Рішення № 75151316, 19.06.2018, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/3824/17

Провадження № 2/419/47/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді - Іванової О. М.,

при секретарі – Логвиновій О. А.,

за участю: позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 Міністрів України – ОСОБА_4,

представника третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 безпеки України – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ОСОБА_3 Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 безпеки України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Новоайдарського районного суду Луганської області в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Держави Україна в особі ОСОБА_3 Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5 безпеки України.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 14 листопада 2014 року доньку позивача - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, було вбито внаслідок скоєння терористичного акту шляхом артилерійського обстрілу в с. Трьохізбенка Луганської області.

Окрім того, під час обстрілу було тяжко поранено позивача - ОСОБА_1.

По даному факту 18.10.2014 року відкрите кримінальне провадження за ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини) та внесені відповідні відомості в ЄРДР.

Протягом майже трьох років держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, через що позивач не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб, тому вимушена звернутися до суду з цим позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної терористичним актом, що призвів до загибелі фізичної особи, у розмірі 1000000 грн.

Представником Головного територіального управління юстиції у Луганській області в інтересах відповідача – ОСОБА_3 Міністрів України було подано відзив на позовну заяву, в якому представник позивача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на наступне. Щодо відшкодування шкоди КМ України, зазначається, що на теперішній час відсутній будь-який закон чи нормативний акт, який передбачає в Державному бюджеті України бюджетних призначень для відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не встановлено державний орган на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. ОСОБА_3 Міністрів України безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, а отже відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування матеріального збитку з Держави Україна саме в особі ОСОБА_3 Міністрів України.

Щодо встановлення факту кримінального злочину представник відповідача зазначає, що оскільки терористичний акт є злочинним та караним діянням на підставі ст. 258 КК України, наявність якого визначається лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, то обов'язковою умовою застосування положень ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» є наявність обвинувального вироку суду, який набув чинності, бо без визначення наявності злочину, передбаченого ст. 258 Кримінального кодексу України, у встановлений КПК України порядок, підстав для проведення відшкодування шкоди, завданої терористичним актом позивачу немає.

Щодо вимог відшкодування шкоди у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину і встановлення винних осіб, то на думку представника відповідача, належним представником держави у спірних правовідносинах щодо вимог відшкодування шкоди у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину і встановлення винних осіб є ОСОБА_5 безпеки України.

Щодо визначення підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги, представником відповідача зазначається, що вказані підстави відшкодування збитків є різними і самостійними підставами позову, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та відповідно підлягає доказуванню на підставі різних фактичних даних, оскільки позивач не дає оцінку внаслідок яких саме обставин нанесено шкоду (терористичного акту (злочину), антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації), позовна заява містить одночасно декілька підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивач вказує на спричинення шкоди внаслідок проведення антитерористичної операції, а також на те, що шкода завдана терористичним актом та внаслідок злочину. Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач фактично ототожнює поняття «терористичний акт», «антитерористична операція» та «надзвичайна ситуація».

Представник позивача ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 Міністрів України – ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заперечень з приводу заявлених вимог не надав.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 безпеки України – ОСОБА_6 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог, оскільки, по-перше, на час розгляду цивільної справи відсутній обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, щодо заподіяння смерті ОСОБА_7 саме внаслідок терористичного акту, по-друге, відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 1167 ЦК України здійснюється за наявності вини особи, яка її завдала, в даному ж випадку не встановлено причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідачів та спричиненою моральною шкодою, по-третє, єдиною підставою, за якою можливе відшкодування моральної шкоди, що завдана позивачу протиправними діями певних невстановлених осіб за рахунок Державного бюджету України є положення ч. 3 ст. 127 КПК України, але лише у випадках та порядку, передбачених спеціальним законом, однак наразі такий порядок жодним нормативно – правовим актом не передбачено.

Заслухавши доводи сторін та пояснення представника третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 безпеки України, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 14 листопада 2014 року внаслідок скоєння терористичного акту шляхом артилерійського обстрілу в с. Трьохізбенка Луганської області було вбито доньку ОСОБА_1 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Факт того, що загибла була донькою позивача, підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 серії І-ВЛ 373115, виданого повторно 23.12.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Старобільського районного управління юстиції у Луганській області (а.с.7).

Факт смерті ОСОБА_7 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ВЛ №462249 виданого повторно 23.12.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Старобільського районного управління юстиції у Луганській області (а.с.8), а також копією лікарського свідоцтва про смерть № 347 від 15.11.2014 року, виданого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово – медичної експертизи, де вказано, що причиною смерті стала вогнепальна вибухова осколкова сліпа сочетана травма грудної клітини і живота з пошкодженням внутрішніх органів (а.с.14).

Окрім того, під час обстрілу було тяжко поранено позивача - ОСОБА_1, що підтверджується копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3224/753 (а.с.15).

За даним фактом 14.11.2014 року було внесено відповідні відомості в ЄРДР (а.с.12) за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людини).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що дійсно 14.11.2014 року в с. Трьохізбенка Луганської області здійснювався обстріл, внаслідок якого загинула дочка ОСОБА_1 – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та було завдано тілесні ушкодження самій ОСОБА_1

Відповідно до ст. 2 Європейської конвенції з прав людини право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше, ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_11 національної безпеки і оборони України від 14 квітня 2014 року уведено в дію рішення РНБО України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням ОСОБА_3 Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р c. Трьохізбенка Новоайдарського району Луганської області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція являє собою комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Тероризм – це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Згідно ст. 4 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються ОСОБА_3 Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. ОСОБА_5 безпеки України є суб’єктом, що безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції та є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 6, 19 Конституції України органи законодавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ОСОБА_3 Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_11 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України. Частиною 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, її якій вони не суперечать закону про Державний бюджет України. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Так, на теперішній час відповідний порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом за рахунок коштів Державного бюджету України не встановлено жодним законодавчим актом, тобто відсутня процедура, згідно з якою має проводитися таке відшкодування, що унеможливлює практичну реалізацію ст. 19 «Про боротьбу з тероризмом».

На час вирішення спору по суті єдиним окремим законом про відшкодування шкоди, завданої злочином, за рахунок державного бюджету, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо.

Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Суд погоджується з доводами представника відповідача, що до вказаних правовідносин положення Кодексу цивільного захисту України не можуть застосовуватись, а повинні застосовуватись лише положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом», оскільки Кодекс цивільного захисту України регулює питання щодо надзвичайної ситуації на відміну від вказаного Закону, що регулює питання терористичного акту, і вказані поняття не є тотожними.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» терористичний акт – це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на спричинення моральної шкоди внаслідок злочину, а саме внаслідок терористичного акту, що призвів до загибелі людини, відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 258 КК України.

Однак, згідно ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 3 Кримінального кодексу України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом, а його застосування за аналогією заборонено. Відповідно до положень статті 30 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 11, 18 Кримінального кодексу України, злочин вчиняє суб'єкт злочину, який скоює передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння.

Статтею 374 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Таким чином, тільки вироком суду може визначена кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення, однак на час розгляду даної цивільної справи судом такий вирок відсутній, а за вказаним фактом здійснюється досудове розслідування, що є складовою кримінального провадження та передує судовому розгляду справи.

Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину та встановлення винних осіб.

Однак, на виконання рішення РНБО України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 13.04.2014 року, введеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014, суб'єктами боротьби з тероризмом, у межах визначеної законодавством компетенції, вживаються активні заходи з проведення антитерористичної операції. Проведення антитерористичної операції спрямоване на припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки всього населення України, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності та відновлення миру і правопорядку на окремих територіях Донецької та Луганської областей, які тимчасово не підконтрольні владі України.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України та наявність незаконних збройних формувань, які застосовують важку техніку й озброєння, неконтрольоване їх постачання через державний кордон є визнаним та зафіксованим у відповідних актах компетентних державних та міжнародних органів (рішення РНБО України, уведене в дію Указом Президента України від 14.04.2014 № 405, Звернення Верховної ОСОБА_11 України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_11 Європи, Парламентської ОСОБА_11 НАТО, Парламентської ОСОБА_11 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_11 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затверджене постановою Верховної ОСОБА_11 України від 27.01.2015 № 129-УІІІ, заява Верховної ОСОБА_11 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схвалена постановою Верховної ОСОБА_11 України від 21.04.2015 №337, Резолюції ПАРЄ від 12.10.2016 тощо).

Отже, об'єктивна необхідність і обов'язок держави реагувати на загрозу її суверенітету та незалежності, правам людини та громадянина, протидія таким загрозам на суверенній території держави викликали відповідне реагування з боку державних органів у межах їх компетенції та покладених на них завдань. У зв'язку з цим суб'єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення антитерористичної операції, яка здійснюється у чіткій відповідності до Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та з дотриманням вимог законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі ст. ст. 3, 6, 19, 95 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», керуючись ст. ст.258, 259, 263-265, 268, 305, 308 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ОСОБА_3 Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної терористичним актом, що призвів до загибелі фізичної особи, у розмірі 1000000 грн., третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 безпеки України – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 червня 2018 року.

Головуючий суддя О. М. Іванова