
Справа № 342/960/15-ц
Провадження № 22-ц/779/725/2018
Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.
Суддя-доповідач Матківський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів:
головуючого Матківського Р.Й.
суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Бойчука Л.М.
з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності в порядку спадкування; визнання права власності на частину нерухомого майна та визнання договору купівлі-продажу недійсним з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року, ухваленого суддею Федів Л.М. повний текст якого складено 28.03.2018 року, -
в с т а н о в и л а:
У липні 2017 року позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися в суд до ОСОБА_4, ОСОБА_3 з даним позовом та просили ухвалити рішення про визнання за ними право власності на 1/8 частину нерухомого майна кожному у будинковолодінні по вул. Івасюка,1 в м. Городенка, визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 04.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним та вирішити питання судових витрат.
12.02.2018 року представник ОСОБА_1 подав остаточну заяву про уточнення позовних вимог після проведення судової експертизи, в якій просив:
- визнати за ОСОБА_1 1/10 ідеальну частку права власності у будинковолодінні по вул. Івасюка, 1 в м. Городенка, Івано-Франківської області, на 1\2 частку у земельних поліпшеннях, виконаних з грудня 1997 року у будинковолодінні на 2017 рік в сумі 68572,03 гривень від 137144,07 гривень.
- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування спадщини ОСОБА_7 на будинок і прибудинкові споруди за адресою – вул. Івасюка, 1 в м. Городенка, виданого Державною нотаріальною конторою Городенківського нотаріального округу Івано-Франківської області на ім’я ОСОБА_4 від 14.12.2012 року, спадщина на яке відкрилася з 20. 12. 1997 року;
- визнати договір купівлі-продажу житлового будинку №1 по вулиці В.Івасюка у м. Городенка, укладений 04.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним;
відшкодувати понесені судові витрати по справі.
Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що згідно експертних висновків судового експерта Львівського НДІСЕ вартість будинковолодіння по вул. Івасюка, 1 в м.Городенка Івано-Франківської області на час проведення дослідження становить 515970,00 гривень. Вартість будівель та споруд, що входили до складу будинковолодіння по вул. Івасюка, 1 м. Городенка Івано-Франківсько області до 1997 року та збереглись у даному будинковолодінні до цього часу на час проведення дослідження становить 413963,69 гривень. Частка, яку складає вартість будівель та споруд, що входять до складу зазначеного будинковолодіння із 1997 року від його загальної вартості становить 19.77%. Вартість виконаних з грудня 1997 року земельних поліпшень у будинковолодінні на час проведення дослідження становить 137144,07 гривень. Отже, свідоцтво про право власності в порядку спадкування спадщини ОСОБА_7 на будинок і прибудинкові споруди на ім»я ОСОБА_4, відповідно до якого 14.12.2012 року ОСОБА_4 набув права власності на спадкове майно, спадщина на яке відкрилась з 20.12.1997 року, могло містити об»єм спадкової маси не на розмір 515970,00 гривень, а на менший розмір 413963,69 гривень, тому свідоцтво про право власності є частково недійсним. Тобто, у склад спадкового майна після відкриття спадщини увійшло майно, яке набуте сторонами у шлюбі.
Окільки ОСОБА_4 04.03.2015 року відчужив за договором купівлі-продажу нерухоме майно щодо якого не в повному обсязі був повноважним власником, договір купівлі-продажу спірного будинковолодіння є недійсним. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були подружжям, тому в силу ст.62 СК України об»єм майна по вулиці Івасюка, 1 в м. Городенка Івано-Франківської області на суму 102006,31 гривень є їх спільною сумісною власністю, яка відповідає 19.77% від усього об»єму нерухомого майна, тобто 1/5 частини цього майна, яка не була і не могла бути спадковою масою, а є правом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1.
Враховуючи, що 1/5 частини нерухомого майна є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1, то ідеальна частка права власності, яка належить ОСОБА_1 у вищевказаному будинку становить 1/10.
Оскільки експертним шляхом визначено, що вартість виконаних з грудня 1997 року земельних поліпшень у спірному будинковолодінні на час проведення дослідження становить 137144,07 гривень, власником ? ідеальної частки цих поліпшень є позивач ОСОБА_1
Крім того, у відповідності до ст. 362 ЦК України ОСОБА_1 має переважне право на купівлю частки майна ОСОБА_4 в будинковолодінні, а ОСОБА_4 обов»язок дотриматись вимог ст.362 ЦК України. Тому, суд зобов»язаний визнати договір купівлі-продажу житлового будинку №1 в м.Городенка Івано-Франківської області, укладеного 04.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним повністю.
