Постанова № 75144706, 05.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/330/18

Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря - Худика С.А.

за участю представника апелянта -ОСОБА_1

за участю апелянта - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, за участю 3-ї особи - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування - про визнання протиправним та нечинним розпорядження

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю 3-ї особи - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування, в якому просила визнати протиправним та нечинним розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради №1111р від 06.12.2006р. «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир по АДРЕСА_1» у частині включення двокімнатної квартири АДРЕСА_1 до числа службових приміщень квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.

В обґрунтування позову послалася на порушення відповідачем порядку і процедури включення спірної квартири до числа службових.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року - в задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 02 квітня 2018 року - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про відсутність компетенції у начальника квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування на звернення до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради з клопотанням щодо включення квартири до числа службових, що призвело до прийняття незаконного розпорядження.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, послався на відповідність дій Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради наданим повноваженням щодо розгляду звернення належного суб'єкта з клопотанням про включення квартир до числа службових.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 грудня 2006 року Суворовська районна адміністрація винесла Розпорядження №1111р «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир по АДРЕСА_1, у тому числі і спірної квартири №115 (а.с. 7-9).

На підставі Розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №3320 від 27.12.2006 р. на дану квартиру було видано службовий ордер, до якого позивач була включена, як дружина на той час військовослужбовця (а.с. 12).

26 лютого 2013 року Суворовським районним судом м. Одеси прийняте заочне рішення по справі № 1527/14123/12 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позивач, вважаючи розпорядження Суворовської районної адміністрації № 1111р від 06.12.2006р. протиправним, звернулась із даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що він належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, колегія суддів зазначає, що метою звернення позивача до суду в даному випадку є захист її права та права її неповнолітнього сина на житло, передбаченого статтею 47 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

З цього приводу колегія суддів зазначає, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Колегія суддів також зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користуванням жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулась до суду позивачка, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідач є органом місцевого самоврядування не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги ст. ч.1 ст. 319 КАС України).

Приписи п. 1 частини 1 статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю 3-ї особи - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування - про визнання протиправним та нечинним розпорядження - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі - закрити.

Роз'яснити ОСОБА_2, що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 06.07.2018р.

Суддя - доповідач :

Судді: