Рішення № 75145965, 01.06.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/11810/15-ц 2/335/566/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_4 іпотечна установа, про визнання поруки припиненою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа – ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою, який в процесі судового розгляду уточнив.

В обґрунтування позову, з урахуванням його уточнення, зазначав, що 05.12.2005 між відповідачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1212-125И на суму 30 000,00 доларів США, під 12% річних строком до 05.12.2025. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 05.12.2005 банк із ним уклав договір поруки № 1212-125П. Протягом дії договору поруки ніякої інформації від банку стосовно виконання умов договору позичальником не отримував. 05.10.2015 він дізнався від ОСОБА_5 про укладання додаткової угоди. Ознайомившись із додатковою угодою, з’ясувалося, що сторони збільшили розмір щомісячного платежу до 340 доларів США, а також позичальник припустився прострочення виконання своїх зобов’язань по сплаті процентів в сумі 629,59 доларів США. Якщо до внесення змін ОСОБА_5 повинна була сплатити банку 42 970,19 доларів США, то після внесення змін ця сума зросла і стала 43 343,52 доларів США. Таким чином, збільшився обсяг його відповідальності як поручителя без його згоди.

Крім того, у договорі поруки не було визначено строку, після закінчення якого порука припиняється. У зв’язку із порушенням боржником свого зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та згідно із п. 3.6 Кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши 20.05.2015 досудову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів. Отже, кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання і був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом 6 місяців, починаючи з дня направлення вимоги. Проте, відповідач до теперішнього часу не звернувся до суду із позовними вимогами до поручителя.

Тому просив визнати припиненою поруку, надану ОСОБА_1 на підставі договору поруки № 1212-125П від 05.12.2005 (т. 2 а.с. 46–48).

Представником відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подані письмові заперечення проти позову, за змістом яких позиція позивача про укладення додаткового договору, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, є помилковою. Так, рішенням Банку було вирішено провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, перенести залишок з рахунку простроченої заборгованості на дату проведення реструктуризації на рахунок строкової заборгованості, надати відстрочку по оплаті основного боргу терміном на 3 місяці, провести розрахунок нового графіку заборгованості. Боржник деякий час не в повному обсязі сплачувала заборгованість за кредитом і вийшла з графіку, внаслідок чого утворилась заборгованість за відсотками, тілом кредиту. Додаткові транші не надавалися, не відбулось підвищення розміру процентів, неустойки тощо. Просив у позові відмовити (т. 1 а.с. 26–28).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2016 позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання поруки припиненим задоволено. Визнано припиненою поруку, яка надана ОСОБА_1 на підставі договору поруки № 1212-125П від 05.12.2005 (т. 1 а.с. 71–72).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2016 заяву Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (т. 1 а.с. 112).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24.01.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2016 у цій справі скасовано, ухвалене нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особи – ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим відмовлено (т. 1 а.с. 241–245).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08.11.2017 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2016 та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24.01.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 22–24).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.12.2017 справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні (т. 2 а.с. 28).

15.12.2017 набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017, за яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) викладено у новій редакції.

Відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням наведених вимог розгляд справи було продовжено за правилами ЦПК України в новій редакції в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2018 у справі прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа – ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою (т. 2 а.с. 76).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2018 клопотання представника відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_2 про заміну неналежного відповідача залишено без задоволення, та залучено ОСОБА_4 іпотечну установу до участі у даній цивільній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (т. 2 а.с. 93–94).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові з урахуванням його уточнення.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову. Також пояснив, що вимога до ОСОБА_3 від 20.05.2015 не є вимогою про дострокове погашення заборгованості. Оскільки 21.05.2015 між сторонами договору було укладено додаткову угоду про реструктуризацію заборгованості, тому підстав для звернення до суду не було. Крім того, зазначив, що наразі триває процес передачі прав вимоги ОСОБА_4 іпотечній установі, а тому права вимоги за договором поруки будуть в подальшому передані новому кредитору. Просив в задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала позов у повному обсязі.

