Постанова № 75147634, 02.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/1531/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/783/3121/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, з участю третьої особи ОСОБА_4 про виселення,-

в с т а н о в и л а:

В березні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 з участю третьої особи ОСОБА_4 про виселення.

В обгрунтування позовних вимог покликався, на те, що 05.07.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №LVH9GA00000105. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6 уклали 05 липня 2007 року договір іпотеки №LVH9GA00000105. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконала, а тому рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2009 року звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові та виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Однак ОСОБА_3 все ще зареєстрований за вказаною адресою, добровільно звільнити житловий будинок не бажає. Просив виселити ОСОБА_3 з квартири №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові.

Заочним рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2016 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Виселено ОСОБА_3 з квартири №2 на вулиці Миру у місті Львові-Рудно.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 243 /двісті сорок три/ гривні 60 копійок сплаченого судового збору.

Дане рішення оскаржив відповідач ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи і неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема зазначає, що 03.02.2017р. він дізнався про те що, 03.07.2007р. ОСОБА_6 зареєструвала право власності на ? частину вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2007р., з врахуванням рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21.03.2007р., відтак він вважає, що продавцем за вказаним договором зазначено його. Однак, він стверджує, що ніколи не укладав договору купівлі-продажу частини спірної квартири і не уповноважував на це інших осіб. Крім того, під час розгляду справи за позовом Банку про його виселення, йому стало відомо, що 05.07.2007р. вищевказану квартиру ОСОБА_5 і ОСОБА_6 передали Банку в іпотеку на забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_4Г - дружини ОСОБА_5 і матері ОСОБА_6 - по повернення Банку кредиту в сумі 33 000 доларів США., Вважає, що іпотечний договір від 05.07.2007р. укладений між Банком і ОСОБА_5, ОСОБА_6 є недійсним, оскільки, реєстрація права власності ОСОБА_5 на частину спірної квартири є незаконною. Також зазначає, що він є власником вказаної квартири, успадкувавши її після смерті своєї матері, не укладав будь-яких договорів іпотеки щодо належного йому майна. Також покликається на те, що, мала місце підробка документів від його імені під час розгляду Залізничним районним судом м. Львова справи за начебто його позовом про визнання права власності на спадкове майно, він звернувся до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення. Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що він є власником спірної квартири, який не укладав договір на відчуження свого майна, не передавав його в іпотеку, а відтак - відсутні підстави для його виселення з належного йому на праві власності житла. Враховуючи викладене, вважає, що заочне рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт та його представник в судове засідання не з`явився, хоча про день і час слухання справи був повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи від них не надходило, відтак колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_2 на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Положеннями ст.264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2009 року звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові та виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові. (а.с. 14-15). Згідно довідки з місця проживання та склад сім`ї Рудненської селищної ради №551 від 06 травня 2014 року у вказаній квартирі прописаний ОСОБА_3 (а.с. 16), який на письмову вимогу Банку добровільно звільнити цю квартиру не бажає. (а.с. 17). Окрім того, судом не були прийнятті до уваги покликання відповідача та третьої особи на незаконність застави квартири №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львова, оскільки договір іпотеки квартири від 05 липня 2007 року не оскаржений, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2009 року, яким звернуто стягнення на дану квартиру не оскаржене та набрало законної сили.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 05 липня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №LVH9GA00000105. (а.с. 7-9)

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між Банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено договір іпотеки від 05 липня 2007р. на підставі, якого надано в іпотеку квартиру №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові. (а.с.10-13)

В зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2009 року звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові та виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові. (а.с. 14-15)

Згідно з ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як вбачається з довідки з місця проживання та склад сім’ї Рудненської селищної ради №551 від 06 травня 2014 року у квартирі №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові прописаний ОСОБА_3 (а.с. 16)

Відповідач ОСОБА_3 всупереч вимогам ст. 40 Закону України «Про іпотеку» на письмову вимогу позивача добровільно звільнити квартиру №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львові відмовився. (а.с. 17)

Враховуючи наведене та ту обставину, що на дану квартиру звернено стягнення рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2009 року, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач ОСОБА_3 підлягає виселенню з квартири №2 на вул. Миру, смт. Рудно у м. Львова.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він не є власником спірної квартири, є безпідставними, оскільки доказів які б підтверджували право власності на предмет іпотеки на день укладення іпотечного договору, а саме, станом на 05.07.2007р.скаржником ані в суд першої інстанції, ані апеляційної інстанції не надано.

Вказане також спростовується рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 21.03.2007р., (а.с.108) витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.06.2007р.та від 03.07.2007р., (а.с.112) договором купівлі-продажу від 02.07.2007р., (а.с. 59) договором іпотеки від 05.07.2007р. (а.с.10). Копії цих документів знаходиться в матеріалах справи.

Доказів які б підтверджували право власності на предмет іпотеки на день укладення іпотечного договору, а саме, станом на 05.07.2007р. скаржником ні в суд першої, ні апеляційної інстанції не надано.

Голослівним є також твердження скаржника, що на день смерті матері він проживав в предметі іпотеки, а тому після її смерті вступив у фактичне управління та володіння квартирою, у зв`язку з чим прийняв спадщину.

Так, відповідно до частин 1 та 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Частиною 3 ст.1268 ЦК України передбачено, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Враховуючи вказані норми права обов`язковою умовою для прийняття спадщини є постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття такої.

Згідно з п.2.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004р. доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Зі змісту довідки з місця проживання та склад сім`ї, виданою виконавчим комітетом Руднянської селищної ради Залізничного району м. Львова № 551 від 06.05.2014р. вбачається, що ОСОБА_3 в предметі іпотеки прописаний 07.02.2000р. (а.с. 16), а його мати ОСОБА_7 померла 12.12.1997р., про що зазначено в апеляційній скарзі. Наведене свідчить, що день відкриття спадщини скаржник не проживав в предметі іпотеки, а тому в силу ч.3 ст.1268 ЦК України він такої не прийняв.

Доказів, які б підтверджували факт проживання скаржника в предметі іпотеки на день смерті матері ні в суд першої, ні апеляційний суд не надано.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про її прийняття (ч.1 ст.1269 ЦК України) у строк у шість місяців (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Доказів про подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у встановлений чинним законодавством строк, скаржником не надано

Доводи апелянта щодо недійсності договору купівлі - продажу від 02.07.2007р. є безпідставними, оскільки апелянтом жодного доказу не надано.

Висновки суду відповідають положенням закону та дослідженим доказам.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення, а заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2016 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06.07.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_8