00 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950, 00 заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. – штраф (фіксована частина); 2965, 44 грн. – штраф (процентна складова); вирішити питання по судовим витратам.

Позов було прийнято до розгляду і заочним рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 12 жовтня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.05.2012 року у розмірі 62774,22 грн., яка складається з наступного: 3249,78 грн. – заборгованість за кредитом; 52109,00 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950, 00 заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. – штраф (фіксована частина); 2965, 44 грн. – штраф (процентна складова). Вирішено питання по судовим витратам.

Відповідач по справі – ОСОБА_1 не погодився із вказаним рішенням суду першої інстанції та надав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на припущені судом порушення норм матеріального та процесуального права - просив скасувати заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 12 жовтня 2017 року, та ухвалити по справі нове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що заборгованість в частині основної суми за кредитом у сумі 3249,78 грн. та заборгованість в частині процентів за користування процентів у сумі 52109,00 грн. не є окремими грошовими зобов’язаннями перед банком, а є складовою єдиного грошового зобов’язання з поверненням суми отриманого кредиту та сплати процентів, строк виконання якого є єдиним з визначеною кінцевою датою у договорі, а тому з цієї дати обчислюється строк позовної давності. Вважає, що позивачем пропущено строк загальної позовної давності. Просить суд застосувати загальну позовну давність на суми основного боргу та процентів за користування кредитом по кредитному договору. Щодо заборгованості в частині сплати за пенею та комісією у сумі 3950,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. – штраф (фіксована частина) та 2965,44 – штраф (процентна складова), вважає, що позивачем пропущено строк спеціальної позовної давності. У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). На підставі зазначеного просить суд застосувати спеціальну позовну давність на суми заборгованості за пенею та штрафами по кредитному договору. Щодо додаткового стягнення витрат понесених банком на розміщення оголошення у виданні «Урядовий кур’єр» для виклику відповідача до суду в розмірі 141,82 грн. вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності до додаткових вимог. На підставі зазначеного, просив суд застосувати загальну, спеціальну та додаткову позовну давність до заборгованості у повному обсязі, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, судова колегія приходить до наступних висновків.

Статтею ст. 367 ЦПК України є передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 263, 264 ЦПК України є визначеним про те, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 12, 81 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є кредитна заборгованість в розмірі 62774, 22 грн., яка складається з заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом. Суд встановив що відповідно до укладеного договору № б/н від 07.05.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що відповідач є повідомленим у встановленому законом порядку про час та місце судового розгляду.

Колегія суддів не може погодитись із усіма такими висновками суду, зокрема з матеріалів справи вбачається що місце проживання відповідача є зазначеним як с. Шульгінка Старобільського району, тобто за межею лінії зіткнення на контрольованій Україною території, а отже за цією адресою здійснюється поштове обслуговування. Між тим, у матеріалах справи відсутні підтвердження направлення винесених судом ухвал про відкриття провадження по справі, копії позову, судових повісток, відсутні зворотні повідомлення пошти із підтвердженням вручення чи зазначення причин невручення поштового відправлення із наявною копією на а.с. 41 супровідного листа із додатками. Суд не перевірив належним чином зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача, публікація виклику у суд через ЗМІ за таких обставин не відповідала вимогам процесуального законодавства, зокрема і п. 9 ст. 74 ЦПК України що діяв на час розгляду справи, а отже суд не мав підстав робити висновки про те, що відповідач повідомлявся своєчасно та належним чином про дату, час та місце слухання справи (а. с. 46).

Статтею 376 ЦПК є визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, при цьому у частині 3 пункті 3 цієї статті зазначено, що «Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо «справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою». Отже, за таких обставин є наявними підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового із цих підстав.

Що ж до інших доводів апеляційної скарги, то оскільки оскаржуваним судовим рішення було здійснено стягнення і штрафів та пені разом із нарахованою сумою заборгованості за відсотками та тілом кредиту, то колегія суддів вбачає наявність підстав для певного зменшення суми стягнення виходячи при цьому з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.05.2012 року в розмірі 62 774,22 грн. та стягнення судового збору в розмірі 1600 грн., яка виникла станом на 31.07.2017 року, при цьому зазначивши, що між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач 07.05.2012 року отримав кредит у розмірі 300.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо посилань апелянта на необхідність застосування строку позовної давності – то відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу. Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору. Аналогічні позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. Заперечення позивача про неможливість заяви про застосування строку позовної давності у апеляційній інстанції на увагу не заслуговує, адже постановою ОСОБА_2 Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц було вирішено вже питання щодо можливості відповідача заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Проте, у правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 є зазначеним, що згідно правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору. Строк дії картки апелянта, що була відкрита 07.05.2012 року був визначений на картці до 10/15 (а.с. 124), тобто до останнього дня жовтня 2015 року, певні операції із карткою відповідач здійснював до лютого 2014 року - позовна заява надійшла до суду 18.09.2017 року, отже за таких обставин немає підстав робити висновки щодо пропуску строку позовної давності..

Проте, з огляду на те, що статтею 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція – це знайшло відображення і у правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2879цс16, то банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані були скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Отже, при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статі 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». За таких обставин суд безпідставно вирішив про стягнення пені та штрафів, а отже у цій частині – а саме стосовно вимог про стягнення 3950, 00 заборгованості за пенею та комісією; а також штрафів 500, 00 грн. –фіксована частина, 2965, 44 грн. – штраф (процентна складова) необхідно відмовити через необґрунтованість зазначених вимог.

Що ж до інших доводів апеляційної скарги, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність банком факту існування між сторонами кредитних правовідносин. Встановивши, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, що підтверджується доданим до матеріалів справи розрахунком заборгованості за договором, суд відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України стягнув цю заборгованість з боржника. Рішення суду в частині стягнення з відповідача пені та штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) є скасованим, наявний у справі розрахунок заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору, не оспорюється відповідачем з точки зору його невірного обрахунку чи невідповідності сумі заборгованості сплачених сум.

Згідно із вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Встановлено, що пропорційно до задоволених позовних вимог відповідач повинен відшкодувати позивачу 1411,2 грн. сплаченого судового збору у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог про стягнення заборгованості.

У той же час рішення суду про стягнення заборгованості в розмірі 62 774,22 грн. змінено апеляційним судом шляхом зменшення суми стягнення до 55 358,78 грн., відтак пропорційно до задоволених позовних вимог позивач повинен відшкодувати відповідачу 283,2 грн. сплаченого судового збору у зв'язку із частковим задоволенням позовної вимоги про стягнення заборгованості, за розгляд справи в цій частині апеляційним судом, а тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» різницю сплаченого судового збору в розмірі 1128 грн. (1411,2 – 283,2 = 1128). Отже, за таких обставин оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із винесенням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Луганської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.

Заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 12 жовтня 2017 року скасувати, та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; зареєстрованого за адресою: 92764, Луганська область, Старобільський район, с. Шульгинка, вул. Миру, буд. 83; фактичне місце проживання: 92723, Луганська область, Старобільський район, с. Підгорівка, вул. Пушкіна, буд. 8) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, р/р 29092829003111, МФО № 305299), заборгованість у розмірі 55 358, 78 грн. за кредитним договором № б/н від 07.05.2012 року, яка складається з: 3249,78 грн. – заборгованість за кредитом; 52109,00 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ «Приватбанк» понесені судові витрати у сумі 1 128 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити через їх необгрунтованість.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 липня 2018 року.

Головуючий

Судді