Представник третьої особи Державної іпотечної установи в судове засідання не з’явився, надіслав письмові пояснення, в яких зазначав, що 11.02.2015 між ОСОБА_4 іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 17/4-В, за яким первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув всі права вимоги за договорами (Кредитними, Іпотеки, Поруки тощо), вказаних у додатках до цього договору (включаючи Кредитний договір ОСОБА_3Г.). Натомість, додатками до Договору відступлення не передбачено відступлення Договору поруки № 1212-125п від 05.12.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Банком. Таким чином, до Державної іпотечної установи не переходило право вимоги за договором поруки, і відповідно права Установи у даній справі не порушуються (т. 2 а.с. 142–144). Враховуючи те, що представник третьої особи був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, надав письмові пояснення по суті позову, суд вважав за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши учасників справи, які з’явились в судове засідання, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 05.12.2005 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №1212-125И, згідно із яким (пп. 2.1, 3.2) позичальнику надано кредит у розмірі 30 000,00 доларів США, під 12% річних строком до 05.12.2025 (т. 1 а.с. 5–6).

Згідно із додатком до кредитного договору № 1 розмір щомісячного ануїтетного платежу становить 334,45 доларів США (т. 1 а.с. 7).

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 05.12.2005 між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1212-125П (т. 1 а.с. 8).

Пунктом 2.2. договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також відшкодуванню всіх збитків.

Згідно з п. 4.4. договору поруки внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем.

21.05.2015 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №1212-125И від 05.12.2005 (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди, пункт 2.1 кредитного договору викладено у новій редакції: банк надає позичальнику кредитні ресурси в сумі 23 832,83 долари США під 12% річних.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, п. 3.2 кредитного договору викладено у наступній редакції: позичальник зобов’язується повністю повернути кредит до 05.12.2025. Позичальник зобов’язується щомісяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір ануїтетного платежу становить 340,00 доларів США. У складі ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що позичальник припустився прострочення виконання своїх зобов’язань за кредитним договором по сплаті процентів за користування кредитними коштами. Загальна сума простроченої заборгованості, що утворилася на дату укладання цієї додаткової угоди становить 629,59 доларів США.

Позичальник зобов’язується щомісячно одночасно зі сплатою поточної заборгованості за отриманими кредитними ресурсами, процентами за користування кредитними ресурсами, щомісячною винагородою також сплачувати банку згідно із графіком зниження розміру заборгованості вищезазначену суму простроченої заборгованості у розмірі 52,47 доларів США. Позичальник зобов’язується сплатити банку зазначену заборгованість до 01.09.2016.

Як вбачається з пункту 3.2. додаткової угоди, на час укладання додаткової угоди існувала заборгованість 629,59 доларів США і одночасно з іншими платежами боржник зобов’язався її погасити. Тому, з врахуванням заборгованості, що утворилась у позичальника, в додатковій угоді і було змінено ануїтетний платіж у бік його збільшення. Разом із тим, саме зобов’язання за кредитом внаслідок даних обставин не збільшилось, а отже і не збільшився обсяг відповідальності поручителя. Тому суд не погоджується із доводами позивача в частині посилання на збільшення відповідальності поручителя як на підставу припинення поруки.

Разом із тим, позивач у позові (з урахуванням його уточнення) визначив ще одну підставу для визнання поруки припиненою, а саме, що банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив до позивача як поручителя за кредитом вимоги.

Листом від 20 травня 2015 р. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до ОСОБА_3 із вимогою про погашення заборгованості за кредитом у повному обсязі в зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором №1212-125И (т. 1 а.с. 50-51).

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України у постанові по справі № 6-170цс13 від 17.09.2014, правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов’язання встановлений не був.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов’язання за договором поруки у зв’язку з припиненням такого зобов’язання поручителя.

За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов’язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку.

Разом із тим за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить до поручителя вимоги.

Непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Враховуючи те, що з 20 травня 2015 р. розпочався сплив строку пред’явлення банком вимоги до поручителя через неналежне виконання боржником зобов’язань, проте відповідач до спливу шестимісячного строку передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України із вимогою до поручителя не звернувся, що також не було спростовано представником відповідача в судовому засіданні, тому суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_1 за договором поруки № 1212-125П від 5 грудня 2005 р., укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_1, ОСОБА_3, припинилась.

Суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на те, що лист від 20 травня 2015 р. не може вважатися вимогою про дострокове повернення заборгованості, оскільки 21 травня 2015 р. між ОСОБА_3 та Банком було укладено додаткову угоду про реструктуризацію заборгованості, з огляду на таке.

Зі змісту листа від 20 травня 2015 р., який носить назву «Досудова вимога» випливає, що за ОСОБА_3 станом на 17.02.2015 рахується заборгованість за кредитним договором в сумі 24 542,96 доларів США, з якої сума простроченої заборгованості складає 296,5 доларів США. При цьому, відповідач у вимозі посилається на п. 3.6 Кредитного договору, яким регламентовано обов’язок позичальника в разі невиконання або неналежного виконання договору здійснити дострокове повернення кредиту, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, та вказує про намір звернутись до суду, звернути стягнення на майно боржника (т. 1 а.с. 50–51). Отже, зміст листа від 20 травня 2015 р. однозначно підтверджує вимогу Банку про дострокове повернення всієї суми заборгованості.

Крім того, суд також звертає увагу і на те, що дана вимога не була відкликана Банком після укладення додаткової угоди від 21 травня 2015 р. Доказів її відкликання не було надано представником відповідача і в судовому засіданні.

Таким чином, заперечення представника відповідача в цій частині не можуть бути визнані судом обгрунтованими.

При цьому, суд вважає, що за даними позовними вимогами позивачем ОСОБА_1 вірно визначений відповідач ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено, що право вимоги даний банк ОСОБА_4 іпотечній установі не відступив.

Так, згідно зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 р. у цій справі, підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд слугувало те, що суди не вирішили питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та не залучили до участі в справі правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_4 іпотечну установу (т. 2 а.с. 22–24).

Ці обставини були ретельно перевірені судом під час нового розгляду справи, за наслідками чого встановлено наступне.

11.02.2015 між ОСОБА_4 іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір про відступлення права вимоги № 17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованим в реєстрі за № 616, за умовами якого банк відступає, а ОСОБА_4 іпотечна установа набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатку до цього договору (т. 2 а.с. 156–159).

Натомість, додатками до Договору відступлення не передбачено відступлення Договору поруки № 1212-125п від 05.12.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Банком, про що зазначив представник Державної іпотечної установи у поданих суду письмових поясненнях (т. 2 а.с. 152–154).

Як випливає з витягу з Додатку № 1 до Договору відступлення прав вимоги № 17/4-В від 11.02.2015, ОСОБА_4 іпотечній установі були передані права вимоги саме за кредитним договором від 05.12.2005 № 1212-125И та іпотечним договором № 1212-125І від 05.12.2005, укладених між Банком та ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 160).

Отже, права вимоги за договором поруки № 1212-125П від 5 грудня 2005 р., укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 іпотечна установа не набула, а тому і не може відповідати за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання поруки за цим договором припиненою.

Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник відповідача, наразі триває процес передачі прав вимоги до Державної іпотечної установи, і Банк може передати в подальшому права вимоги за договором поруки новому кредиторові. Разом із тим, на даний час право вимоги за договором поруки не передано.

Суд зауважує, що договір поруки є забезпечувальним договором, яким відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України забезпечується зобов’язання боржника перед кредитором. Отже, порука є додатковим (акцесорним) зобов’язанням, що виникає лише за наявності основного зобов’язання і нерозривно пов’язана із ним. Враховуючи, що в даному випадку внаслідок заміни кредитора в основному зобов’язанні, у ОСОБА_3 як боржника виникла відповідальність саме перед новим кредитором ОСОБА_4 іпотечною установою, тому це виключає наявність будь-яких зобов’язань ОСОБА_1 за договором поруки саме перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для визнання припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки № 1212-125П від 5 грудня 2005 р., укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_1, ОСОБА_3, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 487,20 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 19, 76–80, 89, 141, 142, 259, 265, 273, пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки № 1212-125П від 5 грудня 2005 р., укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_1, ОСОБА_3.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 1 червня 2018 р.

Повне судове рішення складене 11 червня 2018 р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Шалагінова