Постанова № 7514736, 10.12.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2009 р.                                                                       справа № 2а-13569/09/0570

час прийняття постанови: 10.25 година

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Могильницького М.С.

при секретарі                                                  Ємцовій Н.В., Фенделєвій В.Є.

за участю:

представника позивача – Дьоміної О.В.

представників відповідача – Беспалової О.В., Євсєєва В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім» до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001992330/3 від 05.08.2009 про нарахування податку на прибуток у сумі 26737 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9295,1 грн.,

          ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Монохім», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001992330/3 від 05.08.2009 про нарахування податку на прибуток у сумі 26737 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9295,1 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що підприємством взяті в оренду два автомобіля. При цьому відповідно до умов договору сторонами встановлено, що сторони дійшли згоди вважати оренду таких автомобілів оперативною орендою, без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії договору. Орендовані автомобілі залишилися на балансі орендодавця, який нараховував на них амортизацію. За таких обставин позивачем здійснено оподаткування операції оренди автомобілів як оперативної оренди. Визначення податковим органом оренди автомобілів як операції фінансового лізингу, на думку позивача, здійснено всупереч первинних документів.

Тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем укладений договір оренди, відповідно до умов якого сума отриманих послуг за договором протягом строку його дії значно перевищує вартість таких автомобілів. Відповідно до пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу. За таких обставин податковий орган вважає операцію оренди автомобілів операцією фінансового лізингу. При цьому податковий орган зазначає, що для визначення об’єкта оподаткування не має значення, як саме визначена оренда в договорі. Щодо додаткової угоди, відповідно до якої спірна операція сторонами визначена як оперативний лізинг, така угода, на думку відповідача, не може бути доказом по справі, оскільки не надавалася під час перевірки та не була предметом розгляду за первинною скаргою. За таких обставин податковий орган вказує на правильність визначення порядку оподаткування оренди автомобілів як операції фінансового лізингу.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти позову з тих самих підстав, що викладені в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».

Враховуючи надані пояснення під час судового розгляду справи представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монохім» зареєстроване як юридична особа 15.08.2001р., ідентифікаційний код юридичної особи 23110754. Перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Харцизьку.

ДПІ у м. Харцизьку проведена виїзна планова перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.07 по 30.06.2008, за наслідками якої складений акт від 09.12.2008 № 2688/23-2/23110754.

Під час проведення перевірки встановлені порушення пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7, пп. 8.1.2 п. 8.1, 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.1, 8.3.2 п. 8.3, п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок завищення валових витрат за рахунок віднесення до складу валових витрат сум, сплачених за договором фінансового лізингу, та заниження амортизаційних відрахувань за рахунок не нарахування амортизації на автомобілі, отримані за договором фінансового лізингу.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Харцизьку прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001992330/0 від 30.12.2008р., яке оскаржено платником податків в порядку адміністративного оскарження до ДПІ у м. Харцизьку, ДПА в Донецькій області та ДПА України.

З урахуванням залишення скарг ТОВ «Монохім» без задоволення, ДПІ у м. Харцизьку прийняті податкові повідомлення рішення № 0001992330/1 від 19.03.2009р., № 0001992330/2 від 27.05.2009р. та № 0001992330/3 від 05.08.2009р. відповідно. Предметом судового розгляду є податкове повідомлення-рішення № 0001992330/3 від 05.08.2009р.

Між АТЗТ «Компанія «Діаполь» (Орендодавець) та ТОВ «Монохім» (Орендар) укладений договір оренди автомобілів № 18/2007 від 01.06.2007р.

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору АТЗТ «Компанія «Діаполь» передає, а ТОВ «Монохім» приймає у тимчасове користування нові автомобілі: ЗАЗ 110557-42, реєстраційний номер АН4550СВ, та ЗАЗ 110217-40, реєстраційний номер АН4551СВ. Вступ Орендаря в користування майном настає після підписання Договору та акту приймання-передачі автомобілів. Орендна платня є фіксованою та складає 14000 грн. на місяць (п. 3.1, 3.2 Договору). Термін дії Договору – до 01.01.2008, в подальшому продовжений до 31.12.2009р. шляхом укладання додаткових угод від 28.12.2007р. та від 30.12.2008р.

Акт прийманні-передачі автомобілів складений та підписаний сторонами 04.06.2007р.

Суд зазначає, що спірним питанням у справі є належність операції оренди двох автомобілів до операції фінансового лізингу.

Між сторонами відсутній спір щодо сум понесених витрат у зв’язку з орендою автомобілів та підтвердження таких витрат необхідними первинними документами. Окрім цього, витрати позивача за договором оренди легкових автомобілів підтверджуються наданими до матеріалів справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та виписками банку.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Відповідно до пп. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оперативним лізингом (орендою) є господарська операція юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Положеннями пп. 1.18.2 цього ж пункту Закону визначено, що фінансовим лізингом (орендою) є господарська операція юридично особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володінням об’єктом лізингу.

З урахуванням положень ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» легкові автомобілі, отримані позивачем в оренду, належать до основних фондів 2 групи.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить, зокрема, умову, що сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу.

Відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу серія МВЧ №769778 від 04.06.2007, АТЗТ «Компанія «Діаполь» отримано транспортний засіб ЗАЗ 110557-42, вартістю 29583 грн. без ПДВ.

Відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу серія МВЧ №905871 від 04.06.2007, АТЗТ «Компанія «Діаполь» отримано транспортний засіб ЗАЗ 110217-40, вартістю 25817 грн. без ПДВ.

За таких обставин загальна вартість об’єктів складає 55400 грн. (без ПДВ).

Враховуючи погоджений сторонами за договорам розмір орендної плати у сумі 14000 грн. та строк дії договору оренди суд погоджується з твердженням позивача про наявність у операції ознак фінансового лізингу, оскільки сума орендних платежів з початку строку оренди перевищує первісну вартість автомобілів.

Однак, положеннями абз. 8 пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу відповідно до норм цього підпункту чи ні, сторони договору можуть визначити при укладенні договору таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. При цьому наведена норма не передбачає порядку оформлення визначення статусу орендної операції, в тому числі виключності визначення такого статусу у первинному тексті договору.

Відповідно до додаткової угоди від 05.06.2007 к договору оренди автомобілів № 18/2007 від 01.06.2007 розділ 7 Договору доповнено пунктом 7.6, відповідно до якого в цілях визначення порядку оподаткування господарської операції за цим Договором, сторони дійшли згоди вважати оренду автомобілів оперативною орендою, без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії Договору. Тобто, сторонами за договором письмово оформлено визначення статусу операції оренди автомобілів як оперативної оренди.

Суд зазначає, що податкове законодавство надає право сторонам за договором один раз визначити статус орендної операції, без права подальшої зміни такої умови договору, що і було зроблено позивачем та Орендодавцем. Зазначене положення має значення для стабільності оподаткування господарської операції, оскільки положення Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає різний підхід оподаткування фінансової та оперативної оренди.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на визначення статусу орендної операції після укладення договору оренди, оскільки за змістом господарського законодавства укладенням договору є визначення сторонами його умов. Додаткова угода від 05.06.2007 не змінює умови договору, щодо яких сторони досягли згоди, не визначає новий порядок виконання, не оновлює складові частини обов’язків сторін за договором, а фіксує умови, не конкретизовані у первинному тексті договору. За таких обставин, на думку суду, укладення додаткової угоди 05.06.2007 є оформленням сторонами належним чином умов договору, щодо яких сторони дійшли згоди. При цьому суд зазначає, що спірна операція відразу оподатковувалася позивачем як оперативна оренда, як і було визначено сторонами за договором, за таких обставин посилання податкового органу, що при укладенні договору сторонами спірна операція була визначена інакше, ніж оперативний лізинг, не підтверджується наявними доказами по справі.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на неможливість прийняття як доказу додаткової угоди від 05.06.2007.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом, в тому числі, на підставі письмових доказів.

З урахуванням положень ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. За таких обставин додаткова угода від 05.06.2007 до договору оренди автомобілів №18/2007 від 01.06.2007 є письмовим доказом по справі.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд враховує, що додаткова угода містить інформацію, що має значення для визначення статусу орендної операції в цілях оподаткування, тобто, є належним доказом по справі. Цією ж нормою визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Зазначена додаткова угода не є доказом, одержаним з порушенням закону, за таких обставин приймається до уваги при розгляді справи.

Відповідно до узагальненого переліку документів, які були використано при проведенні перевірки ТОВ «Монохім» (додаток № 4 до акту перевірки) при проведенні перевірки використовувалися договори оренди транспортних засобів. При цьому акт перевірки та вказаний перелік не містять посилання на відсутність під час проведення додаткових угод до спірного договору. При цьому узагальнений перелік використаних при перевірці документів містить інформацію щодо не наданих до перевірки документів, серед яких відсутні додаткові угоди до договору оренди.

За таких обставин суд вважає, що сторонами за договором оренди автомобілів правомірно визначений статус операції як оперативної оренди з відповідним оподаткуванням такої операції.

Відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продажем результатів робіт (послуг) є будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди).

Відповідно до пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

За таких обставин ТОВ «Монохім» правомірно збільшені валові витрати на суму нарахованих орендних платежів.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що навіть за договором фінансового лізингу положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачають не віднесення до складу валових витрат всієї суми нарахованих (сплачених) лізингових платежів. Положеннями пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що при нарахуванні лізингового платежу орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. За таких обставин виключення податковим органом зі складу валових витрат всієї суми орендної плати, без визначення її складових (враховуючи посилання податкового органу, що орендні платежі сплачувалися саме за договором фінансового лізингу, а також, що податковим органом зазначається про перевищення суми орендних платежів над сумою компенсації вартості об’єкта оренди) в будь-якому випадку не відповідає положенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи належність операції оренди автомобілів до оперативної оренди, податковим органом зроблений помилковий висновок про необхідність збільшення позивачем балансової вартості другої групи основних фондів на вартість автомобілів та заниження амортизаційних відрахувань.

Безпідставність визначення податковим органом податкових зобов’язань з податку на прибуток, свідчить про безпідставність застосування до платника податків штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки за змістом наведеної норми застосування штрафних санкцій пов’язано з заниженням платником податків та донарахуванням податковим органом податкових зобов’язань такому платнику.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Податковим органом не доведена правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0001992330/3 від 05.08.2009р.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001992330/3 від 05.08.2009р. про нарахування податку на прибуток у сумі 26737 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9295,1 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім» до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001992330/3 від 05.08.2009 про нарахування податку на прибуток у сумі 26737 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9295,1 грн., задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Харцизьку № 0001992330/3 від 05.08.2009р. про нарахування податку на прибуток у сумі 26737 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9295,1 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім», код ЄДРПОУ 23110754, м. Харцизьк, вул. Огарьова, 67, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 10 грудня 2009 року в присутності представника позивача та представників відповідача.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.12.2009 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Могильницький М.С.