Постанова № 75150474, 21.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/474/17 Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я.Провадження № 22-ц/780/1767/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 4 21.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мережко М.В., Мельника Я.С.,

за участі секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ Київської області, відділу державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, ТОВ «Агроекспетгруп», треті особи : ТОВ «Біл-Корм», КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа», КП БМР ЖЕК №6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зняття арешту, визнання права власності на майно, -

встановив:

У січні 2017 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом мотивуючи його тим, що у провадженні Білоцерківського міського відділу ДВС перебувають виконавчі провадження з виконавчого листа №2-2606\2011 та державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3, зокрема було накладено арешт на 12 об’єктів - нежитлові приміщення в с. Потіївка по вул. Зелена, але позивач вважає що зазначені об’єкти є його власністю, оскільки підстава за якою було зареєстроване право власності на ці об’єкти за ОСОБА_3 - відпала, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду від 11.12.2008 року про затвердження мирової угоди була скасована 21.09.2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що свідчить про повернення сторін у попередній стан і є підставою для скасування запису в ЄДРРП прав на нерухоме майно власника ОСОБА_3 Однак, реєстраційна служба Білоцерківського МРУЮ Київської області відмовила вносити запис про скасування державної реєстрації речових прав ОСОБА_3, а тому позивач, неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги, просив суд:

1) визнати мирову угоду від 08.12.2008 року щодо передачі ОСОБА_2 ОСОБА_3 у приватну власність та визнання права власності на нерухоме майно - дванадцять нежитлових будівель :

2) визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на ці дванадцять об’єктів;

3) зобов’язати відділ Державної Реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради здійснити скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на дванадцять вказаних об’єктів нерухомого майна;

4) зняти арешт з перелічених вище об’єктів нерухомого майна;

5) виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна записи про обтяження № 10152181 від 23.06.2015р., № 10152214 від 23.06.2015р., № 10151961 від 23.06.2015р. №15072695 від 23.06.2015р., № 15074665 від 23.06.2015р., № 15075844 від 23.06.2015р., № 15076781 від 23.06.2015р., № 10151682 від 23.06.2015р., № 10151754 від 23.06.2015р., №10151886 від 23.06.2015р., № 10152149 від 23.06.2015р., № 10151815 від 23.06.2015р.;

6) виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна записи про обтяження № 15072908 від 18.02.2016р., №15074817 від 18.02.2016р., №15075934 від 18.02.2016 р., №15076835 від 18.02.2016 р. про арешт нерухомого майна , внесений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.02.2016року у виконавчому провадженні №47939187;

7) визнати неправомірним винесення та недійсними рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30150028 від 22.06.2016р., № 30152644 від 22.06.2016р., № №30153902 від 22.06.2016р., №30154781 від 22.06.2016р. на нежитлові будівлі №42,№ 44 № 45, №46 по вул. Зеленій в с. Потіївка Білоцерківського району;

8) виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна записи про право власності № 15072528 від 16.06.2016р.. № 15074577 від 16.06.2016р., №15075802 від 16.06.2016р., №1507540 від 16.06.2016 р. на об’єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі під літ. «В», загальною площею 809,9 кв.м., по вул.Зелена 42 в с. Потіївка, під літ. «Є» загальною площею 778,6 кв.м. по вул. Зелена 44 в с. Потіївка, під літ. «Д» загальною площею 807,8 кв.м., по вул.. Зелена 45 в с. Потіївка, під літ «Г» загальною площею 875,3 кв.м. по вул.. Зелена 46 в с. Потівка відповідно за ТОВ «Агроекспертгруп»;

9) зобов’язати відділ Державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради здійснити скасування державної реєстрації прав влансті за ТОВ «Агроекспертгруп» на вказані 4 об’єкти нерухомого майна під літ «В», «Є», «Д», «Г»;

10) зобов’язати відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради здійснити реєстрацію права власності за позивачем ОСОБА_2 на об’єкти нерухомого майна;

11) стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2018 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.01.2018 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Потіївської сільської ради 09.07.2008 року за позивачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на об’єкти : нежитлової будівлі за літерою «І», загальною площею 806,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 54; нежитлової будівлі літера «З», загальною площею 533,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул. Зелена, буд. 56 ; нежитлової будівлі літера «К», загальною площею 585,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 53; нежитлової будівлі літера «Ж», загальною площею 524,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 57 ; нежитлової будівлі літера «Л», загальною площею 51,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул. Зелена, буд. 49; нежитлової будівлі літера «Є», загальною площею 778,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 44; нежитлової будівлі літера «Г», загальною площею 875,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 46; нежитлової будівлі літера «Д», загальною площею 807,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 45; нежитлової будівлі «В», загальною площею 809,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 42; нежитлової будівлі літера «А», загальною площею 32,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 35 ; нежитлової будівлі літера «Н», загальною площею 16,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 41; нежитлової будівлі літера «Б», загальною площею 182,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул.Зелена, буд. 36. Зазначене підтверджено копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27.01.2016 року було задоволено позов ОСОБА_6 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в сумі 220 000 грн. та штраф в сумі 20 000 грн., вирішено питання судових витрат.

11.12.2008 року за поданням державного виконавця про прийняття мирової угоди між сторонами по вищезазначеній цивільній справі за позовом ОСОБА_3. про стягнення з ОСОБА_2 суми позики та штрафу, в порядку виконання рішення суду було затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за якою ОСОБА_2 визнав заборгованість перед ОСОБА_3 в 240 000 грн. та в рахунок погашення цього боргу передав у приватну власність ОСОБА_3 наступні нежитлові будівлі : під літерою «І», загальною площею 806,7 кв.м., по вул.Зелена, буд. 54; під літерою «З», загальною площею 533,3 кв.м., по вул. Зелена, буд. 56 ; під літ. «К», загальною площею 585,2 кв.м., по вул.Зелена, буд. 53; під літ. «Ж», загальною площею 524,5 кв.м., по вул.Зелена, буд. 57 ; під літ. «Л», загальною площею 51,4 кв.м., по вул. Зелена, буд. 49; під літ. «Є», загальною площею 778,6 кв.м., по вул.Зелена, буд. 44; під літ. «Г», загальною площею 875,3 кв.м., по вул.Зелена, буд. 46; під літ. «Д», загальною площею 807,8 кв.м., по вул.Зелена, буд. 45; під літ. «В», загальною площею 809,9 кв.м., по вул.Зелена, буд. 42; під літ. «А», загальною площею 32,3 кв.м., по вул.Зелена, буд. 35 ; під літ. «Н», загальною площею 16,4 кв.м., по вул.Зелена, буд. 41; під літ. «Б», загальною площею 182,1 кв.м., по вул.Зелена, буд. 36 в селі Потіївка Білоцерківського району Київської області. Отже, на стадії виконавчого провадження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали мирову угоду, на підставі якої ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 майно – нежитлові будівлі. Зазначена мирова угода була затверджена ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2008 року.

Вищезазначена мирова угода, яка була затверджена ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2008 року, була укладена сторонами в процесі виконання рішення суду.

ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на зазначені будівлі у відповідності до мирової угоди.

Також судом встановлено, що 21.09.2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 24.11.2008 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27.01.2016 року у справі №2-7917\2008.

Після скасування в судовому порядку ухвали про затвердження мирової угоди позивач звертався до державного реєстратора Білоцерківської міської ради з заявою про реєстрацію за собою права власності на зазначені об’єкти нерухомості та рішенням державного реєстратора отримав відмову у державній реєстрації права власності на нежитлові будівлі. Зазначене підтверджено копіями рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень.

Також, слід зазначити, що при новому розгляді справи за позовом ОСОБА_3 про стягнення боргу, 01.12.2017 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду було позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики 220 000 грн. та штраф в сумі 20 000 грн. Дане рішення суду переглянуто судом апеляційної інстанції та залишено без змін.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін й предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

За своєю правовою природою мирова угода хоч і є правочином, проте після її затвердження ухвалою суду, спрямована не на зміну або припинення цивільно-правових відносин, а на обов’язок виконання судового рішення на умовах затвердженої мирової угоди, що, в свою чергу, відрізняє її від цивільно-правових угод. Такий висновок містить постанова ВГСУ від 19.10.2017 року у справі №909/915/16.

Права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов’язальний спосіб захисту. У зобов’язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення відникаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсними правочину та застосування наслідків недійсності, про визнання права власності на майно за ст. 392 ЦК України, про витребування майна із чужого незаконного володіння за ст. 388 ЦК України, слід звернути увагу на те, що вказані способи захисту є взаємовиключними.

Якщо сторона за договором оспорює правочин, до вказаних правовідносин ст. 392 ЦК України не застосовується.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Отже, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові ВСУ від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15.

Слід зазначити, що ухвалою ВССУ від 21.09.2016 року саму мирову угоду не визнано недійсною, а лише скасовано ухвалу суду, якою її затверджено. Роз’яснень з цього приводу суд касаційної інстанції не надав, адже вважає, що ухвала є зрозумілою. Справу про стягнення коштів направлено на новий розгляд. У зв’язку з тим, що судом не було вирішено спір про стягнення заборгованості, він і не міг визнавати мирову угоду недійсною.

Подати позов про визнання мирової угоди недійсною має право сторона, права якої порушені, в даному випадку це є дружина ОСОБА_2, а не сам ОСОБА_2 Тому підстав для визнання мирової угоди недійсною у позивача немає.

Як уже було зазначено, при новому розгляді 01.12.2017 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду було позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики 220 000 грн. та штраф в сумі 20 000 грн.

У своєму позові та апеляційній скарзі позивач посилається на положення ст. 228 ЦК України, та вказує, що мирова угода від 08.12.2008 року укладена позивачем та ОСОБА_3 в порядку виконання рішення суду є недійсною з моменту її укладення, тобто з 08.12.2008року, оскільки були порушені права третьої особи ОСОБА_4 При цьому позивач просить визнати за собою право власності на спірне майно. З викладених обставин, якими позивач обґрунтовує свій позов, тобто, з наведених підстав – зазначена позовна вимога про визнання права власності є необґрунтованою. Правове обґрунтування необхідності захисту саме прав позивача не відповідає підставі (обґрунтуванню) позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку, позивачем невірно обрано спосіб захисту цивільного права, оскільки відповідно до положень ст. 387, та до ч.3. ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Якщо таке майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право його витребувати від добросовісного набувача у всіх випадках (правова позиція ВС України у справі 6-1168цс15).

Також, однією із позовних вимог по даній справі є зняття обтяження із спірних об’єктів нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Однак, як зазначено вище, не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання права власності за позивачем на 12 спірних об’єктів та скасування права власності ОСОБА_3 і ТОВ «Агроекспортгруп» на ці об’єкти із наведених в позові підстав, а тому похідна вимога про зняття арешту з майна, теж не підлягає до задоволення.

Крім того, як було встановлено судом, дане обтяження на спірні об’єкти нерухомого майна було здійснено за заявою позивача. Так, державний виконавець в рамках виконання зведеного ВП № 52229453 де боржником є ОСОБА_3, застосував заходи примусового виконання згідно ст.10 ЗУ «Про виконавче провадження». Стягувачами за зведеним виконавчим провадженням є позивач та треті особи по справі ТОВ «Біл-Корм», КП БМР «Білоцерківтепломережа», КП БМР ЖЕК №6.

Відповідно до ч.4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Таким чином, нормами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття в судовому порядку обтяження з майна боржника за заявою стягувача.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права і процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, 383 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2018 року- без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мережко М.В.

ОСОБА_7