Ухвалою Городенківського районного суду від 03.02.2016 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Рішенням цього ж суду від 19 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог уточнених після проведення судової експертизи від 12. 02. 2018 року в повному обсязі.
Апелянт у скарзі зазначає, що в суді першої інстанції був доведений факт, що відповідач ОСОБА_4 14.12.2012 року набув права власності на спадкове майно, на яке відкрилась спадщина з 20.12.1997 року не у розмірі 515970 гривень, а на суму 413963,69 гривень, що підтверджується висновком судової експертизи.
Оскільки до свідоцтва про право на спадщину виданого ОСОБА_4 14.12. 2012 року увійшло не тільки спадкове майно на час відкриття спадщини з 20.12.1997 року, а й новостворене майно бувшого подружжя яке не було спадковою масою, тому видане йому свідоцтво про право власності за заповітом є частково недійсним.
Також суду було доведено, що оскільки ОСОБА_4 04.03.2015 року відчужив за договором купівлі-продажу нерухоме майно щодо якого не в повному обсязі був повноважним власником, тому цей договір є недійсним.
Експертизою визначено, що вартість земельних поліпшень, виконаних з грудня 1997 року у спірному будинковолодінні становить 137144,07 гривень, на які вона має право на ? ідеальної частки. Суду було доведено, що вона є власником на 1/10 частину нерухомого майна в будівлях та спорудах також і на 68572,03 гривень та має переважне право на купівлю частки ОСОБА_4
Суд першої інстанції правильно встановив, що згідно договору купівлі-продажу від 17.06.1995 року ОСОБА_7 купила житловий будинок в м. Городенка по вул. Івасюка, 1 та заповіла все належне їй майно відповідачу ОСОБА_4. 20.12.1997 року ОСОБА_7 померла, з дати її смерті відкрилась спадщина. Згідно виписки з інвентаризаційних матеріалів ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 06.02.2013 року власником зазначеного будинку являється відповідач ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.12.2012 року.
Факт прийняття спадщини ОСОБА_4 від спадкодавця ОСОБА_7 не оспорюється. Однак, суд першої інстанції не звернув уваги, що спір полягає у тому, що ОСОБА_4 набув права власності в порядку спадкування від 2012 року не тільки на майно, яке було на 20.12.1997 року, а й на новостворене майно, яке набуте бувшим подружжям протягом десяти років спільно.
Тому, необхідно розмежувати майно, яке було на час відкриття спадщини 20.12.1997 року від майна, яке стало на час оформлення спадщини ОСОБА_4 14.12.2012 року, оскільки новостворене майно належить їм в рівних долях, що доведено висновком експертизи, який ніким не спростований та визнано відповідачем ОСОБА_3
Судом першої інстанції не враховано роз»яснення п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, згідно якого іншими підставами, установленими законом для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, що спростовує доводи представника відповідача, що з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним можуть звертатися лише спадкоємці чиї права порушені.
Суд повинен був встановити, що спірне майно набуте ОСОБА_4 в порядку спадкування, яке є його особистою приватною власністю має становити 413963,69 гривень, а не 515970 гривень та на суму 137144,07 гривень земельних поліпшень. Тому, частина майна на суму 102006,31 гривень та на суму 137144,07 гривень є правом їх спільної сумісної власності. Крім того, вона разом з сином з 1997 року по сьогоднішній день проживає в цьому будинку, про що свідчить відмітка про їх місце проживання в паспорті, записів в будинковій книзі та інформацією з довідки Городенківської міської ради від 07.02.2018 року.
Апелянт вважає, що є усі необхідні і достатні підстави для задоволення її позову в частині визнання за нею 1/10 ідеальної частки права власності у спірному будинковолодінні та у земельних поліпшеннях, виконаних з грудні 1997 року на 2017 рік на ? частку від 137144,07 гривень, тобто на 68572,03 гривень та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 на будинок і прибудинкові споруди на ім’я ОСОБА_4, відповідно до якого 14.12.2012 року він набув права власності на спадкове майно, спадщина на яке відкрилась з 20.12.1997 року на суму 515970 гривень і на суму 137144,07 гривень в земельних поліпшеннях, оскільки загальна вартість усієї спадкової маси складала 413963,69 гривень.
Вислухавши доповідача, доводи апелянта та її представника, які вимоги скарги підтримали, відповідача ОСОБА_3, який доводи скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 купила житловий будинок в м. Городенка по вул. Івасюка, 1, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним 17.06.1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посвідченим державним нотаріусом Городенківської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 208.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.12.2012 року встановлено, що ОСОБА_7 на праві власності належав житловий будинок, за адресою Івано-Франківська область, Городенківський район, м. Городенка, вулиця Івасюка Володимира (вулиця Садова), будинок 1 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.
За нотаріально посвідченим заповітом від 17.06.1995 року ОСОБА_7 все належне їй майно, житловий будинок, надвірні споруди і все інше своє майно заповіла ОСОБА_4.
Свідоцтвом про смерть серії І-НМ № 085658, виданим 22.12.1997 року Городенківським ЗАГС, підтверджено, що ОСОБА_7 померла 20.12.1997 року в м. Городенка, після її смерті відкрилась спадщина.
Рішенням Городенківського районного суду від 24 квітня 2014 року, яке набрало законної сили встановлено, що ОСОБА_4, спадкоємець за заповітом ОСОБА_7 звернувся в нотаріальну контору з приводу успадкування житлового будинку після її смерті. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевірив: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Нотаріусом було встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин ОСОБА_9, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, Російська Федерація, прийняв спадщину після смерті матері, оскільки вступив в управління та володіння спадковим майном у встановлений законом строк.
Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14.12.2012 року, виданим державним нотаріусом Городенківської районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області (спадкова справа № 549 від 20.06.2008року) підтверджено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7, яка померла 20 грудня 1997 року, є син ОСОБА_4, до складу спадкового майна входить житловий будинок в м. Городенка по вул. Івасюка, 1 загальною площею 60,4 м.2 з належними господарськими прибудовами .
Випискою з інвентаризаційних матеріалів ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №5950 від 06.02.2013 року підтверджено, що власником будинку по вулиці Івасюка в м. Городенка Городенківського району на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке посвідчене Городенківським ДНК ОСОБА_10 14.12.2012 року №2295 являється ОСОБА_4.
Зазначене будинковолодіння було відчужене на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності на 1/10 частину будинковолодіння та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції дійшов висновку, що будинковолодіння набуте відповідачем ОСОБА_4 в порядку спадкування. Позивач не надала будь-яких доказів, що покращення будинковолодіння та земельні поліпшення здійснювалися за її кошти та з дозволу власника.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не є стороною договору і нею не надано будь-яких доказів, які б вказували на те, що даним договором були порушені її права та інтереси.
Однак, в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Підставою позовних вимог ОСОБА_1 є те, що за час шлюбу сторони за рахунок спільних трудових і грошових вкладень збільшили загальну площу житлового будинку, зробили значні покращення, що збільшило його вартість.
У поданій апеляційній скарзі апелянт та її представник звертають увагу на те, що у спадкову масу увійшла вартість будівель та споруд на суму 102006,31 гривень та вартість виконаних з грудня 1997 року земельних поліпшень у будинковолодінні по вул. Івасюка,1 м. Городенка Івано-Франківської області на суму 137144,07 гривень, яка є правом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1.
Згідно висновку Львівського НДІСЕ №322/323 судової будівельно-технічної експертизи по даній цивільній справі від 22.11.2017 року вартість будинковолодіння по вул. Івасюка, 1 в м. Городенка Івано-Франківської області на час проведення дослідження становить 515970,00 гривень; вартість будівель та споруд, що входили до складу будинковолодіння по вул. Івасюка, 1 м. Городенка Івано-Франківської області до 1997 року та збереглись у даному будинковолодінні до цього часу на час проведення дослідження становить 413963,69 гривень; частка, яку складає вартість будівель та споруд, що входять до складу будинковолодіння по вул. Івасюка,1 м. Городенка Івано-Франківської області із 1997 року, від загальної вартості будинковолодіння становить 19.77%; вартість виконаних з грудня 1997 року земельних поліпшень у будинковолодінні на час проведення дослідження становить 137144,07 гривень.
Встановлено, що із 1997 року до складу будинковолодіння було включено наступні будівлі та споруди: збудовано стайню з коморою, що зазначено у інвентарній справі як сарай під літ. Ж та сарай під літ. З; вбиральню, вимощення, огорожа. На доведенні саме цих обставин наполягала і позивач ОСОБА_1
Тобто, висновком даної експертизи та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 приймала участь лише у будівництві підсобних будівель (сарай, огорожа тощо) і підсобних приміщень.
Крім цього, навіть після добудови вказаних приміщень, які не є жилими, жила площа будинку практично не змінилася.
Такий висновок експертом зроблено на підставі інвентарної справи № 909 а.с. 184-229 Т 1.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» зазначено, що відповідно до ст.12 Закону України "Про власність" у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.
Оскільки згідно зі ст.17 ЗК і ст.14 Закону України "Про власність"земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК ( 5464-10 ) обов'язок.
Тобто, у даному випадку, позивач ОСОБА_1 могла б доводити своє право вимоги не визнання права власності на 1/10 будинку, а на відшкодування своїх затрат на будівництво, як члену сім'ї власника жилого будинку, оскільки вона приймала участь лише у будівництві підсобних будівель і підсобних приміщень, що підтверджується вищезазначеним висновком експертизи та доводами самого позивача.
Позивач ОСОБА_1 та її представник вважають, що до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 увійшло не тільки спадкове майно, а й новостворене, яке не було спадковою масою, тому видане йому свідоцтво на право власності за заповітом є частково недійсним.
Відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.
Згідно з п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7, іншими підставами, установленими законом для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Таким чином вищезазначені доводи апелянта та її представника не відповідають обставинам справи, не обґрунтовуються належними та допустимими доказами, оскільки не доводяться та не підтверджуються передбаченими законом підставами.
Крім цього, апелянт та її представник вважають, що відповідач ОСОБА_4 відчужив за договором купівлі-продажу нерухоме майно, щодо якого не в повному обсязі був повноважним власником, тому цей договір є недійсним.
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено із договору купівлі-продажу від 04.03.2015 року при укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу житлового будинку в м. Городенка по вул. Івасюка, 1 встановлено особи сторін, їх дієздатність, волевиявлення, перевірено належність продавцю будинку, що відчужувався. Даний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстровано в реєстрі за №279.
Доводи апелянта, що ОСОБА_4 04.03.2015 року відчужив за договором купівлі-продажу нерухоме майно щодо якого не в повному обсязі був повноважним власником і є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи наведені обставни справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки спірний жилий будинок не покращувався і в подальшому не перебудовувався, а позивач ОСОБА_1 приймала участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 22.11.2017 року, підстав для визнання за нею права власності на 1/10 ідеальну частку у будинковолодінні законом не передбачено.
Тому, доводи щодо участі позивача у збільшенні цінності будинку за рахунок будівництва та поліпшення допоміжних приміщень, то відповідно до згаданих норм матеріального права, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України N 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (пп. 4, 5) така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування затрат на будівництво.
Колегія суддів вважає, що відповідно і відсутні підстави також для визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за заповітом та відповідно договору купівлі-продажу спірного будинку.
Однак, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надала суду доказів, що із 1997 року саме за кошти ОСОБА_1 та з дозволу власника здійснювались покращення будинковолодіння та земельні поліпшення у будинковолодінні по вулиці Івасюка 1 в місті Городенка Івано- Франківської області не відповідає обставинам справи.
Висновком Львівського НДІСЕ №322/323 судової будівельно-технічної експертизи від 22.11.2017 року виготовленого на підставі інвентарної справи № 909 доведено, що із 1997 року до складу будинковолодіння було включено наступні будівлі та споруди: збудовано стайню з коморою, що зазначено у інвентарній справі як сарай під літ. Ж та сарай під літ. З; вбиральню, вимощення, огорожа.
Відповідно до рішення Городенківського районного суду від 28.04.2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований 04 червня 1990 року та у звязку із неможливістю спільного проживання його розірвано.
Відповідач ОСОБА_4 жодним чином не заперечив доводи позивача ОСОБА_1 про будівництво за у період шлюбу за спільні кошти збудовано стайні з коморою, вбиральні, вимощення та огорожі
Тому, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення, що позивач не надала суду доказів, що із 1997 року саме за кошти ОСОБА_1 та з дозволу власника здійснювались покращення будинковолодіння та земельні поліпшення у будинковолодінні по вулиці Івасюка 1 в місті Городенка Івано- Франківської області.
У зв’язку із зазначеним, такий висновок суду необхідно виключити із мотивувальної частини і в зв’язку із цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно до вимог п.п. 1,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Тому, враховуючи, зміст заявлених позовних вимог, суд не вправі без належного звернення позивача ОСОБА_1 вирішити питання про відшкодування на її користь компенсації витрат, понесених для будівництва господарських споруд і будіель у домоволодінні по вулиці Івасюка 1 в місті Городенка Івано- Франківської області.
В решті рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року відповідає вимогам процесуального та матеріального права, судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року змінити.
Виключити із мотивувальної частини рішення висновок суду: « позивач не надала суду доказів, що із 1997 року саме за кошти ОСОБА_1 та з дозволу власника здійснювались покращення будинковолодіння та земельні поліпшення у будинковолодінні по вулиці Івасюка 1 в місті Городенка Івано- Франківської області».
В решті рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.07.2018 року.
Головуючий: Р.Й. Матківський
Судді: Л.В. Василишин
ОСОБА_12
Судове рішення № 75145299, Апеляційний суд Івано-Франківської області було прийнято 02.07.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 342/960/15-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: