Постанова № 75144694, 05.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5626/17

Категорія: 8.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря Худика С.А.

за участю представника апелянта -Нівчика А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року по справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області до фізичної - особи підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна та арешту коштів на рахунках платника податків у банківських установах,-

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом звернулось Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі ГУ ДФС) до фізичної - особи підприємця ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2), у якому позивач просив: підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_2 та накласти арешт на кошти на рахунках ФОП ОСОБА_2 у банківських установах.

В обґрунтування позову зазначив, що положення ст. 94 ПК України та ч.8 ст. 183-3 КАС України щодо необхідності перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків протягом 96 годин стосуються виключно особливого провадження за поданням податкового органу, в той час як перевірка обґрунтованості адміністративного арешту в порядку позовного провадження здійснюється в загальному порядку без обмеження вказаним строком та без можливості негайного виконання рішення суду у підтвердження обґрунтованості арешту до набрання рішенням законної сили встановленому нормами КАС України порядку, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року - в задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі податковий орган посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, та зазначає про обставини аналогічні підставам задоволення позову. Скаржник доводить правомірність своїх дій, просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну

скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.10.2017 року на адресу начальника ГУ ДФС надійшла заява гр-ки ОСОБА_3, мешканки у м. Луцьк, в якій вона доводить до відома, що в магазинах "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" в ТЦ постійно змінюються наймані працівники, виникає сумнів щодо їх працевлаштування та офіційної виплати заробітної плати. Заявник просив провести перевірки у місцях здійснення продажу (а.с.15).

В цей же день 10.10.2017 року в.о. начальника ГУ ДФС Чуй В.В. видав наказ №2974 "Про проведення фактичної перевірки", в якому посилаючись на п.75.1 ст.75,пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПКУ, ст.35 Закону України "Про оплату праці" з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), наказав начальнику управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС Решетнику О.Л. забезпечити проведення фактичної перевірки магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_2, з питань дотримання вимог ПКУ (а.с.9)

На підставі наказу 10.10.2017 року службовим особам Сарахман Т.М.,Гайдкчик О.Є. видані направлення на перевірку №3090, №3091 на проведення фактичної перевірки з 10.10.2017 року магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_2 тривалістю 10 діб, мета перевірки - з питань дотримання вимог податкового законодавства.

12.10.2017 року службовими особами ГУ ДФС Сарахман Т.М., Гайдучик О.Є. складений акт №407/03-20-13-07 про відмову від підписання наказу від 10.10.2017 року та направлень від 10.10.2017 року №3090, №3091, в якому зазначено, що акт складений по причині відмови від підписання наказу на направлень на проведення фактичної перевірки магазину з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. Акт підписаний службовими особами ГУ ДФС Сарахман Т.М., Гайдучик О.Є. та продавцем ОСОБА_9 (а.с.13).

Також 12.10.2017 року службовими особами ГУ ДФС Сарахман Т.М., Гайдучик О.Є. складений акт №408/03-20-13-07 недопуску до проведення перевірки з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) згідно наказу від 10.10.2017року №2974 та направлень від 10.10.2017 року №3090, №3091, в якому зазначено, що акт складений по причині недопуску найманими працівниками до проведення фактичної перевірки в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_2. Акт підписаний службовими особами ГУ ДФС Сарахман Т.М., Гайдучик О.Є. та продавцем ОСОБА_9 (а.с.12).

ОСОБА_9 власноруч дописано, що до перевірки не допущено, причини недопуску подаються на окремому аркуші (а.с.12/зв.).

На окремому аркуші ОСОБА_9 виклала причини не допуску до перевірки: до перевірки не допущені у зв'язку з тим, що наказ №2974 від 10.10.2017 року та направлення №3091 від 10.10.2017 року складені з порушенням вимог п.81.1 ст.81 ПКУ, а саме в наказі та направленні не вказано найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) (а.с.14).

23.10.2017 року о 15.00 год. в.о. начальника ГУ ДФС Чуй В.В. прийняте Рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яким застосований умовний адміністративний арешт майна платника податків ФОП ОСОБА_2, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює діяльність у АДРЕСА_2 магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" (фактичне місце здійснення діяльності) та зазначено про необхідність надіслання рішення ФОП ОСОБА_2 з вимогою заборони відчуження (здійснення будь-яких інших операцій) (а.с.8).

Цього ж дня 23.10.2017 року засобами поштового зв'язку позивач направив на адресу Одеського окружного адміністративного суду позовну заяву про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та арешту коштів на рахунках платника податків у банківських установах, яка надійшла до суду 01.11.2017 року (а.с.4-7), а також на виконання вимог КАС України направив копію позову з додатками відповідачу.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що правомірність рішення про застосування адміністративного арешту майна від 23.10.2017 року, яким застосований умовний адміністративний арешт майна ФОП ОСОБА_2, на підставі не допуску нею для проведення фактичної перевірки посадових осіб ГУ ДФС, не підтверджена позивачем належними доказами, та навпаки спростовано відповідачем, що вона не має жодного відношення до не допуску посадових осіб ГУ ДФС для проведення фактичної перевірки, а продавець ОСОБА_9, яка згідно з актами, складеними посадовими особами ГУ ДФС не допустила їх до перевірки, не знаходилась з нею у трудових відносинах.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з умовами і порядком здійснення контролюючими органами перевірок платників податків, застосування адміністративного арешту майна платників податків, та регламентовані Податковим кодексом України, КАС України, Порядком застосування адміністративного арешту майна платників податків, затвердженого наказом МФУ №632 від 14.07.2017 року(далі Порядок №632).

Податковий кодекс України відповідно до його ст.1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених п.41.1 ст.41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.

Статтею 61 ПКУ встановлено, що податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин;

Згідно з п.75.1 ст.75 ПКУ контролюючі органи право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПКУ).

Підстави та порядок проведення фактичної перевірки встановлений ст.80 ПКУ. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (п.80.1 ст.80 ПКУ).

Пунктом 80.2 ст.80 ПКУ визначені підстави для проведення фактичної перевірки. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, зокрема, за наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПКУ).

Аналіз положень пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПКУ свідчить про те, що підставою для проведення фактичної перевірки платника податків може бути інформація, яка: - отримана в установленому законодавством порядку; - містить відомості про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету.

Судом встановлено, що у наказі позивача №2974 від 10.10.2017 року у якості підстави проведення фактичної перевірки зазначений пп. 80.2.7 п.80.2 ст.80 ПКУ та у якості доказів наявності підстав для призначення фактичної перевірки надана копія заяви від 10.10.2017 року на адресу начальника ГУ ДФС гр-ки ОСОБА_3, в якій вона доводить до відома, що в магазинах "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" в ТЦ постійно змінюються наймані працівники, виникає сумнів щодо їх працевлаштування та офіційної виплати заробітної плати. Заявник просив провести перевірки у місцях здійснення продажу (а.с.15).

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що заява фізичної особи ОСОБА_3 на адресу ГУ ДФС, не відповідає вимогам пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПКУ як підстави для видання наказу щодо проведення фактичної перевірки. Вказана заява отримана у встановленому законом порядку, проте не містить інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету. Вказана фізична особа надає лише інформацію про постійну зміну найманих працівників, та зазначає про своє припущення про відсутність їх офіційного працевлаштування. Але припущення про порушення законодавства та інформація про ці порушення (ким, відносно кого) не є тотожними поняттями.

Відповідно до пунктів 80.5, 80.7 ст.80 ПКУ допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст.81 цього Кодексу. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Пунктом 81.1 ст.81 ПКУ визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

Судом встановлено, що саме з підстав визначених у ст.81 ПКУ продавець ОСОБА_9 відмовила у допуску до перевірки службових осіб ГУ ДФС, а саме в наказі та в направленні не вказано найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) (а.с.14).

Судом також встановлено, що ні в наказі позивача №2974 від 10.10.2017 року, ні в направленнях на перевірку №3090, №3091 від 10.10.2017 року не зазначений платник податків, який повинен перевірятися службовими особами.

Відповідно до п.81.1 ст.81 ПКУ в наказі про проведення перевірки зазначаються найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться.

Вказані положення п.81.1 ст.81 ПКУ не позначають, що можлива альтернатива зазначення у наказі щодо проведення перевірки або платника податків або місце проведення перевірки. З урахуванням положень ПКУ обов'язковим реквізитом наказу та повідомлення є зазначення платника податків, якій перевіряється, а місце перевірки (місце здійснення господарської діяльності платника податків) зазначається додатково, якщо фактична перевірка проводиться саме за вказаним місцем господарської діяльності платника податків, який може мати декілька місць здійснення своєї господарської діяльності.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що згідно з п.81.1 ст.81ПКУ в направленні зазначаються реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, і оскільки в направленнях на перевірку зазначені реквізити об'єкта, перевірка якого проводиться, а тому документи на перевірку складені у відповідності до норм ПКУ.

Тому, суд першої інстанції вірно визначився, що наказ позивача №2974 від 10.10.2017 року та направлення на перевірку №3090, №3091 від 10.10.2017 року не відповідають вимогам законодавства, а тому відмова у допущенні на перевірку продавцем ОСОБА_9 посадових осіб ГУ ДФС є обґрунтованою.

Посилання апелянта на те, що вказані обставини щодо перевірки саме ФОП ОСОБА_2 були встановлені шляхом опитування осіб в магазині та відповідно до відомостей у куточку покупця колегія суддів вважає неспроможними, оскільки не надано доказів цих обставин, та вони не підтверджені належними доказами щодо перевірки саме платника податків ФОП ОСОБА_2.

Судом першої інстанції з пояснень позивача встановлено, що вона користувалася лише частиною приміщення в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_2) за договором суборенди для здійснення діяльності з продажу одягу. Окрім неї в даному магазині здійснював діяльність ФОП ОСОБА_10 Продавець ОСОБА_9 на момент приходу в магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" працівників ГУ ДФС для проведення фактичної перевірки була найманим працівником ФОП ОСОБА_10 (а.с.63-78, 229-231).

Ці обставини позивачем не спростовані.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Системний аналіз положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94, пункту 94.4 статті 94, підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України дозволяє прийти до висновку, що фактичною підставою застосування арешту майна платника податків є відмова суб'єкта господарювання від проведення документальної або фактичної перевірки за умови наявності законних підстав для її проведення. При накладенні арешту на кошти, що знаходяться на рахунках, платника податків застосовується спеціальна процедура, особливості якої деталізовано пунктами 7.1-7.4 Порядку № 568.

Звертаючись до суду, податковий орган, з посиланням на положення статей 20 та 94 Податкового кодексу України, просив застосувати адміністративний арешт у вигляді арешту коштів на рахунках ФОП, вважаючи підставою такого арешту недопуск посадових осіб органу до проведення документальної перевірки. Правовою підставою звернення позов зазначено підпункт 94.2.3 пункту 94.2статті 94 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, встановив, що рішенням керівника податкового органу від 23 жовтня 2017 року застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків з посиланням на підпункт 94.2.3 пункту 94.2 та пункт 94.5статті 94 Податкового кодексу України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, за положеннями пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Податковий орган з поданням щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків відповідно до пункту 2 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не звернувся. Ця обставина встановлена судом першої інстанції.

Адміністративний арешт майна врегульовано статтею 94 Податкового кодексу України, за пунктом 94.1 якої це є винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Відмова платника податків від проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є окремою підставою застосування адміністративного арешту майна, про що зазначено у пункті 94.2.3 пункту 94.2 цієї статті. За положеннями пункту 94.5 арешт майна може бути повним або умовним. Рішенням податкового органу у даній справі, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, є умовний арешт майна ФОП ОСОБА_2.

Арешт коштів на рахунках платника податків є спеціальною складовою загального арешту майна, який відрізняється виключною процедурою його застосування, та є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого відповідно до положень пунктів 94.2, 94.5 статті 94 Податкового кодексу України. Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку унеможливлює право податкового органу на звернення до суду з позовом про застосування арешту коштів на рахунках відповідача.

Положення підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України застосовуються виключно у сукупності з нормами цієї статті.

Згідно з пунктом 94.19 ПКУ припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з, зокрема, відсутністю протягом строку, зазначеного у п.94.10 ст.94 ПКУ рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно зазначив, що у відповідності з вказаними положеннями ПКУ адміністративний арешт майна платника податків, застосований до ФОП ОСОБА_2 рішенням від 23.10.2017 року о 15.00 год., є припиненим, та відповідно не може бути підтвердженим рішенням суду.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів визнає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 316, 321, 322, 325, 328,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року по справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області до фізичної - особи підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна та арешту коштів на рахунках платника податків у банківських установах,- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 06.07.2018р.

Суддя - доповідач :

Судді: